Військове

     Військове — село в Україні, в Солонянському районі Дніпропетровської області. Розташоване за 24 км від Солоного та 44 км від Дніпропетровська. Відстань до залізничної станції Привільне — 35 км.
     На території, де виникло село Військове та населені пункти Вовніги, Звонецьке і Микільське, знайдені пам’ятки давніх часів: крем’яні вироби середнього палеоліту (понад 40 тисяч років тому)¹, неолітичні поселення та могильник з 130 похованнями (V—IV тисячоліття до н. е.)², поселення та поховання доби бронзи (II—І тисячоліття до н. е.)³ та поселення черняхівської культури (III—VI століття н. е.)⁴. Рідкісною пам’яткою початку доби бронзи є Микільський кромлех. В селі Микільському-на-Дніпрі на береговій скелі — частині Дніпровського порогу Ненаситці—збереглася чавунна дошка, встановлена на вшанування пам’яті київського князя Святослава, який, за переказами, загинув тут у 972 році в нерівній битві з печенігами.
     Після ліквідації Запорізької Січі на території, де тепер розташоване Військове, почали оселятися колишні запорізькі козаки. Царський уряд також щедро роздавав ці землі поміщикам. В 1780 році І. М. Синельников⁵, перший генерал-губернатор Катеринославського намісництва, одержав у власність Ненаситецький поріг з прилеглими до нього землями на обох берегах Дніпра, заснував тут кілька селищ. Одне з них на честь свого сина Миколи Синельников назвав слободою Миколаївкою (пізніше вона стала називатися Микільською). На землях, які належали дружині Синельникова, виникло село Військове. Воно дістало цю назву тому, що тут селились ті, хто раніше служив у запорізькому війську⁶. В 1794 році в слободі було 58 дворів. В ній проживало 141 чоловік і 134 жінки⁷. Основним заняттям населення було виробництво сільськогосподарських продуктів.
     Життя селян було таким тяжким, що рік у рік дедалі більше кріпаків тікало від поміщиків. Посилились селянські виступи. Весною і влітку 1856 року почалося масове стихійне переселення до Перекопу, але цей рух був придушений царськими військами. Терпіли селяни від безземелля і після реформи 1861 року. Вони одержали земельні наділи — в середньому по 1 десятині на ревізьку душу⁸. За даними за 1898 рік поміщиці Леоновій (правнучці Синельникова) належало 3205 десятин. Тимчасом із 185 господарств села Військового 178 мали наділи. 121 господарство мало по 1 десятині землі, 53 — від 1 до 3 десятин, 3 — від 3 до 5 десятин і лише 1 господарство мало до 10 десятин землі. Загалом у селян було всього 308,5 десятин землі.
     Така кількість землі при відсутності реманенту й худоби була недостатньою навіть для того, щоб прогодувати селянську родину. Із 185 господарств в 54 не було ніякого реманенту, у 84 — нерухомого і лише 47 господарств мали плуг або букер⁹. Селяни мусили купувати або орендувати землю у поміщиків. Крім надільної, вони придбали всім селом ще 270,2 десятини¹⁰. З розвитком капіталізму дедалі посилювався процес обезземелення селянства. Обтяжена численними платежами і боргами біднота змушена була за безцінь продавати свої ділянки. Значна частина населення Військового займалася рибальством або працювала на сплаві лісу. Дніпровські водоймища належали поміщикам, які здавали їх в оренду підрядчикам, а підрядчик у свою чергу на кабальних умовах здавав ділянки селянам-рибалкам, примушуючи їх віддавати йому рибу за безцінь. Експлуатувала селян і церква, накладаючи на них численні побори. До того ж «святі» отці захопили вздовж Дніпра десятки десятин землі, пасовища і здавали їх в оренду селянам.
     Про повне політичне безправ’я жителів села свідчить те, що з 939 чол. в 1884 році лише 154 мали право голосу на сході¹¹.
     Запровадження столипінської реформи спричинило дальше обезземелення селянства. За даними 1908 року, у Військовому на 240 господарств з населеннямв 1530 чоловік припадало надільної землі 280 десятин та ще купленої — 310 десятин, тобто всього 590 десятин. Восени 1915 року почастішали випадки відмов селян від сплати поміщикам грошей за орендовані землі¹².
     Щоб запобігти новим сутичкам з селянами, поміщиця Леонова пожертвувала земству 50 тис. крб. і виділила 10 десятин землі на будівництво лікарні у Військовому. В 1907 році в селі було відкрито лікарню на 15 ліжок. В ній працювали 1 лікар, 3 фельдшери і віспоприщеплювач. Вони обслуговували всю Микільську волость, села Федорівку, Августіровку, Кам’яноізобилівку, Мар’ївку, Дмитрово-Михайлівку з населенням в 11 796 чоловік¹³.
     Більша частина селян Військового була неписьменною. В 1898 році з 590 чоловіків письменних налічувалось лише 152, а з 543 жінок — всього 4.
     В 1902 році в селі Микільському-на-Дніпрі (Микільське на той час було волосним центром, куди входило й Військове) відкрилась початкова школа. Вчилось у ній дуже мало дітей.

1    «Краткие сообщения Института археологии АН УССР», т. 1. К., 1952, стор. 74, 75.
2    Археологічні пам’ятки УРСР, т. 2. К., 1949, стор. 265—270.
3    Там же, т. 1, стор. 160, 161.
4    Материалы и исследования по археологии СССР, вып. 32. М., 1960, стор. 22.
5    Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 14, стор. 560, 561.
6    Д. И. Эварницкий. Очерки по истории запорожских казаков и Новороссийского края, стор. 12, 13.
7    Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, вып. 1, стор. 145.
8    Список населенных мест Екатеринославского уезда Екатеринославской губ., 1911, стор.
9    Материалы для оценки земель Екатеринославской губернии, т. 1. Екатеринославский уезд, стор. 143, 146.
10  Список населенных мест Екатеринославского уезда Екатеринославской губ., 1902, стор. 12, 13.
11  ЦДІА СРСР, ф. 1290, оп. 4, спр. 238, арк. 9.
12  Борьба за Советы на Екатеринославщине, стор. 57.
13 Отчет Екатеринославской уездной земской управы за 1912 г., ч. 2. Екатеринослав, 1913, стор. 28—30.

Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка