Мостиська

     Мостиська (стара назва Мостич) —  місто, адміністративний центр Мостиського району, Львівської області. Розташоване на р. Січні (басейн Вісли), на автомагістралі Перемишль — Львів — Київ, за 3,5 км від залізничної станції Мостиська та 70 км від м. Львова.
     Перші письмові згадки про Мостиська припадають на 1404 рік, Мостиськам було надане магдебурзьке право¹. Тут кожного тижня відбувалися торги і один раз в рік — великий ярмарок, які сприяли зростанню міста, розвитку ремесла і торгівлі.
     Але в кінці XV століття, коли почалися ворожі напади на Галичину, Мостиська занепадають. У 1498 році турки, татари і волохи дуже зруйнували й спалили місто.
     Польський уряд, будучи зацікавлений у швидкій відбудові Мостиськ, звільнив місто у 1500 році на 8 років від податків та на 3 роки від інших повинностей².
     В 1524 році татари на чолі з Асламом Султаном — братом кримського хана, йдучи походом на Галичину, розташували поблизу Мостиськ свій кіш (похідний табір) і знову дуже спустошили місто, багато людей забрали у неволю³.
     Незважаючи на те, що набіги ворожих орд дуже погіршили становище селян і міщан, католицька церква вимагала від мешканців міста, що втратили майно, десятини та інших поборів, а польська шляхта — сплати податків. Міщани — власники господарств, загородники з передмістя і мельники зобов’язані були давати плебанові по 1 грошу, коморники по півгроша, а інші мешканці по 1 грошу на утримання вчителя при костьолі. Ці побори лягли важким тягарем на плечі населення Мостиськ.
     Привілеї були надані лише торгівцям і ремісникам, а також міщанам, яких у 1550 році звільнили від оплати мостового, гребельного і торгового мита, а у 1553 році — від сплати мита за велику рогату худобу⁴. Міщани, що займалися сільським господарством, змушені були сплачувати по 48 грошів з кожного лану.
     Мешканці міста ніколи, не мирилися з своїм тяжким становищем. Вони вели боротьбу проти гнобителів, яка розгорнулась з особливою силою у 1648 році, під час походу військ Б. Хмельницького на західноукраїнські землі. Мостиська в часи визвольної війни були добре укріплені, мали замок, обнесений валом. На озброєнні було: 37 гаківниць, 5 шмиговниць, 77 шт. цехових рушниць.
     Незважаючи на те, що місто мало замок і сильні укріплення, в 1648 році, після того, як Б. Хмельницький рушив з-під Львова до Замостя, один із козацько-селянських загонів при допомозі міської бідноти здобув Мостиську. Був спалений костьол, розгромлені двори багатих міщан, які жорстоко експлуатували міську бідноту і підтримували польського короля та феодалів.
     Після відступу українсько-козацьких військ шляхта люто розправилася з повстанцями, обвинувачуючи їх у грабунках і розбоях. Селян і міщан було обкладено великими податками.
     Поширеними формами протесту народних мас проти свавілля польської шляхти були скарги селян і міщан. У 1663 році вони писали, що їх обтяжено непосильними податками. Але ці скарги попадали в руки представників експлуататорських класів, які захищали інтереси панів.
     Різко погіршували становище селян та міщан стихійні лиха: неврожаї, епідемії, поводі, голод. У 1711—1712 рр. саранча знищила всі посіви, а під час пошесті загинуло багато худоби.
     Несприятливі політичні та економічні умови, воєнні події привели до занепаду ремесла в місті. Лише в другій половині XVIII століття у Мостиськах певного розвитку набуває виробництво тонкого льняного полотна. Продукція була досить високої якості, вона навіть вивозилася і мала збут за кордоном. В місті налічувалося 26 ткачів, які платили по 2 злотих податку. Інші ремесла були розвинуті слабо. В харчовому виробництві були лише пекарський та м’ясницький цехи, а в шкіряному — лише шевський.
     У 1772 році, коли Австрія захопила Галичину, до її складу ввійшло і Мостиське староство. Місто налічувало в цей час 387 будинків, у яких проживало 2683чоловіки.
     У 1786 році Мостиська разом з частиною сіл староства були передані у власність графові Ігнату Цетнеру як компенсація за відібрані в нього у державну скарбницю соляні копальні й ліси в околицях Надвірної. З цього часу ще більше посилюється тягар феодальних повинностей. Селяни, які жили в межах міста, змушені були відробляти тяглу й пішу панщину, сплачувати різні повинності.
     В кінці XVIII століття ремесло, і зокрема ткацтво, у Мостиськах починає ще більше занепадати. Однією з причин занепаду було те, що після захоплення Галичини Австрією для галицької ремісничої продукції був закритий шлях, що йшов з Львова до Вісли і далі на Гданьськ, а звідти за кордон на західні ринки. На нових ринках товари місцевих ремісників не завжди знаходили збут. Галицьке ремесло, втративши ринок на Заході, втратило споживачів своєї продукції і в Галичині. Бідне селянство й міщани не мали змоги купувати ремісничі вироби. Шляхта і багатші верстви населення міста задовольняли свої потреби за рахунок закордонних товарів і продукції, що вироблялася у домініях.
     Не дивлячись на занепад ремесла, Мостиська стають важливим центром торгівлі великою рогатою худобою і кіньми. Ярмарки відбувались два рази на рік.
     У першій половині XIX століття населення Мостиськ складали торгівці, ремісники й селяни. Селянські господарства, що мали у своєму розпорядженні 61 морг землі, змушені були відробляти панщину на користь графа Цетнера. Тяглові селяни робили по 104 дні на рік. Річна панщина для піших селянських господарств становила до 208 днів. Крім панщини, селяни виконували багато інших робіт.
     Крім кріпосних графа Цетнера, у Мостиськах було 18 селянських господарств, що належали католицькому священикові. Вони також відробляли панщину, платили грошові повинності й давали натуральний чинш.
     Аграрна реформа, яка була проведена в інтересах поміщиків у 1848 році, не полегшила становища селян. За своє «звільнення» вони повинні були дати великий викуп. Селяни Мостиськ змушені були сплатити поміщикові 1838 флоринів 33 крейцери, а католицькому священикові — 5504 флорини 40 крейцерів. Таким чином, селянські господарства Мостиськ, що займали 205 моргів 400 сажнів землі, змушені були сплачувати 7343 флорини викупних платежів на користь графа Цетнера й католицького священика. Ці гнобителі прибрали до своїх рук майже всі  
пасовиська, за користування якими селяни теж змушені були відробляти або сплачувати велику орендну плату.
     Колоніальний гніт Австро-Угорщини негативно вплинув і на рівень промислового розвитку в Мостиськах. В середині 80-х років XIX століття у місті існували лише дрібні промислові підприємства: цегельня, броварня і два млини⁵. Слабо розвивалося і ремісництво. В майстернях працювало лише 11 поворозників, 8 кушнірів, 25 кравців, 30 шевців, 4 гарбарі, 16 ковалів, 2 бондарі, 2 склярі і 31 різник.
     Деякого розвитку набула лише торгівля, коли у 1861 році була споруджена залізниця Львів—Перемишль, що проходила поблизу міста Мостиськ. Торги в місті відбувались два рази на тиждень — по середах і п’ятницях. Чотири рази на рік відбувалися великі ярмарки, на яких торгували кіньми, великою рогатою худобою, свиньми, полотном, кожухами, прядивом, медом, воском, довізною сіллю, зерном, фруктами⁵.
     Австрійський уряд приділяв мало уваги розвитку освіти в Галичині, прирікаючи українське населення на темноту і відсталість. Переважна більшість мешканців міста була неписьменного. Першу однокласну школу тут було відкрито лише у 1792 році. Поміщик та католицький священик дбали тільки про забезпечення мешканців міста т. зв. «духовною» їжею, бо церква допомагала їм тримати в покорі народні маси.
     В другій половині XIX століття в Мостиськах було відкрито 4-класну чоловічу і однокласну жіночу школи з польською мовою викладання. Єдиним учбовим закладом з українською мовою навчання була церковно-парафіальна школа, в якій в середині 70-х років працював учителем дяк Горниця⁶.
     Не кращими були справи і з медичним обслуговуванням, хоч у Мостиськах було два лікарі та аптека. Мешканці міста залишалися без належної медичної допомоги, яка була платною і недоступною широким масам. Тому не випадково, що тиф, дизентерія та інші інфекційні захворювання забирали життя сотень людей. Майже половина дітей вмирала, не доживши й до п’яти років.
     Мешканці Мостиськ, як і всієї Галичини, були позбавлені політичних прав. Але під впливом робітничого руху, що розгортався в Росії, в місті в кінці XIX століття члени радикальної партії розгорнули боротьбу, характерною рисою якої було поєднання економічних і політичних виступів. Такі головні форми селянського руху, як віча, передвиборча боротьба і страйки, проходили в Мостиськах під безпосереднім керівництвом місцевої організації Української радикальної партії⁷.
     Програма радикальної партії відповідала прагненням трудового селянства. Про це свідчить висока активність мешканців міста на вічах, які виступали за поширення української мови в школі, припинення полонізації, проти конфіскації владою прогресивних газет і книжок, вимагали безпосереднього й таємного голосування при виборах.
     У лютому 1897 року в Мостиськах відбулися збори мужів довір’я (представників селян і інтелігенції), на яких одноголосно було підтримано кандидатуру Івана Франка, що балотувався до австрійського парламенту від Перемишльського, Добромильського і Мостиського повітів.
     Галицьке намісництво за допомогою жандармського терору, арештів представників громад та інших насильств перешкодило обранню Івана Франка до парламенту. Правлячі кола Австрії боялися Франка і не хотіли, щоб мужній голос революціонера-демократа, захисника трудящих мас, залунав у австрійському парламенті.
     Великий каменяр, зверіаючись до виборців Добромильського, Мостиського та інших повітів, писав: «Ваше завзяття, ваша невтомна праця около взаїмного освідомлення, ваша незламність супроти пострахів і переслідувань мусить кожного наповнити вірою і надією, що ще не вмерла наша доля. Ті переслідування і лиха, які ви перетерпіли в цій боротьбі, не пропадуть марно, а будуть початком нового життя, нового розвою»⁸.

1 ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 146, оп. 88, спр. 186, арк. 110—111.
2 М.Ваlіnskі, Т.Lіріnskі. Starożytna Polska, Warszawa, 1845, t. II, cz.ll, стор. 624.
3 Там же, cz. І., стор. 625.
4 Dodatek tygodniowy gazety Lwowskiei, 1854, N 45.
5 Słownik geograficzny..., стор. 695.
6 С.Полянський. З минувшини м. Мостиськ. ЗНТШ. Львів, 1901, т. 40, стор. 113.
7 ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 146, оп. 6, спр. 111, арк. 397—398.
8 Газ. «Громадський голос», 1 квітня 1897 р.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )