Дашава

     Дашава — селище міського типу Стрийського району Львівської області України. Розташоване в мальовничій долині річки Бережниці за 12 км від міста Стрия, за 6 км від найближчої залізничної станції Ходовичі. Через селище проходить шосейна дорога Стрий—Галич.
     Як свідчать археологічні пам’ятки, зокрема кам’яні знаряддя праці — сокира та різці¹, а також кургани кам’яної доби (кінець III тисячоліття до н. е.), за півтора кілометра від селища Дашави існувало стародавнє поселення².
     Перша письмова згадка про село датується 1448 роком. В ній зазначається, що король Казимир передав Дашаву і 100 ланів землі магнатові Закличі Тарлу³. На початку XVI століття Дашава перебувала вже у складі королівських маєтків, а з 1589 року — у володінні стрийського старости⁴.
     У 1615 році белзький воєвода Адам Стадницький передав Стрийське староство з 19 селами, в тому числі й Дашаву, своєму синові Ієронімові. На той час у селі був млин і промисел по виплавці заліза⁵.
     Протягом XV—XVI століть селяни Дашави зазнавали страждань як від спустошливих татарських набігів, так і від грабунків польської шляхти.У 1634 і 1699 роках Дашаву майже повністю спалили татари, а в 1697 році польський загін стягнув з мешканців села різних податків на суму 12 152 злотих⁶.
     Та незважаючи на всі знегоди Дашава поступово розросталася. Цьому в значній мірі сприяло розташування села на старовинному торговельному шляху з Придніпров’я через Карпати в Угорщину. Так, у 1692 році тут було 76 дворів, у 1788 році — вже 88 дворів, які володіли 1105 моргами землі, а на початку XIX століття — 121 двір⁷.
     На середину XIX століття, до скасування панщини, в Дашаві налічувалося 114 кріпацьких господарств, які відробляли на користь свого нового власника Фелікса Добжанського щорічних повинностей на суму 1559 злотих. На той час серед селян Дашави все активніше проходить процес класового розшарування. Всього громаді належало 1316 моргів орної землі; 19 господарств мали у своєму користуванні по 17—18 моргів, 31 четвертинне господарство — по 7—8 моргів, 2 комірницьких господарства зовсім не мали земельних наділів. Найчисельнішою групою селян були так звані половинники, які мали по одній парі волів і обробляли по 11—12 моргів землі.
     Кріпаки Дашави змушені були відробляти непосильну панщину. Для селян, що мали по повному земельному наділу, вона становила 104 дні на рік, для половинників — 70 днів з волами, четвертинники відробляли по 78 днів на рік піших повинностей.
     Крім того, з селян щорічно стягали понад 30 цнт вівса, 212 штук птиці, 1270 яєць; вони також зобов’язані були напрясти з панської сировини 672 мотки пряжі та сплатити 128 злотих поземельного податку.
     Реформа 1848 року майже не покращила становище трудівників Дашави. Під час скасування кріпосного права селяни Дашави змушені були сплатити величезну суму викупу—31180 злотих⁸. Крім того, обмежувалось селянське користування лісами та пасовиськами. Як і раніше, більшість родючої землі, пасовищ і лісу належало поміщику. В 1857 році 960 селян Дашави мали 838 моргів орної землі, 833 морги луків і городів та 237 моргів пасовиськ, власниця ж фільварку Феліція Созанська — 509 моргів орної землі, 228 моргів луків та городів, 48 моргів пасовиськ та весь ліс, що становив 1558 моргів⁹.
     Отже, і після реформи жителі Дашави перебували в залежності від пана, змушені були працювати на нього за мізерну платню, або незначну частку врожаю.
     Не тільки злидні, а й темрява та неосвіченість гнітили селян. Лише 1866 року в селі була створена церковно-приходська школа, в якій з 90 дітей шкільного віку навчалося тільки 32 хлопчики та 8 дівчат. Вчив їх місцевий дяк¹⁰. Лікувальних закладів у Дашаві взагалі не було, внаслідок чого смертність населення, зокрема дітей раннього віку, була дуже високою.
     На початку XX століття кількість населення Дашави значно зростає. У 1900 році тут налічувалося 186 дворів, в яких проживало 1305 чоловік, з них 1115 українців, 50 поляків, 86 євреїв та 54 німці. На 1910 рік у Дашаві було вже 2155 жителів¹¹. Ріст населення пояснювався зокрема тим, що новий власник села ксьондз Тропінський сприяв поселенню в Дашаві польських колоністів, яким продавав кращі земельні угіддя. Тропінський по-хижацькому проводив вирубування лісів навколо Дашави. У 1904 році ксьондз створив у селі школу, що готувала учнів до вступу у духовну семінарію. При школі була пекарня та бойня, де наймитувала найбідніша частина жителів села.
     Напередодні першої світової війни поблизу Дашави було відкрито багаті родовища природного газу. Це сталося під час бурильних робіт, які провадила німецька фірма «Сіманс» у пошуках калійної солі, коли з свердловини глибиною 248 м несподівано вдарив потужний струмінь газу. Тиск газу у цій та інших свердловинах був настільки сильним, що австрійський уряд, боячись пожежі, у 1916 році заборонив провадити в цьому районі бурильні роботи; вони були відновлені тільки у 1918 році¹².
     Під час першої світової війни у Дашаві деякий час перебували російські війська.
     Після загарбання західноукраїнських земель польськими окупантами становище трудящих Дашави погіршилось.
     Жорстока експлуатація тісно перепліталася з національним гнобленням. Невтримно провадилася польська колонізація. За переписом 1921 року, у селі проживало 2376 чоловік: з них поляків — 1332, українців — 990, німців — 40, євреїв — 14.
     Життя селян Дашави з кожним роком погіршувалося внаслідок хронічного безземелля, яке особливо посилилось з початком розробки газоносних пластів.
     18 квітня 1921 року в Дашаві було пробурено нову велику свердловину. Потужний фонтан газу, що вдарив з глибини 740 метрів, протягом двох місяців виходив у повітря. До кінця року ця свердловина дала близько 38 млн. куб. метрів газу. Потужні газоносні горизонти виявили і інші свердловини. Але через відсутність споживачів вони не експлуатувалися. В 1922 році, нарешті, було збудовано газопровід Дашава—Стрий, а трохи пізніше — Дашава—Дрогобич. В грудні 1929 року закінчилось будівництво 68-кілометрової газової магістралі Стрий—Львів. Від неї відійшли відгалуження на Миколаїв, Пустомити і Щирець. Природний газ використовувався переважно для побутових потреб і лише в незначній кількості споживався промисловими підприємствами.
     Перевага газового палива, буріння нових потужних свердловин сприяли посиленню видобутку газу. В 1937 році стали до ладу нові газопроводи: Дашава—Моршин, Дашава—Ходорів, відійшли відгалуження на Борислав і Стебник. Дашава поступово перетворювалась в основний центр газопостачання Прикарпаття і всієї Польщі. На початок 1939 року в Дашаві діяло 20 свердловин, які давали в рік 119,4 млн. куб. метрів газу (в усій Західній Україні в 1938 році було добуто 136,2 млн. куб. метрів газу)¹².
     Розвиток газової промисловості в Західній Україні, зокрема в Дашаві, проходив в умовах гострої конкуренції монополій, які контролювали видобуток і збут інших видів палива в Польщі. Особливо запеклу боротьбу вів американський капітал, який зосередив у себе переважну більшість акцій нафтової промисловості Західної України. Боячись конкуренції з новим і надзвичайно дешевим видом палива, він всіляко затримував розвиток газової промисловості. Таку ж політику проводили і монополісти Франції, які захопили 60 процентів нафтовидобутку Польщі.
     Внаслідок розвитку газової промисловості, матеріальне становище робітників Дашави, здавалось би, повинно було покращитись. Та підприємці за будь-яких умов залишались вірні своїй хижацькій вдачі: визискувати якнайбільше — платити якнайменше.
     У 1923 році польська фірма «Газолін» побудувала в Дашаві цегельню. Працювало на ній в літній сезон 10—15 робітників. Ніякої механізації праці не було, глину місили ногами навіть в холодні осінні дні. Кустарним способом за сезон вироблялось 300—400 тис. штук цегли.
     У 1926 році духовна школа побудувала в Дашаві млин, що працював на газі. Другий млин був споруджений групою куркулів у 1930 році. За каторжну 15-годинну працю робітник одержував за зміну не більше двох злотих. Наскільки це були мізерні заробітки, видно хоч би з того, що чоботи в той час коштували 50 злотих, кілограм цукру — 1,6 злотих.
     Незважаючи на великі матеріальні і людські ресурси, промисловість у Дашаві, крім газової, не розвивалась. Та й видобуток природного газу проводився тільки тому, що на це потребувалось небагато затрат.
     В 30-х роках XX століття до складу Дашави входять хутори Гайдучина та Щасливе, розташовані за кілометр на північ від селища. В них жили переважно польські колоністи. Кожна сім’я мала до 10 моргів землі, надра якої були багаті природним горючим газом. Поляки здавали значну частину своєї землі в аренду газовим фірмам «Польмін» і «Газолін», які бурили свердловини і видобували газ. Хуторяни мали чималий прибуток. Вони були опорою панської влади в Дашаві. З них вербувались поліцаї, наглядачі та інші посіпаки урядових установ.
     Переважна більшість населення жила в страшних злиднях. Старожили розповідають, що на ті часи Дашава була одним з найбідніших сіл Стрийщини — низенькі, під соломою, з маленькими вікнами хатки, заболочені вулички, нужденні люди.
     Більшість населення Дашави становили наймити та бідняки. Вони або зорсім не мали землі, або ж володіли невеличкими ділянками. Таких господарств до вересня 1939 року тут було 145. На кожний бідняцький двір припадало в середньому по 1,6 гектара землі, в той час як на кожне з великих куркульських господарств — по 57 гектарів.
     Разом з дорослими в наймах працювали й діти. До школи ходили переважно діти заможних батьків. У 1930/31 навчальному році в Дашаві було три початкові школи: дві двокласні польські та одна трикласна українська, в яких працювало 7 вчителів і навчалось 326 учнів.
     Як за часів Австро-Угорщини, так і в роки окупації західноукраїнських земель панською Польщею в Дашаві не було ніяких лікувальних закладів. Щоб потрапити до лікаря, хворі мусили їхати або йти пішки аж до Стрия. За прийом лікар брав 2 злотих. Виклик лікаря додому коштував значно дорожче. Перебування в лікарні обходилось 4 злотих за добу. Навіть у Стрию не було тоді пологових будинків, ніяких жіночих чи дитячих медичних установ. Близько половини новонароджених помирало через відсутність елементарної медичної допомоги.

1  К.В.Бернякович. Роботи Прикарпатської археологічної експедиції в 1956—1957 рр.,36. «Археологічні роботи музею в 1952—1957 рр.»,1959, стор.31.
2  Т.Sulimirski. Sprawozdanie z działalności lwowskiego ośrodka prehistorycznego.«Z otchłani wieków», 1935, t.X, N2, стор.22.
3  Matricularum Regni Poloniae Summaria, t.1, Warszawa, 1905, стор.4.
4  Źródła dziejowe, Warszawa, t.18, 1902, стор.39,144.
5  Antoni Prochaska. Historia miasta Stryja, Lwów, 1926, стор.36.
6  F.Bostel. Z przeszłości Stryja. Lwów, 1886, стор.600.
7  ЦДІА УРСР у м.Львові, ф.488, спр.123, арк.1
8  ЦДІА УРСР у м.Львові, ф.488, оп.1, спр.123, арк.1.
9  Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego, Warszawa, стор.907.
10 Шематизм народных школ и учителей в архиепархии Львовской, 1868, стор.149.
11 Algemeines Verzeichnis der Ortsgemeinden und Ortschaften Österreichs, Wien, 1915, стор.382.
12 Ф.Заставний. Край вугілля, нафти, газу. Львів, 1961, стор.65—67.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )