Львівська область

     Львівська область утворена 4 грудня 1939 року.
     Перші сліди перебування людини на території Львівської області сягають у палеоліт. Крім кількох випадкових знахідок крем’яних знарядь в різних місцевостях, біля Глинян Золочівського району було виявлено стоянку первісних мисливців пізньопалеолітичного часу (близько 20 тис. років тому).
     Найдавнішою пам’яткою неолітичної доби на Львівщині є поселення культури стрічкової кераміки біля села Котоване Дрогобицького району, що відноситься до кінця IV тисячоліття до н. е. Його жителі були першими землеробами, що обробляли землю примітивними роговими і кам’яними мотиками1. Другою половиною III тисячоліття до н. е. датуються поселення осілих скотарсько-землеробських племен культури лійчастого посуду, виявлені в Грибовичах і Винниках біля Львова. На першому із них відкрито багато заглиблених жител з вогнищами, глиняний посуд, прикрашений орнаментом, глиняні прясла, кам’яні і крем’яні знаряддя2. До кінця III і початку II тисячоліття до н. е. відносяться пам’ятки кочових скотарських племен культури шнурової кераміки. Окремо слід згадати поселення, досліджене біля села Кавського Стрийського району, на якому виявлено залишки жител з вогнищами, глиняний посуд, прикрашений відтисками шнурка, крем’яні і кам’яні знаряддя, кістки домашніх тварин3. Цими ж племенами були залишені в межах Львівщини курганні могильники біля Балич, Ковпця, Кульчиць, Рокитного, Ясенівки, а також грунтові поховання біля Почап, Ріпнева, Чижикова та інших. В більш пізніх пам’ятках (могильник біля Балич) знайдено вироби з міді, що свідчать про знайомство з виплавкою металів.
     До бронзового віку належать і відкриті на Львівщині поселення в Гончарах біля Винників, могильники в Звенигороді, Красові, Серниках, Чижикові та інших місцях, що відносяться до XV—XII століть до н. е. Для матеріальної культури того часу характерні своєрідний багатоорнаментований глиняний посуд різного асортименту, бронзові знаряддя і прикраси. В суспільному житті вже склалися і зміцніли патріархальні родообщинні відносини, почала виділятися родоплемінна верхівка.
     Свідченням майнового розшарування в суспільстві пізньобронзового часу можуть служити скарби бронзових предметів, виявлені біля Смереківки Золочівського району і в Самборі. Про торговельно-обмінні зв’язки з племенами, які жили на південь від Карпат, говорить знахідка дванадцяти бронзових мечів біля села Комарники Турківського району.
     Найбільш характерними для залізного періоду на Львівщині є пам’ятки землеробсько-скотарських племен висоцької культури VIII—VI століть до н. е., виявлені біля Висоцького, Гончарівки, Заболотців, у Золочеві, біля Лугового і Ясенова4. Дослідники відносять їх до слов’янського племені неврів, про яке згадує відомий грецький історик Геродот, який жив у V ст. до н. е.
     Поселення цього періоду, що належали іншим племенам, виявлені в Залісках, Звенигороді, Кульчицях, Черепині. В матеріальній культурі їх простежуються зв’язки з сусідніми племенами Прикарпаття і Середнього Подністров’я5.
     Археологічні пам’ятки свідчать про перебування протослов’янського населення у межах Львівської області ще з доби пізньої бронзи. В результаті тривалого розвитку приблизно на рубежі нашої ери відбувся поділ стародавнього загальнослов’янського масиву на дві великі групи — східну і західну. Південно-західні межі східнослов’янської території проходили в перших століттях нашої ери приблизно по Карпатах і західніше Сану і Західного Бугу, отже до її складу входила й сучасна Львівська область.
     Найбільш характерними для східнослов’янського населення є пам’ятки черняхівської культури III—V століття, виявлені також у ряді місцевостей Львівської області. Особливо багато матеріалів добуто під час розкопок на поселеннях біля Неслухова, Ракобутів, Ріпнева і Черепина6. Основне місце в господарстві цих племен займало орне землеробство при значній ролі приселищного скотарства. Важливим явищем у їхньому економічному розвитку був процес другого великого суспільного поділу праці — відокремлення ремесла від сільського господарства. Тоді виділились три самостійні галузі ремесла — залізообробна, гончарська, ювелірна. Матеріальна культура досягла високого рівня, доказом чого є різноманітний глиняний посуд, що виготовлявся на гончарному крузі і обпалювався в спеціальних горнах, багатий асортимент металевих знарядь, одяг, прикраси, вироби з кістки і рогу, кам’яні жорна тощо. Інтенсивно розвивалась в цей час торгівля з подунайськими провінціями Римської імперії, на що вказують знахідки скарбів римських монет (Бориничі, Бориня, Звенигород, Костенів, Мочеради), глиняних посудин (амфор) і деяких римських виробів з металу.
     Безпосередній зв’язок племен черняхівської культури із східнослов’янським населенням у другій половині І тисячоліття н. е. засвідчується матеріалами з поселень VI—VIII століть біля Ріпнева (Ріпнів І, Ріпнів II) Львівської області7.
     Процеси, що відбувалися у східнослов’янському суспільстві на початку і в середині І тисячоліття н.е., а саме: дальший прогрес землеробства, розвиток ремесла і торгівлі, зародження індивідуального землекористування—сприяли глибокому майновому розшаруванню, привели до остаточного розкладу первісно-общинного ладу і виникнення міжплемінних територіальних об’єднань та зародження феодальних відносин. У VII—VIII століттях розвиток феодальних відносин продовжувався, і скоро вони стали панівними на всій східнослов’янській території.
     У IX столітті утворилась Древньоруська держава з центром у Києві. Однією з найбагатших її частин була Галицька земля, в яку входила й сучасна Львівська область.
Природні багатства і вигідне географічне положення сприяли швидкому економічному розвитку Галицької землі. Літописи згадують на цій території міста Белз, Звенигород, Всеволож, Буськ, Щирець, Удеч, Плісненськ, Городок, Вишшо та інші. Особливо багато цінних матеріалів для вивчення господарства, культури, побуту і суспільних відносин тогочасного населення добуто археологами під час розкопок на городищах у Плісненську Бродівського району і в Судовій Вишні Мостиського району8.
     Після розпаду Древньоруської держави на окремі феодальні князівства західна частина сучасної Львівщини увійшла до складу Перемишльського, східна — до Звенигородського князівств, північні окраїни — до Володимир-Волинського князівства. В середині XII століття, при князі Володимирі з родини Ростиславичів, Звенигородське, Перемишльське і Теребовльське князівства об’єдналися в одне Галицьке князівство, яке досягло найбільшої могутності за князювання Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.).
     Протягом XI—XII століть продовжувався швидкий розвиток землеробства і тваринництва. Великого значення набула торгівля з західноєвропейськими країнами і Візантією. Галицьке князівство було розвинутим краєм з багатолюдними містами й селами.
     Значного розвитку досягло Галицько-Волинське князівство в період князювання Данила Романовича. Засновані були нові міста і серед них Львів. Розбудувалися існуючі міста, що дало поштовх розвитку архітектури. Розвивалися живопис, прикладне мистецтво, книжна справа тощо.
     Швидкому зростанню Галицько-Волинського князівства сприяла активна зовнішня політика князя Данила. Ще на початку свого князювання він завдав жорстокої поразки німецьким рицарям, які захопили Дорогичин і розраховували загарбати інші землі. Змушена була рахуватись з Данилом і Литва. Вперту боротьбу вело Галицько-Волинське князівство проти татаро-монгольських завойовників, які вперше з’явилися в його межах у 1241 році, розгромивши і пограбувавши багато міст. Згодом Данилу вдалося відбити натиск татаро-монголів. Хоч в 1257—1259 рр. князівство і було змушене визнати залежність від Золотої орди, фактично воно зберегло свою державність.
     Після смерті Данила в Галицько-Волинському князівстві правили Лев Данилович (1269—1301 рр.), Юрій Львович (1301—1308 рр.)» Андрій і Лев Юр’євичі (1308—1313 рр.). Героїчна боротьба населення князівства проти татаро-монгольської навали відіграла важливу роль у врятуванні Західної Європи від татарського іга. Проте знесилене цією тяжкою боротьбою Галицько-Волинське князівство поступово втрачало свою могутність. Однак, незважаючи на несприятливі умови, економічний розвиток князівства не припинився. Особливо швидко розвивався Львів, в який була перенесена з Галича столиця князівства.
     Скориставшись послабленням руських князівств внаслідок боротьби з татаро-монгольськими ордами, польські феодали, очолювані королем Казіміром III, розпочали активні дії, спрямовані на захоплення Галицької землі. В 1340 році їхнє військо з’явилося у Львові. Проте іноземні загарбники скоро були вигнані з міста. Краєм почав управляти від імені князя Любарта Дмитро Детько, один із місцевих бояр.
     Через деякий час військо короля Казіміра повторило спробу окупувати Галицьку землю. І в 1349 році після запеклої боротьби з місцевим населенням воно окупувало більшість території Галичини. Вся сучасна Львівська область опинилась під ярмом польських феодалів. У 1370—1387 рр. галицькі землі перебували у складі Угорщини, яка, користуючись своєю перевагою у силах, захопила їх, але в 1387 році вони знову були захоплені польськими панами.
     Стара вища адміністрація була замінена новою — польською. Окремими землями (Львівською, Галицькою, Белзькою, Перемишльською, Подільською, Холмською і Сяноцькою) управляли королівські старости, яким була підпорядкована нижча адміністрація, що поступово була замінена польською. В краї панувало польське право.
     Іноземна окупація наклала свій відбиток і на економічний розвиток краю. Після захоплення Галичини Казіміром у галицькі міста посунули польські та німецькі купці, ремісники, а місцеві опинились у важкому становищі, оскільки вони не користувались такими великими привілеями, як новоприбулі. Економічні позиції їх значно ослабли. Міське управління найбільших міст опинилося в руках цих чужинців. Розвиток економіки краю внаслідок цього значно уповільнився.
     Перебуваючи в складі Речі Посполитої, трудящі Львівщини зазнавали національного і релігійного гніту. Загарбники переслідували діячів української культури, із зневагою ставились до православ’я, яке сповідували українці, і насаджували ненависну їм унію. Однак загарбники не змогли припинити культурного зростання українського народу. Важливими осередками культурного руху були братства, які на Львівщині розгорнули свою діяльність у Львові, Дрогобичі, Стрию, Городку, Судовій Вишні, Бродах та інших містах.
     Особливо велику роль відіграло Львівське братство, що деякий час було, по суті, центром українського культурного руху. Братство розгорнуло значну видавничу діяльність, початок якої на Україні, як відомо, поклав знаменитий російський першодрукар Іван Федоров, надрукувавши в 1574 році у Львові книги «Апостол» і «Буквар». Книги звідси йшли в усі частини України, а також у Росію, Молдавію, Болгарію, Сербію. У 1585 році при Львівському братстві була заснована школа, яка відіграла велику роль у розвитку освіти.
     На Львівщині розвивались також література, архітектура і мистецтво, які у великій мірі зберегли свій самобутній характер, ввійшовши в золоту скарбницю загальноукраїнської культури. Особливо великий вклад у розвиток літератури українського народу вніс письменник-полеміст Іван Вишенський, родом з Судової Вишні. У своїх творах він рішуче виступав проти унії, на захист пригноблених мас і самобутньої культури українського народу.
     З пам’яток архітектури слід відзначити ансамбль будов Львівського братства — вежа Корнякта (1572—1578 рр.), каплиця трьох святителів (1578 р.), Успенська церква (1592—1631 рр.), який є найвеличнішим твором львівської архітектури. Цей ансамбль справив вплив на дальший розвиток архітектури по всій Україні. Важливим надбанням українського живопису стали твори львівських художників XVII століття, зокрема М. Петрахновича, жовківського художника І. Рутковича.
     В XIV — XVI століттях в Галичині дуже часто спалахували селянські повстання. Одне з найбільших очолив Муха. Урядові з великими труднощами вдалося придушити це повстання. Був поширений опришківський рух. З найбільшою силою селянський рух розгорнувся у 80-х роках XVI століття. Вбивства поміщицьких слуг, знищення панського майна, відмова працювати на поміщиків, втечі та інші форми боротьби стали дуже частими.
     В Галичині знаходили відгук масові селянсько-козацькі виступи на Наддніпрянщині, зокрема повстання 1625 року. Тоді селяни Львівщини відверто говорили, що підуть на з’єднання з козаками. Багато вихідців з Львівщини було на Запорізькій Січі. Зокрема, з Львівщини походив герой Хотинської битви козацький гетьман П. Сагайдачний.
     Великого піднесення досяг визвольний рух на Львівщині в роки визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького. Як тільки тут стало відомо про блискучі перемоги українських повстанців над польсько-шляхетським військом, селяни і міщани почали відмовлятись коритися панам і готуватись до виступів. У Руському воєводстві першими виступили міста Сокаль і Кам’янка-Струмилова. Інші міста виступили лише після приходу козацького війська9.
     Восени 1648 року козацьке військо підійшло під Львів. Величезна військова перевага і рішучі дії козаків, підтримуваних українським населенням передмість, вирішили долю міста, за мурами якого сховалась польська шляхта. Сповнений прагненням захистити місто від татар, Хмельницький обмежився лише викупом.
     З приходом Хмельницького під Львів уся Львівщина запалала у повстаннях. Міщани Жидачева захопили замок. Це саме зробили також селяни в Східниці.
     Хмельницький особисто брав участь у заходах, спрямованих на розгортання визвольної війни в краї, посилаючи на місця своїх представників і навіть військові частини.
     Важливим моментом боротьби були спільні дії українських міщан і селян, що мало місце в районах Дрогобича, Яворова, Вишні, Краківця й Янова. Влада шляхти збереглась лише в деяких містах.
     Після підписання Зборівського трактату шляхта посилила терор над учасниками виступів. Це, а також відхід армії Хмельницького призвело до послаблення визвольного руху на Львівщині.
     Визвольна війна українського народу завершилась возз’єднанням України з Росією. Це, однак, не влаштовувало ні польських панів, ні кримських феодалів. Об’єднавши свої сили, вони кинули їх на Україну. Розпочалась довга і кровопролитна війна, яка з перервами продовжувалась майже півстоліття. Українсько-російські війська, спираючись на народ, у 1655 році знову підійшли під Львів і визволили майже всю Західну Україну. Та в силу зовнішніх і внутрішніх обставин, що тоді склались, українсько-російські війська змушені були відступити. Згодом між Росією і Польщею було підписано Андрусівське перемир’я (1667 р.), згідно з яким у складі Польщі лишалась Правобережна Україна (без Києва), а отже і західноукраїнські землі. Це становище було закріплене підписаним у Львові так званим Вічним миром 1686 року.
     У Жидачівському і Самбірському повітах на Львівщині в другій половині XVII — першій половині XVIII століть посилили свою активність опришківські загони. Відомі, наприклад, походи опришківського загону під керівництвом народного героя Олекси Довбуша на Перемишль, Дрогобич і Турку. В цей час Довбуш звернувся до населення з маніфестом «Проти князів». Істотним елементом визвольного руху трудящих Львівщини була їх боротьба проти антинародної церковної унії.
     На той час Польща як держава феодального типу переживала занепад. Цим скористалися сусідні держави (Пруссія, Росія й Австрія). В результаті трьох поділів, у другій половині XVIII століття Польща повністю втратила свою державну незалежність.
     Щодо Львівщини, то вона, як і вся Галичина, ще внаслідок першого поділу Польщі (1772 р.) потрапила під владу Австрії — однієї з найвідсталіших держав Європи. Якщо в ряді передових європейських країн перехід від мануфактури до великого машинного виробництва відбувся в кінці XVIII — на початку XIX століття, то в Австрії — лише на початку 70-х років XIX століття.
     У березні 1848 року в багатонаціональній Австрійській імперії вибухнула революція. Робітники, селяни, інтелігенція виступили проти феодальної реакції. На Львівщині посилився селянський рух. Селяни захоплювали поміщицькі землі, відмовлялись працювати у панів.
     В результаті революції була скасована панщина. Незважаючи на свою половинчастість, реформа мала величезне значення для дальшого розвитку країни, яка в результаті цього вступила в
нову епоху — епоху капіталізму. Звільнившись від феодальних пут, продуктивні сили одержали можливість для більш швидкого розвитку. Капіталістичні відносини поступово ставали панівними
як у промисловості, так і в сільському господарстві.


1 Советская археология. Т. XX, 1954, стор. 112—119.
2 Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 4, 1962, стор. 28—43.
3 Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 2, 1959, стор. 13.
4 Нариси стародавньої історії Української РСР, 1957, стор. 203—205. Матеріали з наукових фондів відділу археології Інституту суспільних наук ЛДУ.
5 За матеріалами наукового архіву відділу археології Інституту суспільних наук ЛДУ.
6 М.Ю.Смішко. Доба полів поховань в західних областях УРСР. Археологія. Т. II, 1948, стор. 110—111; Материалы и исследования по археологии СССР, 1964, № 116, стор 214.
7 Материальї и исследования по археологии СССР. M., 1963, № 116, стор. 366; Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 5,1964, стор. 95.
8 Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 2, 1959, стор. 132—145; Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 4, 1962, стор. 106—119.
9 І.П.Крип’якевич. Богдан Хмельницький, 1954, стор. 152.


Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • ЖовкваЗолочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · ЛьвівМиколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • ЧервоноградЯворів ( Івано-Франкове , Немирів )