Красне

     Селище міського типу Буського району Львівської області України, розташоване вздовж річки Гологірки (басейн Західного Бугу) на Красненській рівнині за 40 км на схід від Львова та 5 км на південь від Буська. Красне — вузлова залізнична станція, від якої йдуть відгалуження на Львів, на Золочів — Вінницю і на Броди — Київ.
     Археологічні пам’ятки, знайдені під час розкопок 1930 року, свідчать про те, що територія Красного і його околиць була заселена ще на початку залізного віку племенами так званої висоцької культури. Це підтверджується знайденими  бронзовими прикрасами й глиняним посудом¹. Археологи відносять цих  поселенців до племен неврів, про яких згадує грецький історик Геродот.
     Уперше в документах село під назвою Красне згадується в 1476 році². В кінці XV — на початку XVI століття кількість жителів була невеликою. Вони займались землеробством. Так, у 1531 році в Красному було 4 лани землі, корчма, а в 1578 році — З лани землі з кметами, 4 комірники, 1/4 лана кормишного і 1/4 лана мельницького поля³. В середині XVIІ століття тут уже проживало більше 100 чол. Красне входило до складу королівських володінь. У селі був королівський фільварок з пивоварнею і винницею, в якому мешкав підстароста⁴. Він здійснював усі королівські накази, збирав з населення податки тощо. В селян, які не могли сплачувати податків,  забирали останні пожитки або піддавали тілесним покаранням, ув’язненню тощо.
     В період визвольної війни українського народу під проводом Богдана  Хмельницького в жовтні 1648 року через Красне проходили козацькі війська. Фільварок козаки при допомозі селян Красного та навколишніх сіл розгромили.
     До 1772 року Красне входило до Буського повіту Белзького воєводства. Після першого поділу Польщі — стало власністю польських магнатів. В 1788 році, в обмін на інші володіння, воно перейшло до рук княгині Вікторії Яблонської⁵, а згодом переходило з рук у руки інших поміщиків.
     Мінялися власники Красного, але не мінялася доля селян. Вони залишалися власністю панів і, крім важкої праці на їхніх ланах, змушені були віддавати на  користь гнобителів значну частину врожаю та інших продуктів з своїх господарств. Так, на початку XIX століття селянин, який мав 20—24 морги землі і коней,  повинен був протягом року відпрацювати на поміщика разом з своїм тяглом 156 днів, дати 22 гарнці пшениці, 1 корець і 16 гарнців вівса, напрясти 4 мотки пряжі, а також сплачувати чинш тощо. Протягом року 78 селянських дворів давали поміщикові 66 корців зерна, 163 мотки пряжі і відробляли 5096 тяглих та 520 піших днів⁶.
     Важкий соціальний гніт, що доповнювався і національним гнітом, викликав постійний протест народу. Після земельної реформи селяни Красного заплатили поміщикові 13 404 флорени. Більше 600 селян, що проживали в Красному, з 2394 моргів всієї землі одержали право на викуп лише 1039 моргів. Крім цього, розподіл земель між дворами був досить не рівномірний: 5 дворів мали наділи від 20 до 23 моргів, 54 — від 10 до 19, 9 — від 6 до 9 і 10 дворів — від 1 до 5 моргів⁶. Отже, та частина селян, що мала мізерні наділи, змушена була, як і раніше,працювати в  поміщицькому маєтку або в господарствах місцевих куркулів.
     У 70-х роках XIX століття Красне зазнає значних змін. В цей час почалося прокладання залізниці від Львова до Волочиська. Залізниця пройшла через Красне. Тут будується станція і депо. Маловідоме село швидко стає важливим залізничним пунктом. Красне розбудовується, збільшується кількість населення. Крім українців, тут поселяються поляки, які обслуговували залізницю, та кілька єврейських сімей, що займалися торгівлею, ремеслом і виробництвом мила тощо. Якщо в 1857 році в селі налічувалося 100 дворів, в яких проживало 663⁷ чол., то в 1900 році тут уже було 211 дворів. У них проживало 1395 чол., в тому числі 939 українців, 311 поляків і 139 євреїв⁸.
     Проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство не минуло і Красного. Поміщик Гноїнський будує тут гуральню і водяний млин. Хоч ці  підприємства були невеликими, проте в посиленні експлуатації селян вони посідали значне місце. Бідне селянство в пошуках засобів існування змушене було за мізерну плату працювати на поміщицькій гуральні більше 12 годин на добу. Помол зерна обходився також не дешево. Немало клопоту зазнали селянські родини від торгівлі спиртом.
     У 1858 році в Красному була відкрита школа з українською мовою навчання. Спочатку в ній навчалися діти українців, а згодом і діти інших національностей. В цій школі понад 30 років працював учителем Їжовський, щиро відданий справі народної освіти. На початку XX століття українська мова була витіснена польською, коли учителем став працювати Ян Андрушевський. Він також домігся заснування приватної школи з польською мовою навчання.

1 J.Bryk. Kurhany w Rusiłowie i Krasnem. Materiały prehistoryczne, t. I, Kraków,1934, стор. 86.
2 Matricularum Regni Poloniae summaria, I, N 1436.
3 Źródła dziejowe, t. XVIII, стор. 234, 246.
4 Жерела до істориї України—Руси, т. V, стор. 177—178.
5 Słownik geograficzny, t. IV, стор. 654.
6 ЦДІА УРСР у м.Львові, ф. 168, оп. 1, спр. 1099.
7 Handbuch des Lemberger Statthalterei Gebits in Galizien für Jahre 1859, Lemberg, 1860,стор. 436.
8 Gemeindelexion von Galizien, Wien, 1907, стор. 788.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )