Івано-Франкове

     Івано-Франкове (до 1945 року Янів) — селище міського типу Яворівського району Львівської області України. Розташоване за 29 км від райцентру, за 24 км від Львова на шосейному шляху Львів—Яворів—Краковець.
     Першу згадку про Янів знаходимо в грамоті 1611 року польського короля Сігізмунда III, якою дозволялося шляхтичу Янові Свошовському заснувати біля королівського села Залісся містечко¹.
     Природні багатства — ліси, ставки, річка Верещиця — сприяли економічному зміцненню нового містечка. Особливо багатою була флора. В околицях Янова дослідники зафіксували понад 250 порід рослин, які можна було знайти і в карпатських верховинах і на подільських рівнинах. Найбільшим попитом користувався в красильній промисловості місцевий природний барвник «червець», яким здавна Польща торгувала з іншими країнами, зокрема з Італією².
     Велика кількість природних ставків дозволила населенню займатися розведенням риби для власного споживання і на продаж.
     Розвиткові Янова сприяло також його вигідне географічне положення. Він був заснований на пересіченні двох торговельних шляхів: із Варшави до Кам’янця-Подільського та з південної Росії до Сілезії. Жителі містечка спеціалізувались на обслуговуванні подорожніх купців, забезпечували їх харчуванням, ночівлею, надавали приміщення для магазинів і складів під товари. Крім того, частина міщан займалася продажем і перепродажем привезених товарів. Це було основним джерелом їх прибутків.
     Власник міста Ян Свошовський був вихідцем з старовинного українського роду і спочатку виступав проти католиків і уніатів, за що ті прозвали його «русином-ренегатом». Згодом він переходить на бік шляхти і робить кар’єру на королівській службі. Відомо, що у 1607 році Свошовський в чині королівського комісара придушував заколот у війську. В 1612 році він був призначений підкоморієм Львівської землі, а в 1613 році став маршалком посольської палати. Залишаючись до самої смерті православним, він в той же час був активним проповідником політики  ополячення і окатоличення населення. Своє село Борки Свошовський подарував домініканському ордену, спільно з домініканцями побудував в Янові костьол, який за задумом львівського польського архієпіскопа повинен був «відпирати схизму». Новоствореній янівській парафії було підпорядковано понад 20 сіл.
     Янів отримав магдебурзьке право у першій половині XVII століття, що узаконило становище його як міста. Воно здобуло внутрішню автономію і самоуправління на чолі з виборним війтом, а його мешканці звільнялися від податків. У Янові дозволено було двічі на тиждень проводити базари і стільки ж разів на рік — великі ярмарки³. Ці привілеї сприяли досить швидкому заселенню міста, а торгівля — збагаченню янівських міщан. Янів був прирівняний до такого розвинутого міста, як Жовква.
     Українське населення Янова, борючись проти ополячення, заснувало у 1630 році церковне братство. Його існування було стверджено грамотою львівського єпіскопа Єремії Писаревського⁴ і у 1644 році знову підтверджено львівським православним епіскопом А. Желиборським⁵.
     Янівські братчики боролись не лише проти національно-релігійних утисків, а й проти соціального гноблення. Вони взяли діяльну участь в боротьбі міщан проти свавілля шляхти.
     Ця боротьба посилилась особливо тоді, коли старостами Янова стали Олександр і Ян Стадницькі. Ці урядовці систематично порушували дані місту привілеї, вдавалися до всіляких махінацій, аби привласнити частину прибутків міщан. Старости не дозволяли мешканцям міста обирати війта, обклали їх податками, забороняли користуватися лісами й ставками. Розпочалася ціла низка судових процесів, міщан виснажувала паперова тяганина. Тоді вони вдалися із скаргами до нового польського короля Владислава IV. Та свавільна шляхта ще більше посилила утиски. Протягом 1630—1640 рр. ворожнеча між шляхтою та міщанами набирає особливої гостроти.
     У 1644 році міщани на чолі з І. Стельмахом добиваються приїзду в Янів особливої королівської комісії. На ім’я цієї комісії були внесені скарги на Стадницьких за те, що старости привласнили собі ділянки міщанської землі, заборонили рубати ліс на спорудження хат і на паливо, ловити рибу в янівському ставку, побудувати церкву і навіть вчинили напад на будівничих.
     В свою чергу Стадницькі подали також скаргу на дії янівських міщан, твердячи, що вони претендують на такі привілеї, які не передбачені королівськими грамотами. Стадницькі звинувачували міщан у непідкоренні владі і підбурюванні населення проти польських панів⁶.
     Якщо гніт шляхти став нестерпним для більш заможної верстви населення Янова, то доля селян була значно гіршою. В той час, коли селяни навколишніх сіл відробляли на панщині три дні, селяни передмістя Янова Залісся відробляли шість днів панщини і платили 36 грошей податку від лану⁷. Невдоволення селян виливалось у заворушення.
     Виступи проти шляхетського гніту особливо посилились під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. При перших звістках про розгром польської армії під Пилявцями і про наближення козацького війська до Львова розпочались антикріпосницькі виступи підльвівського населення, в т. ч. і Янова.
     Козацьке військо під проводом Богдана Хмельницького побувало в Янові двічі — у 1648 і 1655 роках. Під час першого походу козаки захопили Янів. Частина міста у ході воєнних дій була спалена. Тоді ж у Янові було встановлено українську міську самоуправу з представників бідніших верств населення⁸.
     Під час другого походу козаки наздогнали в околицях Янова рештки втікаючої армії гетьмана Потоцького і розгромили її під Брухналем.
     Шляхетський гніт, мародерські грабунки польських військ, турецько-татарські наскоки завдавали багато лиха Галичині у другій половині XVII століття. Так само страждали і міщани Янова та селяни навколишніх сіл.
     Нетривке піднесення міста припадає на кінець XVII століття. Король Ян III Собєський підтвердив старі привілеї Янова, а також дозволив у 1693 році заложити в Янові шевський цех. Щоб одержати право на вступ до цеху, міщанин повинен був внести обов’язковий пай: 3 фунти воску, 3 гроші до цехової скриньки і поставити певну кількість пива для шевців.
     Ремісники цього цеху дістали право на торгівлю шкірою, виробництво і торгівлю взуттям, торгівлю м’ясо-ковбасними виробами. На янівському базарі було відкрито 12 крамниць. На довколишніх ярмарках покупці виявили великий попит на янівські дерев’яні токарські вироби⁹. В Янові, як і в інших містах Галичини, в цехових організаціях точилась боротьба між челядниками і майстрами і в цілому між незаможними, трудящими верствами і збагатілою міщанською верхівкою.
     Після короткочасного відносного спокою і піднесення Янів знов почав занепадати. Наскоки турецько-татарських орд, напади шведів під час Північної війни руйнували місто. Покликане ж для охорони польське військо харчувалось і одягалось за рахунок грабування населення. Тогочасний історик свідчить, що військо «розійшовшись відділами по краю, винищувало його гірше, ніж турки і татари»¹⁰.
     Починаючи із 1717 року, у Янові кілька років був на постої закликаний польськими властями саксонський військовий гарнізон, якому також з казни нічого не платили, а дозволяли утримуватись за рахунок населення.
     Про антифеодальні виступи янівців у той період свідчить наказ короля Августа III Саса, виданий у 1748 році, в якому він ганьбив їх за захоплення «чужих земель». Насправді жителі міста відібрали назад свої ж землі, загарбані у них визискувачами в попередні роки.
     Супутниками воєн і злигоднів були часті епідемії. За один тільки 1710 рік від голоду і пошесті померло в Янові 74 чол. В 1770 році спалахнула епідемія чуми. Про жалюгідний стан і вигляд Янова того часу розповів відомий німецький мандрівник Ульріх Вердум, який подорожував по цих краях і засвідчив, що в Янові він бачив усього 10—12 хат¹¹.
     У 1772 році Галичина підпала під владу цісарської Австрії. Та від цього становище трудящого населення не поліпшилося. Після 1784 року, в зв’язку із смертю останнього орендатора, Янів і навколишні землі було віддано як державну власність до яворівського «ключа камерального добра».
     У XIX столітті відбувається дальший економічний занепад Янова, він втрачає значення торговельного центру навколишньої округи, перетворюється на типове провінціальне містечко з дрібного кустарною промисловістю і вкрай низьким рівнем продуктивності сільського господарства, яке ледве задовольняло потреби мешканців Янова.
     Погано стояла справа з медичною допомогою населенню. У 1895 році в Янові мав практику лише один лікар, який обслуговував містечко і двадцять навколишніх сіл — територію т. зв. санітарного округу. Зрозуміло, що забезпечити медичним обслуговуванням таку кількість населених пунктів, та ще при тогочасних шляхах і транспортних засобах, один лікар не міг. Смертність серед населення, особливо серед дітей, була високою.
     Непривабливу картину являв собою і культурний рівень населення Янова: більшість жителів містечка була малописьменна, чимало було неписьменних. У 1894 році початкову школу (засновану 1798 року) перетворено на чотирикласну; при ній же відкрили читальню. Створене в той час сільськогосподарське товариство мало пропагувати прогресивні методи землеробства. Але за тих соціальних відносин нужденний сільський трудівник, звичайно, й мріяти не міг про втлумачувані йому прогресивні методи господарювання. Тому товариство не користувалось авторитетом серед селян.
     На початок XX століття у Янові було 385 будинків і проживало 2954 чол. У період австро-угорського панування сталися зміни в національному складі населення Янова. Кількість єврейського населення з 25 проц. на час приєднання до Австрії зросла на кінець XIX століття до 60 проц. Янів перетворився на єврейське містечко, де основним заняттям населення були торгівля і дрібний кустарний промисел.
     У 1895 році прокладено залізничну лінію Янів—Львів (Клепарів). Янівці почали частіше їздити до Львова, пожвавішала торгівля ягодами, грибами, виробами з дерева, яка приносила певний прибуток. Постійний зв’язок з великим містом дав поштовх до пожвавлення кустарних промислів.
     Наприкінці XIX століття у Янові розвиваються нові промисли. Крім м’ясоковбасного цеху, млина, деревообробних майстерень виникло декілька малих олійниць, п’ять медоварень. Працювали в своїх власних майстернях 8 бондарів, 6 шевців і кілька кравців. Пожвавилася торгівля деревом¹².
     У 80-х роках XIX століття для селян були запроваджені обмеження в користуванні лісом. Тоді ж річку Верещицю з боку Залісся було перекрито і перетворено у озеро з водною поверхнею 460 гектарів.
     Розвиткові сільського господарства заважало малоземелля селянства, а також несприятливі грунтово-кліматичні умови. Гористий рельєф призводив до водної і вітрової ерозії. Під час весняного таяння снігів маленькі струмки перетворювалися в бурхливі потоки, які розмивали врожайний грунт. У зв’язку з малоземеллям селянство впадало в ще більші злидні, клаптикові господарства далі ділилися. І це при тому становищі, що основні і кращі землі належали графу Голуховському.
     В період першої світової війни Янів двічі потрапляв у зону запеклих боїв. У вересні 1914 року австрійські війська намагалися затримати тут наступ російської армії, використовуючи для цього систему озер, ставків та боліт у долині річки Верещиці в районі Городок—Янів. Вдруге цими землями проходила австро-німецька армія під час наступу на Львів після прориву Макензеном російського фронту в районі Горлиці у 1915 році.¹³
     Під час окупації Західної України панською Польщею істотних змін у економічному становищі Янова не відбулось. Невеличка фабрика по переробці ягід малини та вишні на алкогольні напої ледь животіла. Тяжким було становище ремісників.
     Світова економічна криза 1929—1933 рр. зачепила й маленьке містечко Янів. Дрібні ремісники, кустарі розорялися, впадали в злидні. Частина їх у пошуках роботи виїхала до Львова, а частина емігрувала за кордон. Населення містечка у 1931 році зменшилось до 2,6 тис. чоловік.
     Деяке піднесення промислу спостерігалось у другій половині 30-х років. У 1935 році в Янові було відкрито невелику меблеву фабрику, яка належала графу Голуховському. Крім того, працювало 18 дрібних кустарних підприємств: шевських, кравецьких, деревообробних¹⁴. Невелика частина населення була зайнята в дрібній торгівлі.
     Умови праці на підприємствах були виключно тяжкими. Уся робота виконувалась вручну, навіть на найбільшому з них — меблевій фабриці. Містилася фабрика в невеличкому будинку, робітники працювали в антисанітарних умовах. Тут працювало всього близько 50 робітників, переважно польської національності. Адміністрація фабрики якщо і брала на роботу українців, то на т. зв. різні роботи. «Нелегка то була річ знайти роботу українцеві,— згадував старий робітник меблевої фабрики С. Мирний,— доводилось працювати не за спеціальністю, а на різних роботах»¹⁵.
     Янівське селянство задихалось від малоземелля, куркульської та лихварської кабали. У 1936 році 1667 га земельних угідь янівського масиву розподілялись так: графові Голуховському належало 792 га, церкві і костьолу — 158 га, міщанам — 601 га, громаді — 88 га, решта 28 га — під шляхами, громадськими будівлями, площами.

1  Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego, t.III, Warszawa,1887,стор.423—425;Baliński, T.Lipiński, Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statystycznym,t.II, Warszawa,1845,стор.563.
2  Słownik geograficzny, t.III, стор.425.
3  М.Udziela. Janów pod względem historycznym i jako latowisko przyszłości, стор.8.
4  І.А.Петрушевич. Сводная Галицко-Русская летопись 1600—1700 гг.,Львів,1874,стор.466.
5  Я.Ісаєвич. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI—XVIII ст., 1966.
6  М.Udziela. Janów pod względem historycznym i jako latowisko przyszłości, стор.16,18,19,21,24.
7  Жерела до істориї України-Руси, т.VII, стор.26,27.
8  Жерела до істориї України-Руси, томIV, стор.249.
9  А.Мakоwіесkі. Przemysł і rzemiosła u nas za dawnych czasów. Warszawa, 1878, стор.70.
10 Jarochowski. Dzieje panowania Augusta III od śmierci Jana III. Poznan, 1856, стор.43.
11 X.Liske. Cudzoziemcy w Polsce. Lwów, 1876, стор.79.
12 М.Udzіе1a. Janów pod względem historycznym i jako latowisko przyszłości, стор.33,53.
13 Газ. «Червона Русь», 31 травня 1915 р.
14 Statystyka przemysłowa Polski. Rocznik Polskiego Przemysłu. N 11973.
15 Газ. «Вільна праця», 17 вересня 1948 р.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )