Олесько
Селище міського типу в Буському районі Львівської області. Розташоване за 75 км на північний схід від Львова, по автомагістралі Київ—Львів і за 6 км на схід від залізничної станції Ожидів—Олесько.
Археологічні дані свідчать про заселення території сучасного Олеська та його околиць ще в бронзову добу. Поблизу селища збереглися залишки слов’янського городища типу «притулку» (oppidum). Безпосереднім попередником сучасного Олеська було невелике селище XII—XIII століття, залишки якого є в урочищі Покрова серед давніх боліт. Знайдена там кераміка схожа на кераміку близького міста Пліснеська, зруйнованого татарами в 1241 році. На території Олеська виявлено також срібні нашийники, які датуються приблизно цим же періодом.
У найдавнішій письмовій згадці про Олесько у 1366 році воно згадується поряд з іншими великими містами Волині — Луцьком і Володимиром1. В середині 1366 року польський король Казімір захопив ряд волинських міст, що належали Литві, і серед них Олесько.
Укріплений замок, споруджений на горі, перетворився на своєрідний «ключ до Волині», який часто був об’єктом збройної боротьби і дипломатичних торгів польських і литовських феодалів, що суперничали у пограбуванні українських земель.
Олесько багато разів переходить з рук у руки. У 1366 році воно потрапило у васальне володіння Олександра Коріатовича, залежного від польської корони. В 1370—1377 рр. воно знову під владою литовського князя Любарта, що відвоював втрачену в 1366 році частину Волині. В боротьбу за Олесько, що в цей час відігравало важливу стратегічну роль, включились угорські феодали, які загарбали Галичину. Угорський і польський король Людовик приєднав у 1377 році Олесько до своїх володінь і посадив у ньому свого старосту. Під тиском литовців у 1382 році угорська залога залишила Олесько і воно знову опинилося під владою Любарта2.
50 років відносного спокою (1382—1431 рр.), якщо не зважати на часті татарські напади, сприяли розквітові міста, розміщеного на важливих торгових шляхах — з Туреччини і Волощини через Кам’янець до Луцька і з Угорщини через Карпати на Волинь. В 30-х роках XV століття активізувалася боротьба польських і литовських феодалів за перерозподіл українських земель і Олесько знову опинилося в її вирі.
В 1431 році Олесько стало опорним пунктом руху, спрямованого проти намагань польських феодалів захопити волинські землі. Боротьбу очолив Іван Преслужич, якого підтримувало навколишнє населення. В історичних документах збереглися імена учасників угруповання, яке підтримувало Івана Преслужича і пов’язувало думки про відновлення галицько-волинської державності з політичною лінією литовського великого князя Свидригайла. В олеському замку засіли Іван Преслужич, Масько Каленикович, Олехно Черемоський, Івашко Мостич Кадлубиський, Сенько Смоленський, Демко Жидівський, Януш з Підгорець, Heг Старобродський, Лев Чеський та багато інших3. Шеститисячному загонові королівських військ, на чолі якого стояли мазовецький князь Казімір і староста Ян Менжик, не вдалося здобути замок, а «бунтівники» (як їх називав король Ягайло) далі організовували походи на загарбані Польщею галицькі землі4.
Іван Преслужич продовжував чинити опір польській агресії. Замок було здобуто королівськими військами в кінці 1432 року. Олеська волость спочатку була в оренді, а з 1441 року стала власністю польського феодала Яна з Сєнна. Тоді ж Олеську надано магдебурзьке право5. Литовські феодали не раз вимагали повернення Олеська (1446, 1448 рр.), але ці дипломатичні заходи не дали результату.
У другій половині XV століття Олесько втратило значення фортеці і перетворилося на резиденцію різних магнатських родів. Замок став притулком — зрештою не завжди надійним — від нападів татарських орд (один з основних шляхів нападу татар на українські землі, т. зв. Кучманський шлях, проходив поблизу Олеська).
Ян з Сєнна одержав широкі повноваження для колонізації навколишніх земель. Проте він насамперед дбав про збільшення своїх прибутків і робив це всіма можливими способами: він стягував мито з купецьких караванів, не цураючись навіть грабунків, жорстоко визискував своїх підданих — селян.
Економічне становище міста в другій половині XV і в XVI столітті було дуже нестійким. На ньому відбивалася гостра конкурентна боротьба за монополію у східній торгівлі, яка протягом десятиріч провадилася між Кам’янцем-Подільським і Львовом. Кам’янецькі купці домагалися дозволу на перевезення товарів до Луцька і далі у Литву, обминаючи Львів. У такому випадку шлях проходив через Олесько6, яке одержувало значний прибуток від торговельних караванів. Але в кінці XV — на початку XVI століття остаточно переміг Львів; торговий шлях з Кам’янця через Олесько на Луцьк поволі запустів, і це не могло не позначитися на економічному становищі міста. Залишилися тільки прибутки від шляху, яким з Долинської і Коломийської солеварень везли сіль через Золочів і Олесько на Волинь.
Відчутних ударів завдавали Олеську татарські напади. Близько 1507 року місто було знищене татарами7. В 1512 році татарський хан Менглі-Гірей стояв табором між Олеськом і Буськом; тоді ж татари здобули і знищили місто і замок8.
Про внутрішнє життя міста в XVI столітті відомо дуже мало. Воно було цілком залежне від його власників, що часто мінялися. В 1511 році місто і замок були поділені між двома власниками.
В місті розвивалось ремесло, існував кушнірський цех, працювали гончарі.
В Олеську, як і в інших західноукраїнських містах того часу, панував соціальний гніт, безправ’я, національно-релігійна дискримінація. Українці становили основну масу населення міста, але не мали ніяких прав. Наприклад, у затвердженому в 1557 році статуті кушнірського цеху Олеська записано, що «цехмістром може бути обраний (майстер) виключно римської релігії, а українські майстри та їх челядь повинні в усьому слухатися і виконувати ухвали статуту»9.
У 1605 році місто і замок перейшли до рук одного з найбільших магнатів Польщі, руського воєводи Яна Даниловича. На місці старого дерев’яного замку був збудований новий, мурований замок-палац, довкола споруджено глибокий рів, вал і парапети з брусів. Замок був збудований за вимогами тогочасного військового мистецтва, мав гармати.
Заходи Даниловича сприяли в деякій мірі піднесенню міста, але вони аж ніяк не могли зупинити його дальшого економічного занепаду, пов’язаного з переміщенням торгових шляхів. У XVII столітті тут часто міняються володарі міста, яке в цей час дістало назву «колиски польських королів». У 1629 році в замку народився Ян Собєський (пізніше король Ян III), в 1639 році -- Михайло Корибут-Вишневецький. Ці факти пізніше не раз використовувалися польською дворянською і буржуазною історіографією для оспівування нібито героїчного минулого замку.
В 1648 році під час визвольного походу Богдана Хмельницького в Галичину місто здобули козаки10. В пам’яті мешканців Олеська понад двісті років зберігалися перекази про справедливу розправу козаків з гнобителями. В період після визвольної війни українського народу олеський замок втрачає значення військової фортеці. За описом 1664 року, в цейхгаузі було лише 2 гармати, 18 гаківниць (з них 12 повністю непридатні) і одна велика гармата на брамі11.
У щоденнику сучасника цих подій було записано: «Це мале, наполовину спустошене місто, кілька разів сплюндроване і спалене татарами. Лежить серед боліт, оточене слабкими валами з землі. В ньому є папський костьол і кам’яна дзвіниця — збудовані добре. Крім цього, три дерев’яні українські церкви. Замок — це старий будинок з каменю на круглому горбі, що панує над усією сусідньою височиною»12.
В 80-х роках Ян III зробив спробу піднести своє родинне місто з руїн. Замок був відбудований і перетворений на розкішну королівську резиденцію. Довкола був великий парк з екзотичними деревами, алеями, фонтанами, скульптурами. У 1687 році було знову підтверджено магдебурзьке право Олеська. Суд, що мав право розглядати всі кримінальні й цивільні справи, складався з війта, двох бурмистрів (міського і замкового), ландвійта, осадчого і шести присяжних. Всі ці посади (крім замкового бурмистра) були виборними. Встановлено нові ярмарки і торги (5 річних ярмарків і по 2 торги кожного тижня). Міщан звільнено від деяких повинностей. Для піднесення торгівлі запросили вірменів, які заснували тут свій квартал.
Збереглися відомості про зовнішній вигляд міста в кінці XVII століття. Олесько було оточене земляним валом з парапетами з брусів13. Озеро ділило його на дві частини. На валах було три брами: Бродівська, Львівська і Крем’янецька, поза валами було два передмістя — Миколаївське (біля Львівської брами) і «За брамою» або Гончарне (біля Бродівської брами).
Українське міщанство, незважаючи на переслідування, об’єднувалося для спільної боротьби і здійснювало деякі заходи для піднесення освіти і культури. В Олеську в 20-х роках XVIII століття діяла українська парафіяльна школа, вчителя якої утримувало місцеве братство.
Спроби перетворити місто в королівську резиденцію, надати йому хоча б зовнішнього блиску виявилися штучними і дуже короткотривалими. XVIII століття — період великого економічного занепаду Олеська. Місто стає повністю залежним від волі чергового свого власника. У 1711 році, під час війни між претендентами на польський престол, олеський замок був зайнятий російськими військами.
У 1772 році, коли Австрія окупувала Галичину, була підірвана й та незначна торгівля, яка ще животіла у місті. «Ніхто не може втриматися в цьому бідному містечку. Нудьга і туга нападають, коли подивишся на двох чи трьох перекупок, що в нецьках продають булки та недозрілі фрукти. Кілька євреїв з руками за поясом ходить по розмішаному болоті. Гусар стоїть у дверях шинку і палить бакун... Ось місцевий колорит» — такі враження записав польський етнограф Л. Сємєнський, що був в Олеську в 40-х роках XIX століття14.
В 1860 році в Олеську, разом з близькими хуторами налічувалось 2623 жителі, містечко було забудоване дерев’яними будинками. В ньому відбувалося 8 річних ярмарків та щотижневі торги, на які навколишнє населення привозило невелику кількість сільськогосподарських продуктів. Торговці скуповували у селян мед, віск, сільськогосподарські продукти. Десятиріччями на одному рівні трималося ремесло в містечку. В 1881 році тут було 3 ковалі, 1 ливарник, 3 різники і 6 шевців. 2 торгівці торгували сіллю, 1 — одягом, 1 — шкіряними виробами, 2 — дрібними товарами, 3 торгували деревом. Доживало свої останні дні кустарне ткацтво, гончарство і художній деревний промисел (виготовлення селянських скринь). Про промислові об’єкти можна говорити лише умовно. Це були: водяний млин, чинбарня та гуральня, яка, зрештою, проіснувала лише кілька років15. Певна частина населення займалася також землеробством, садівництвом. У 50-х роках XIX століття з 200 господарств, що користувалися землею, значна частина була малоземельною (53 господарства мали від 42 до 800 кв. сажнів землі). Земельні угіддя в 1890 році поділялися так: ріллі було 469,8 га, луків — 518, городів — 16,4, пасовищ — 24,5, лісів — 852,8, ставів — 4,7, неужитків — 5,1 гектара.
Із загальної кількості 1891,3 га земельних угідь 1170 га належали поміщикам та духовенству і лише 721,3 га селянам Олеська.
Безземелля і злидні зумовлювали виступи селян Олеська проти поміщиків. Так, 30 березня 1884 року олеський суд розглянув справу про виступ селян проти поміщиці Борковської і покарав організатора виступу Гавришка Жолновича16.
Жалюгідним було становище освіти. Ще в 1797 році в Олеську відкрито школу, але вчитися в ній могли лише діти багатих міщан. Навчання провадилось тільки польською мовою. Боротьба українського населення за рідну школу, що почалася в 1849 році в зв’язку з відмовою місцевого вчителя навчати дітей української мови, не дала результатів. Стан шкільної справи характеризують такі дані: в 1860 році з 781 дитини шкільного віку відвідувало школу лише 52.
В 90-х роках XIX століття в Олеську помітна деяка активізація економічного і громадського життя. Коли реакційні кола галицького суспільства запропонували перетворити реставрований замок у музей короля Яна III, мешканці Олеська і навколишніх сіл виступили проти цього і домоглися розміщення в замку школи. Розвиток капіталізму, що спричинив піднесення промисловості в Австро-Угорській імперії, в тому числі і на західноукраїнських землях, дав поштовх і для розвитку капіталістичних відносин в Олеську.
У 1898 році в Олеську організовано перше в Східній Галичині товариство «Сільський господар»17, що мало на меті поширювати землеробську культуру та освіту, організовувати рільничі гуртки, курси, дослідні станції тощо (на початку XX століття товариство поширило свою діяльність на всю Галичину і центр його в 1904 році перемістився до Львова).
Ще в 1882 році тут був заснований кредитний банк18.
У 1910 році на кошти і силами жителів Олеська був збудований Народний дім, що став центром культурного життя українського населення. В 1911 році мешканці Олеська взяли активну участь у спорудженні та відкритті пам’ятника зачинателеві нової літератури в Західній Україні M. С. Шашкевичу. Пам’ятник видатному українському поетові-демократові був споруджений поблизу Олеська на Білій горі.
1 J.Dlugossii. Historiae Polonicae, t. 3, Cracoviae, 1877, стор. 308.
2 S.В a r ą c z. Kronika Oleska, «Towarzysz duchowieństwa katolickiego», t. 1, Tarnopol, 1864,стор. 398—401.
3 A.Prochaska. Przebaczenie królewskie ziemianom oleskim w 1431 r. «Kwartalnik Historyczny», Lwów, 1895, стор. 45.
4 Codex epistolaris saeculi XV, t. 2, Cracoviae, 1891, стор. 260, 269.
5 S.Вагąсz.Kronika Oleska,«Towarzysz duchowieństwa katolickiego»,t.Lr стор.467—470;L.Charewiczowa. Dzieje miasta Złoczowa,Złoczów,1929,стор.128—130,138—140.
6 Akta grodzkie i ziemskie, t. VI, Lwów, 1876, стор. 69—71.
7 T.Wierzbowski. Matricularum Regni Poloniae summaria, t. 4, v. 2, Varsoviae, 1912,N 8411.
8 Там же, t. 4, y. 1, N 1672.
9 F.K.Wo1ański. Lwów i Olesko r. 1557 і 1698. «Dodatek do Gazety Lwowskiej», 1861,N 21,стор. 678; N 22, стор. 602.
10 Жерела до історії України-Руси, т. V, стор. 175.
11 A.Czołowski. Dawne zamki і twierdze na Rusi Halickiej, ,,Teka konserwatorska“, t. 1,Lwów, 1892, стор. 92—95.
12 X.Liske. Cudzoziemcy w Polsce, Lwów, 1876, стор. 165.
13 F.P.Da1erac. Les anecdotes de Pologne, t. 2, Paris, 1699, стор. 272.
14 L.Siemienski. Olesk і Biały Kamień, «Wieczornice», t. 2, Wilno, 1854, стор. 87—88.
15 Bericht der Handels-und Gewerbekammer in Brody, за роки 1857—1890.
16 ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 156, оп. 1, спр. 144, арк. 3.
17 Газ. «Діло», Львів, 1902, №61.
18 Bericht der Handels-und Gewerbekammer in Brody 1885, Brody, 1886, стор. 113.
Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )