Славгород
Славгород — селище міського типу Синельниківського району Дніпропетровської області. Розташоване в широкій долині річки Осокорівки, лівої притоки Дніпра, на відстані 3 км від залізничної станції Славгород Придніпровської залізниці (на дільниці Дніпропетровськ — Синельникове — Севастополь). Відстань до районного центру Синельникового 28 км.
Перші згадки про місцевість, де виникло селище, датуються кінцем XVII століття. У переліку запорізьких земель за 1675 рік значиться урочище Осокорівка і Осокорівський ліс. По берегах Осокорівки та її притоки річки Плоскої ставили свої хутори-зимівники представники запорізької військової старшини і чиновної знаті.
У 1776 році за указом Катерини II землі по берегах Осокорівки були передані у власність поручику Озерову — 3300 десятин — і майору Карпову — 1650 десятин. На початку XIX століття на цих землях було засноване поселення. Спочатку воно називалося Жебунівкою за ім’ям його тодішніх власників — поміщиків Жебуньових. Але вже на початку 60-х рр. XIX століття в офіційних документах з’являється нова назва села — Славгородка1. У 1859 році тут налічувалось 39 дворів з 430 жителями2. Населення села складалося з селян-кріпаків і частково з колишніх вільних поселенців — козаків.
Внаслідок реформи 1861 року вони одержали земельні наділи у розмірі 4 десятин (включаючи присадибну ділянку) на ревізьку душу. Для кріпаків поміщика Жебуньова було встановлено 33 подушних наділи. Ставши тимчасовозобов’язаними, селяни повинні були вносити поміщикові оброк до 9 крб. з подушного наділу (загальною сумою 297 крб. на рік). За кожний наділ треба було сплатити по 150 крб., а всього — 4950 крб.3. В 1861 році ціна десятини землі в степовій частині України становила 18 крб. А селянам Славгородки десятина обходилася по 37 крб. 50 коп., тобто вдвоє дорожче. Це є яскравою ілюстрацією до слів В. І. Леніна про те, що «селяни вийшли „на волю" обідрані, як жебраки, вийшли з рабства у поміщиків в кабалу до тих самих поміщиків та їх ставлеників»4.
У пореформений період, коли на півдні України досить швидко розвивались капіталістичні відносини, степові повіти губернії, колись глухі й малозаселені, були втягнуті в систему загальноросійського ринку. Виникли десятки й сотні торговельних та промислових центрів. Велике значення в освоєнні цього багатого краю мало інтенсивне будівництво залізниць.
Вигідно розташована поблизу жвавого торгового тракту, який простягався з півночі до портів Чорного і Азовського морів, Славгородка дедалі більше набирає рис торговельного села або навіть містечка. Населення його займалося не тільки землеробством, а й торгівлею та різними ремеслами5. У1886 році тут було 6 крамниць, винний і лісний склади, 2 шинки, відбувалися 3 ярмарки на рік6.
На початку 70-х років XIX століття через територію Павлоградського повіту Катеринославської губернії була прокладена лінія казенної Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці. У 1873 році на місці її перетину з старим торговим трактом у 3 км від Славгородки була споруджена залізнична станція, яка дістала назву від розташованого поблизу торгового села Славгород7. З цього часу Славгородом почало називатися й село.
Для роботи в поміщицьких господарствах капіталістичного типу потрібна була велика кількість робочих рук. Нестача робочої сили на малонаселеному Півдні поповнювалась за рахунок розорених селян-відхідників з Лівобережної України і центральних губерній Росії.
«Масове пересування робітників,— вказував В. І. Ленін,— створило особливі форми наймання, властиві високорозвинутому капіталізмові. На півдні і південному сході утворилось багато робітничих ринків, де збираються тисячі робітників і куди заїжджаються наймачі»8. Один з таких робочих ринків наприкінці XIX — та на початку XX століття був у Славгороді. Кожного року сюди сходилось до 4 тисяч «строкових» сільськогосподарських робітників з Полтавської, Чернігівської, Київської та інших українських і російських губерній.
За десятиріччя — з 1899 по 1908 рік — на Славгородському лікарсько-продовольчому пункті було зареєстровано 26 тис. зайшлих робітників, або 13 проц. загальної їх кількості в Катеринославській губернії9. Збірний пункт ринку містився у брудних бараках. Сезонні робітники тижнями чекали тут приїзду наймачів — поміщиків та куркулів з близьких і далеких повітів Катеринославської, а також Херсонської і Таврійської губерній. Заробітна плата для сільськогосподарських робітників залежала від сезону. Так, у травні вона становила від 30 коп. до 1 крб. за день для чоловіків і 25—40 коп. для жінок, а під час збирання врожаю 50 коп.— 1 крб. 50 коп. для чоловіків і 40 коп.— 1 крб. для жінок10.
Наявність дешевої робочої сили і зростання попиту на промислові вироби сприяли виникненню в селі перших промислових підприємств. У першому десятилітті XX століття тут, крім парового млина, який розмелював зерна на 200 тис. крб. за рік, були цегельний завод поміщика Миргородського та невелике напівкустарне підприємство з 50 робітниками по виробництву сільськогосподарських машин, яке належало купцям Бєлкіну і Ковельману11.
Процес диференціації селянства в степових українських губерніях значно прискорився після столипінської аграрної реформи. Доведені до розорення селяни-бідняки залишали рідні місця і йшли, шукаючи заробітку, в міста й промислові центри або в найми до поміщиків чи куркулів. Значна частина, рятуючись від злигоднів, переселялась до Сибіру, на Далекий Схід, у Казахстан. Їхні ж землі потрапляли до рук куркулів.
Разом з «вимиванням» із сільськогосподарського виробництва бідніших прошарків селянства тривав процес виникнення й посилення великих господарств капіталістичного типу. В цих господарствах — економіях і на хуторах, власниками яких були українські, російські й німецькі поміщики та куркулі (в Славгороді були, наприклад, такі багатії, як Рябінін, Миргородський, Рат, Клейн і т. д.), інтенсивно розвивалось виробництво зернових і технічних культур не тільки для внутрішнього, а й для зовнішнього ринку. У 1910 році вантажооборот станції Славгород становив 0,5 млн. пудів, з них 0,3 млн. припадало на хлібні вантажі. Товарообіг 25 торговельних підприємств Славгорода досягав 250 тис. карбованців12.
У Славгороді швидко зростала кількість населення. В 1910 році тут проживало 750 чоловік. Єдиним лікувальним закладом в селі був фельдшерський пункт. Для обслуговування робітників-сезонників катеринославське губернське земство на час польових робіт створило тут лікарсько-продовольчий пункт, головним завданням якого було запобігання епідемічним захворюванням. Дві початкові школи — трикласна земська (відкрита в 1880 році) і церковнопарафіальна (відкрита в 1889 році), в якій був один учитель та два попи, не могли охопити всіх дітей. На утримання церковнопарафіальної школи сільська громада давала 140 крб. на рік, тобто по 5 крб. на одного учня, а їх було 28 чоловік. Була в селі і бібліотека при лікарсько-продовольчому пункті, що мала обслуговувати строковиків. Налічувалось у ній всього 72 книжки.
1 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 11, спр. 605, арк. 13—16.
2 Список населенных мест Российской империи, т. 13, Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством, стор. 95.
3 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 11, спр. 605, арк. 3.
4 В. І. Ленін. Твори, т. 17, стор. 62.
5 Газ. «Степь», 1 вересня 1885 р.
6 Волости и важнейшие селения Европейской России, вып. 8, стор. 26.
7 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 14, стор. 631.
8 В. І. Ленін. Твори, т. 3, стор. 202.
9 Труды X губернского съезда земских врачей и представителей земских учреждений Екатеринославской губернии, т. 3. Екатеринослав, 1911, стор. 49.
10 Отчет Екатеринославской земской губернской управы по санитарному отделению за 1902 г., стор. 24—25.
11 Дніпропетровський облдержархів, ф. Р-4540, оп. 1, спр. 42, арк. 1.
12 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 14, стор. 631.
Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка