Белз

     Белз — місто районного значення Сокальського району Львівської області. Розташоване на річках Солокія та Річиця (Жечиця) — притоках Західного Бугу басейну Балтійського моря, за 3 кілометри від українсько-польського кордону, 12 кілометрів від Червонограда і 25 від районного центру — Сокаля.
     Белз — одно з найдавніших поселень Львівщини. Щодо самого походження назви міста немає одностайної думки. Одні дослідники пояснюють виникнення назви міста від староруського слова «Бълизь», що означає «біле місце»,— галявину серед темних лісів. Інші — від архаїчного слова «бевз», що означає на місцевому діалекті неприступне болотне місце. Це, напевне, топографічно пов’язано з старовинним Белзом, розташованим у болотистій місцевості.
     На околицях Белза виявлено два поселення доби енеоліту (III тисячоліття до н. е.)¹, знайдено уламки глиняного посуду і крем’яні знаряддя. Археологічні знахідки, що датуються VI—VII і IX—X століттями, свідчать, що Побужжя, в тому числі й Белз, мало досить міцний зв’язок з тодішніми центрами цивілізації. На території Белза та його околиць знайдено древньоримські, грецькі, візантійські та арабські срібні і бронзові монети, це вказує на значення Белза як торговельного і адміністративного центру².
     На перехресті важливих торговельних шляхів і виникло городище, що згодом виросло в укріплене місто — Белз. В VIII—X століттях Белз, напевно, був осередком територіального об’єднання східнослов’янського племені — бужан, яке із зміцненням древньоруської держави в X столітті стало визнавати верховну владу Київської Русі. Про це свідчать, зокрема, археологічні пам’ятки, виявлені під час розвідувальних розкопок на території старовинного Белза³.
     Знайдені тут залишки глиняних валів і дерев’яних оборонних споруд, бойова сокира, ножі, залізні шпори, олов’яна висла печать, кам’яні пряслиці, керамічний посуд з клеймами, скляні намистини, золоті персні та інші вироби, а також поховання в урочищі «Клименщина» тісно пов’язані з матеріальною культурою давньоруського періоду⁴.
     На історичній арені Белз з’явився на початку XI століття вже як значне місто західної окраїни Київської Русі. Розташоване на кордоні з п’ястівською Польщею, місто часто було причиною незгод між руськими і польськими князями⁵. Один з таких епізодів пов’язаний з походом Болеслава Хороброго на Київську Русь. В «Повести временных лет» досить докладно оповідається, як після смерті Володимира Великого цей польський король, скориставшись тимчасовим послабленням Київської Русі внаслідок розбрату в княжій родині, зайняв у 1018 році Київ, де посадив на княжий престол свого зятя Святополка. Повертаючись з походу, Болеслав, як вказано в літописі, «и городы Червънскыя зая собъ», тобто загарбав прикордонну руську волость, до складу якої входив також і Белз. Але ненадовго. В 1030 році Ярослав Мудрий знову приєднав Белз до Київської держави. Під цією датою в літописі зазначено: «Ярослав взя Белзь»⁶. Цей короткий літописний запис є не тільки першою письмовою згадкою про Белз, а й першою топографічною згадкою про поселення на території Львівщини.
     Древній Белз був розташований дещо на південний схід від нинішнього міста, на горбі при злитті рік Солокії та Річиці, там, де нині белзьке передмістя «Замочок». Він був майже чотирикутної форми, площею близько 4 гектарів. Місто було оточене земляним валом з дерев’яними баштами та глибоким ровом; воно омивалося водами річок Солокії та Річиці. В середині міста знаходився внутрішній вал, що поділяв його територію на «дитинець» — фортецю, і «посад» — житлово-господарську частину міста. Обороноздатності Белза в значній мірі сприяли непрохідні мочари та багна, що широко розкинулися навкруги міста. На той час Белз був добре укріпленою, майже неприступною твердинею, оборонцями якої були дружинники київського князя з тисяцьким на чолі, який і здійснював владу над Белзькою волостю. В замку проживала також родова феодальна знать. Тут же знаходило захист населення пригородів під час ворожих набігів. З фортецею місто було з’єднане греблею⁷.
     З XII по XV століття — протягом 300 років, Белз був столицею окремого удільного князівства. Про значну роль Белзького князівства у політичних і міжнародних відносинах XII і XIII століть свідчить, зокрема, той факт, що дві королеви Польщі— дружина Казиміра Справедливого (1177—1194 рр.) Олена і дружина Лєшка Білого (1206—1226) Гримислава походили з Белза. Перша була дочкою белзького князя Всеволода, а друга — його сина Олександра. Молодша дочка цього ж белзького князя — Анастасія була одружена з Болеславом князем Мазовецьким⁸.
     Літописні джерела наводять цілий ряд імен белзьких князів, які брали діяльну участь у політичному житті Галицько-Волинської Русі XII—XIV століть. До визначніших з них належить молодший брат Романа Мстиславовича, засновника Галицько- Волинської держави — Всеволод і його син Олександр, який князював у Белзі з 1195 по 1234 рік⁹.
     Олександр Белзький — найактивніша постать у княжих міжусобицях і «крамолах» кінця XII — початку XIII століття. Він — головна пружина усіх змов проти об’єднання синами Романа — Данилом Галицьким і Васильком галицько-волинських земель. Хитрий інтриган зрадою і віроломством хотів зайняти галицький княжий престол. Щоб знесилити своїх суперників він кілька разів організував проти Галицько-Волинської держави інтервенції кочовиків, польських та угорських королів і князів. За словами автора «Слова о полку Ігоревім», через таких князів, як Олександр Белзький, «...погибашет жизнь Даждьбога внука... а погании со всех стран прихождаху с победами на землю Рускую»¹⁰.
     Белз тоді кілька разів переходив з рук в руки, під його стінами часто велись жорстокі братовбивчі битви. В 1234 році Данило Галицький при активній допомозі населення прогнав з Белза князя Олександра¹¹. Із зміцненням Галицько-Волинської держави Белзьке князівство залишається в феодальній залежності від неї до половини XIV століття.
     Під час татарської навали Белз в 1241 році був спалений, замок зруйнований, більша частина жителів перебита або забрана в полон. Відбудова міста після нападу тривала кілька десятиліть.
     З 1340 по 1377 рік Белзьке князівство підпорядковувалося Великому князівству Литовському. Престол Белзького князівства займають такі державні діячі, як Любарт Гедимінович і Юрій Наримунтович. В той період, коли всю Галицьку Русь наводнили угорські і польські загарбники, Белз виростає до символу її нездоланності. Белзькі «русичі» з литовцями протягом десятиліть загороджували своїми щитами дорогу полчищам угорських і польських загарбників, що намагались підкорити собі всю Русь.
     Угорські і польські хроніки того часу свідчать про оборону Белза в 1349, 1352, 1366 і 1377 роках. Під час облоги Белза в 1352 році польські і угорські війська під командуванням самого угорського короля Людовика відступили, зазнавши великих втрат.
     Героїчною була також оборона Белза під час облоги угорсько-польськими військами в 1377 році. Лише після семитижневої облоги внаслідок голоду литовсько-руська залога змушена була піти на переговори¹².
     З Белзом пов’язується історія відомої «чудотворної» ікони богородиці. За переказами цю ікону ще в XII столітті привезла з Константинополя якась візантійська принцеса, правдоподібно дружина одного із белзьких князів. Ікона переховувалась у замковій церкві і «чудом» збереглась під час татарської навали 1241 року. Князь Владислав Опольський у 1382 році вивіз ікону богородиці з Белзького замку у Польщу до Ченстохови, де вона зберігається і понині¹³. «Ченстоховська богородиця» використовувалась католицьким духовенством для розпалювання в Польщі релігійного фанатизму.
     Наприкінці XIV століття (1388 р.) Белзьке князівство переходить до мазовецьких князів — васалів Польщі¹⁴. Провадиться посилена колонізація Белзчини польською шляхтою та німецькими і єврейськими поселенцями. Одночасно починається наступ Ватікану, який ревно покриває новоздобуті руські землі сіткою католицьких костьолів і монастирів. У Белзі було засновано монастир ордену Домініканців та католицьку парафію. Проти нових порядків у 1431 році на Белзчині розгорілася боротьба широких народних мас. Белзькі руські повстанці, надіючись на допомогу литовців з Свидригайлом на чолі, виступили зі зброєю в руках і почали громити польську шляхту та католицьких ксьондзів. Повстанці здобули Буськ. Польський король, який тоді вів облогу Луцька, змушений був виділити цілу армію карателів чисельністю 6000 солдат, які вогнем і мечем втихомирили белзьких русичів¹⁵.
     На цьому кінчається героїчний період древньоруського міста Белза. Панування мазовецьких князів тривало тут до 1462 року, коли в один день було отруєно обох останніх претендентів з мазовецької династії на белзький престол. З того часу перестало існувати окреме удільне Белзьке князівство. Белз перестав бути «стольним городом» удільного князівства, його територію було приєднано безпосередньо до складу Польського королівства.
     На місці Белзького князівства було створено воєводство, до складу якого ввійшли староства (повіти) Белзьке, Буське, Любачівське, Грабовецьке і Городельське. Місто Белз на 300 наступних років став центром нового воєводства.
     В 1499 і 1502 рр. татари двічі здобували Белз,— вони спалили і зруйнували місто, значну частину мешканців забрали в полон. Місто пустіє, господарство його занепадає. Та поступово Белз відбудовується, чому сприяло його вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів. Ще з другої половини XIV століття Белз користувався правом складу солі. Це давало Белзу монополію на скуп і перепродаж важливого тоді товару — прикарпатської солі. Магістрат Белза мав також право збирати «мостове» за користування мостом на Солокії. Магістрату було віддано у власність поблизьке село Прусинів¹⁶. У місті двічі на рік проводились ярмарки.
     В 1509 році Белз отримав магдебурзьке право. Протягом XVI — першої половини XVII століть Белз переживав часи деякого розквіту. Розвивались такі ремесла як шевське, ткацьке, кравецьке, кушнірське, бондарське, ковальське. Ці види ремесел були об’єднані в спеціальні цехові організації з окремими статутами і привілеями¹⁷.
     Протягом XVI і XVII століть Белз вважався одним з найбільших осередків кушнірства тодішньої Польщі. Белзькі хутряні і шкіряні вироби славились далеко поза межами воєводства. Постійна загроза татарських нападів спричинила до виникнення в Белзі великих зброярських майстерень, де виготовлялись мечі, шаблі, рушниці і навіть відливались гармати. Тут було також кілька котлярських майстерень, де вироблялись мідні котли і каструлі для домашніх потреб та великий посуд для броварень і гуралень. В письмових джерелах того часу часто згадуються белзькі столяри, колодії, каретники, лимарі, склярі і навіть золотарі та годинникарі¹⁸. В околицях міста випалювали високоякісний белзький поташ, який сплавлювали Солокією, Західним Бугом, а далі Віслою аж до Гданська. Значна частина белзького поташу і лою перероблялась у місті на мило¹⁹.
     Якщо взяти до уваги, що в першій половині XVII століття Белз налічував близько 4 тис. жителів, то не вся його реміснича продукція вироблялася для внутрішніх потреб міста і його околиць. Частина виробів, безумовно, попадала в товарний обіг і продавалась поза межами Белзького воєводства.
     Белз не стояв також осторонь від тодішньої наукової думки. Син белзького ремісника став відомим вченим; в реєстрі Краківської академії за 1543 рік він записаний під ім’ям Якова з Белза. Збереглась низка рукописів, переписаних в Белзі. В одному з них є літописні записи українською мовою про важливі події з життя міста: «Року 1637... Белз згорів увесь. Була дорожня* року божого 1695 у Белзі»²⁰.
     В джерелах збереглись окремі повідомлення про вигляд тогочасного Белза. Зокрема, зазначається, що наприкінці XV століття белзький замок мав дерев’яні, обліплені глиною мури з такими ж дерев’яними бастіонами і оборонними баштами. Розташований він був там же, де й за часів древньоруського Белзького князівства. Пізніші описи 1575,1620,1655 років свідчать, що в зовнішньому вигляді белзького замку до кінця його існування—другої половини XVII століття, істотних змін не сталося²¹.
     У 1620 році фортецю було обведено потрійними валами з чотирма брамами — Львівською, Сокальською, Люблінською та Замойською²².
     Саме місто складалося тоді з вулиць Війтівської, Сокальської, Городської, Шевської, Руської, Кляшторної, Парканної, Передмістя. Крім звільнених від податків службових і культових будинків, дворів шляхти і духовенства, згадані вулиці налічували близько 300 будинків, які підлягали оподаткуванню²³.
     Населення Белза було переважно українським. Про це свідчить, зокрема, повідомлення королівських люстраторів за 1565 рік, де зазначається, що в Белзі нараховується аж 10 православних церков і тільки один католицький костьол²⁴.
     В першій половині XVII століття Белз був ареною жорстокої боротьби місцевих українських ремісників проти насильного насаджування ватіканським духовенством церковної унії. За збройний напад на уніатського епіскопа та ігумена були покарані белзькі ремісники Семен Хвостович, Іван Карпович, Онисько Конопка, Степан Тарнавський і Семен Солодовичко²⁵.
     Визвольна війна українського народу 1648—1654 рр. мала значний вплив на дальшу долю Белза. Зі звісткою про перші перемоги Богдана Хмельницького літом 1648 року в Белзі відбувся «сеймик» польської шляхти всього воєводства, який ухвалив гостру бойову готовність — кожний багатший шляхетський двір, католицьке духовенство і державці коронних маєтків були зобов’язані виставити власним коштом по одному важкоозброєному райтару, менш багаті — по одному легкоозброєному їздцю, або по одному піхотинцю, причому, щоб вони не були українського походження. З того видно, що симпатії українського населення Белза були на боці повстанців. Напередодні огляду цього війська основні сили польської армії зазнали нищівного удару під Пилявцями. Налякані шляхтичі Белзького воєводства поховались в різних укріпленнях, в тому числі і в Белзькій твердині.
     В поході Богдана Хмельницького з-під Львова до Замостя основні сили козацької армії проходили на захід від Белза, минувши саме місто. Белз і його околиці були тоді сильно зруйновані під час постійних переходів польських військ, які поводились тут, як завойовники. Ухвала польського сейму від 1649 року зазначала, що Белз разом з воєводством постраждав від «самих своїх братів», тобто від польських шляхетських ополченців²⁶.
     Набіги татар, шведська навала в другій половині XVII — на початку XVIII століть, часті переходи польських військ, воєнні контрибуції довели Белз до повної руїни. На 1667 рік у місті налічувалося тільки 37 заселених будинків, пустували цілі вулиці, ремесла і торгівля повністю занепали. Белзький замок як фортеця перестав існувати.
     Решту доконало свавілля крупних польських і магнатів, особливо графів Потоцьких з Кристинополя. Нехтуючи правами магістрату і привілеями міста, вони розпоряджалися Белзом, як своїм помістям²⁷.
     В 1772 році, після першого поділу Польщі, Белз попадає під владу Австрії в стані повного економічного і культурного занепаду. Спочатку в Белзі був адміністративний центр округи, але вже в 1783 році його було перенесено з Белза до Жовкви.
     Таким чином Белз, колишня 600-річна столиця удільного князівства і воєводства, деградував до відсталого, «славного» тільки своїми болотами і бездоріжжям містечка. Лише культові будівлі — старовинні муровані церкви і костьоли та величава єврейська синагога—нагадували про колишню славу Белза. З державних установ у Белзі залишився тільки повітовий суд та податкове відділення²⁸.
     На 1829 рік населення Белза налічувало 2400 чоловік. У 1890 році воно становило вже 4060 чоловік. Майже весь приріст відбувався за рахунок єврейського населення. Якщо на початку XIX ст. євреїв у Белзі було тільки 460 чол., то наприкінці того ж століття — 2823, тоді як українців — 1220 і поляків — 915²⁹. Значна частина єврейського населення міста займалася дрібною торгівлею і заготівлею сільськогосподарських продуктів у навколишніх селян. Ріст чисельності єврейського населення обумовлювався, зокрема, тим, що в Белзі оселився впливовий серед віруючого єврейського населення «чудотворний» рабин. Єврейська родина Роках, з якої спадково виходили усі белзькі рабини-«чудотворці», виростає до найбільш впливової і найбагатшої верхівки міста. До Белза безперервно прибували багатотисячні натовпи віруючих євреїв, щоб тільки одержати благословення з уст самого рабина і внести пожертвування³⁰.
     Українське і польське населення займалося в основному землеробством. Але одночасно протягом XIX і на початку XX століть у Белзі відроджуються давні ремісничі традиції. Поряд з землеробством розвивається ремісництво. Частина виробів виготовлялась на замовлення, але переважна їх більшість йшла на ринок. Особливо багато було в Белзі шевців, столярів, бондарів, колодіїв. Белзькі бондарські вироби і скрині, селянські чоботи і кожухи були широко відомими на ярмарках усієї Галичини аж до першої чверті XX століття. У ремісничих майстернях широко використовувалася наймана праця міського пролетаріату і батраків. Відсталий Белз поступово стає на шлях товарно-грошового розвитку. Одночасно паразитичний капітал все більше підпорядковує собі белзьких ремісників. Посередник-скупщик вклинюється між ремісником-виробником і селянином-покупцем, омотує їх лихварською кабалою, нещадно експлуатуючи одного і другого.
     Наприкінці XIX століття 72 проц. населення Белза було неписьменним. Першу початкову школу організовано в Белзі 1857 року, в ній навчалося тільки 13 проц. дітей шкільного віку, переважно багатих міщан. Через 20 років тут було засновано 8-класну школу, яка, однак, проіснувавши чотири роки, була ліквідована за браком учнів у старших класах. На початку XX століття в Белзі було лише дві початкові школи, одна для хлопців і одна для дівчат; навчання в них велось польською мовою, причому вчительками були монахині. Про життєві умови трудівників міста свідчить хоча б шкільний звіт за 1890 рік, в якому записано, що в Белзі «більшість дітей від недоїдання хворіє малокров’ям»³¹. У довіднику кінця XIX століття зазначено: «В Белзі є аптека, лікар і повивальна бабка», про інші ж заклади суспільного і культурного характеру не могло бути й мови³².
     В 1884 році через Белз проведено залізничний шлях Сокаль—Рава-Руська— Ярослав, що в значній мірі полегшило транспортний зв’язок з цим містом.

1  Нові археологічні набутки. Записки наукового товариства ім.Шевченка, т.154,1937, стор.261.
2  A.Siewinski. Legenda о zameczku w Bełzie, ,,Lud“, 1902, стор.171; В.Sokalskі.Powiat Sokalski,1899,стор.310,311.
3  Нові археологічні набутки. Записки НТШ, т.154, стор.261.
4  О.Ратич. Древньоруські археологічні пам’ятники на території західних областей УРСР,1957, стор.19.
5  М.Н.Тихомиров. Древнерусские города. M., 1956, стор.322—326.
6  Полное собрание русских летописей, т.II, Ипатьевская летопись, Петроград, 1923,стор.130, 136.
7  Л.Чачковський. Княжий Белз. Записки НТШ, т.154, стор.15—30.
8  F.Siarczynski. Dzieje księstwa Betzkiego,1829, стор.14 —19; Encyklopedyja Powszechna S.Orgelbranda, Warszawa, 1883—1884,t.І, стор.321,322,t.II,стор.146.
9  И.Шараневич. История Галицко-Володимирской Руси, Львів. 1863, стор.80—82.
10 Слово о полку Игореве. М.—Л, 1950. стор.16,17.
11 В.Ільницький. Александр — князь Белзький, «Зоря Галицька», Львів,1860.
12 Записки НТШ, т.73, Львів, 1906, стор.158—159.
13 М.Baliński, Z Lipiński. Starożytna Polska, Warszawa, 1845, стор.1173—1182.
14 Słownik Geograficzny Królewstwa Polskiego, t.1, Warszawa, 1880, стор.121, 130.
15 Й.Гронський. Нариси історії Белза, стор.35—36.
16 В.Чернецький. Звістки о старовиннім місті Белзі, Львів, 1893, стор.16,17,20,21.
17 M.Ноrn. Rzemiosło miejskie województwa Bełzkiego, Wrocław, 1966, стор.39,64,81,87,95,101.
18 M.Horn. Rzemiosło miejskie województwa Bełzkiego, стор.44—46,56,65,68.
19 В.Чернецький. Звістки о старовиннім місті Белзі, стор.16,17,20,21.
*  дорожня — дорожнеча.
20 Бібліотека Народова у Варшаві, збірка рукописів Перемишльської капітули грецького обряду, рукопис 2775,арк.328.
21 В.Sokalski. Powiat Sokalski, стор.360,361.
22 Л.Чачковський. Княжий Белз, стор.20,21,23.
23 Жерела до історії України—Русі, т.III, Львів,1900, стор.138—142.
24 М.Тихомиров. Древнерусские города, стор.320—326.
25 В.М.Площанский. Прошлое Холмской Руси. Т.2, Вильно, 1901, стор.32—34.
26 М.Baliński, Z Lipiński. Starożytna Polska, стор.1174.
27 F.Papee. Zabytki przeszłości Bełza, стор.8.
28 F.Siarczynski. Dzieje ks. Bełzkiego, стор.32.
29 В.Sokalski. Powiat Sokalski, стор.252,253.
30 W.Antoniewicz. Bożnica w Bełzie, «Ziemia», 1914, N1; В.Чернецький. Звістки o старовиннім місті Белзі, стор.32—34.
31 В.Sokalski. Powiat Sokalski, стор.363.
32 A.Nowakowski. Przewodnik po Galicji, Kraków, 1892,стор.3,4,8.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )