Яворів

     Яворів — місто, районний центр Львівської області, розташований за 50 км на захід від Львова, вздовж річки Шкла, правої притоки Сяну.
     Назва міста походить від яворових лісів, що колись густо вкривали цю місцевість.
     Виявлені в околицях міста залишки поселення бронзової доби свідчать про те, що люди на цій території жили у II тисячолітті до н. е.¹
     Яворів виник як хліборобське, торгове і ремісниче поселення (особливо було розвинуте тут шевство) на торговельному шляху Львів—Ярослав. Вперше згадується місто у гродських і земських актах, де зафіксоване надання Владиславом Опольським у 1376 році братам Рейнгольду і Нитку сіл Нових Селисьок і Порудного, що на південному заході межували з Яворовом².
     Після захоплення Галичини польськими феодалами у XIV столітті місто перейшло у королівську власність. У 1456 році польський король віддав Яворів з навколишніми селами в заставу за 1300 польських і 1650 угорських гривен³. Через двісті років місто знову стало королівщиною.
     У 1569 році Яворову надається магдебурзьке право, яке посилювало в місті владу іноземців, і тільки внаслідок впертої боротьби українське населення міста одержало в 1635 році право обирати по одному радникові до міської ради та лави. Зрозуміло, що «великодушне» королівське надання було ілюзорним.
     Нові хазяї, у чиї руки потрапляє місто шляхом застави, безборонно збільшували кількість панщинних днів та розміри податків, примушували ремісників виконувати повинності за професією. Так, слюсарі безкоштовно виконували в замку всі слюсарські роботи. Різники щорічно давали по три камені лою до замку і по два камені лою в ратушу. У місті був великий рибний став. Жителі вдень і вночі по черзі охороняли греблю ставу, провадили всі роботи, пов’язані з ремонтом її, заготовляли дерн та галуззя на випадок повеней. Крім того, міщани, що жили на греблі, мали прибирати площу міста, замок, виконувати всі городні роботи на фільварку. Жителі Великого передмістя давали по 17 півмірків вівса, виділяли сторожів нічних і денних до замку і інших приміщень, причому варта збільшувалась, коли в замку перебував пан. Міщани з Малого передмістя відробляли такі ж повинності, як і з Великого, тільки замість вівса за кожну корову давали курку, або 12 грошів, від робочої худоби по 1 злотому. Всі жителі також сплачували по 15 грошів від кожного вулика. Таким чином, річні прибутки яворівського старости становили близько 72 тис. злотих⁴.
     Зростання феодальної експлуатації викликало протест з боку трудових мас. Цей протест на першому етапі виявлявся у писанні скарг до короля на радників, старосту, ксьондзів. Міщани писали, що верхівка, використовуючи свою владу, пригнічує їх завищеними данинами та іншими поборами на користь міста та костьола. Здебільшого ці скарги залишались без відповіді.
     З метою полонізації і окатоличення місцевого населення польські феодали всіляко підтримують католицьку церкву: уже в середині XV століття засновується католицька парафія, тоді як основна частина жителів — українці — змогли створити свої церкви більш ніж на століття пізніше. У місті будуються два костьоли та монастир домініканців, яким жителі сплачували десятину врожаю. У 1512 році яворівські ксьондзи одержали на «вічні часи» право виробляти і продавати горілку, яким вони користувались до 1772 року. 1621 року створено василіанський монастир, а при ньому для місцевого населення — школу для дівчат, яка протягом століття була єдиним учбовим закладом у Яворові⁵.
     Протидія національному гнобленню та окатоличенню приводить до організації братства, яке в 1568 році збудувало церкву на Великому передмісті, а в 1572 році — на Малому. Братство дбало про місцеві просвітні і церковні справи, зрідка віддавало до львівської братської школи дітей яворівських міщан.
     На початку XVII століття Яворів став значним ремісничим і торговим центром, де проживало понад 2 тис. чол. населення. Тут налічувалось 195 будинків міщан і 184 хати загородників. У 1621 році в місті жило понад 20 шевців, 10 ковалів, 16 різників, 9 кравців, 27 гончарів, 33 грабарі. Були броварня, олійниця, чотири млини і підприємство по виробництву воску, склад солі. На початку XVII століття в Яворів було перенесено з Добромиля друкарню Шеліги, що друкувала церковні книги.
     Яворівські купці вели жваву торгівлю з навколишніми містами, особливо зі Львовом. Звідси везли пиво, свіжу рибу, мед, м’ясні вироби, віск⁶.
     Багато терпіло населення від набігів татар, які протягом всього XVI століття спустошували Яворівщину, та від епідемій, що забирали сотні жителів, і пожеж. Так, у 1636 році велика пожежа охопила все місто, крім Малого передмістя і замку. Згоріли більшість будинків та дерев’яна ратуша, що знаходилась у центрі міста.
     Соціальне і національне гноблення, сваволя шляхти викликали протест жителів, що проявлявся у непокорі старості, відмові виконувати повинності. Полум’я народного гніву спалахнуло, коли почалася визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Яворівські міщани взяли активну участь в цій .війні: ще в листопаді 1648 року до прибуття війська гетьмана організували повстанські сотні, спалили замок і костьол, розгромили будинок ксьондза, забрали у замку рушниці, шаблі, 62 бочки меду, 420 голів великої рогатої худоби. Потім яворівські сотні влились в загони Хмельницького і напали на Краковець, панські маєтки в Коханівці, в Порудному. У своїй скарзі королівським властям власник Краковця писав, що яворівська «чернь» разом з козаками напала на його помістя, спалила двір, знищила сільськогосподарські знаряддя, різні прикраси і коштовності, вбила економа, «скасувала польські і запровадила руські уряди».
     Шляхта жорстоко розправилася з повсталими. Понад 200 чол. було ув’язнено, почалися жорстокі тортури. Процес відбувся 1650 року в Любліні. Королівський трибунал послав на плаху жителів Яворова: 3. Путая, Ф. Литвая, А. Колпака, Л. Довбата, С. Вовка, С. Біланика, Я. Кочана, С. Коваля, С. Смалу⁷. Мешканців міста зобов’язано відшкодувати заподіяні панам збитки на суму 20 тисяч злотих⁸. Ця контрибуція лягла важким тягарем на плечі трудового населення.
     З другої половини XVII століття Яворів стає одним з важливих центрів політичного життя Польщі. Місто обводиться земляними валами, а замок укріплюється бастіонами і водним ровом. У замку деякий час містився королівський монетний двір.
     Сюди прибували для переговорів посли різних країн, відбувалися урочисті королівські церемонії.
     В маєтку управляв орендар-державець, що визискував виробника-селянина і ремісника, обмінюючи плоди їхньої праці на предмети розкоші і мистецтва для замку. А працьовите населення, доведене до цілковитого зубожіння, терпіло злидні, голод, жило в жахливих умовах. У грудні 1676 року в місті виникла епідемія тифу, від якої вмерло багато міщан. Ще страшніша епідемія спалахнула восени 1704 року⁹.
     Під час Північної війни, в листопаді 1703 року, польський король Август II скликав у Яворові сенат, на якому запропонував звернутися за допомогою до Росії у боротьбі проти шведів та їхнього ставленика Станіслава Лещинського. Однак феодали не прийняли пропозиції короля.
     Коли в Росії розпочали підготовку до відновлення війни з Туреччиною і організацію воєнного союзу з Польщею та Австрією, Петро І 1711 року виїхав у Польщу¹⁰. У березні — червні цар перебував у Яворові. Тут він прийняв французького посла Валюза, який намагався втрутитись в російсько-турецькі відносини на користь ворогів Росії. В Яворові Петро І вів переговори з австрійським послом Шлейніцом, з васалами Туреччини — семиградським князем Ракоці та молдавським господарем Кантеміром і підписав з ними таємний договір проти Туреччини. За переказами, Петро І подарував яворівським міщанам для церкви люстру та євангеліє, які тепер зберігаються в місцевому музеї.
     Із захопленням Галичини Австрією в 1772 році Яворову було надано статус вільного королівського міста за викуп 26470 злотих, який міщани платили протягом 25 років.
     Здійснюючи свою колоніальну політику, австрійський уряд направляє сюди переселенців, створює навколо Яворова німецькі колонії Бердінкау, Шумляу, Кутенберг, Кляйндорф та інші. Та й у самому місті німці починають захоплювати усі ключові економічні позиції: колоністи Фідлер і Лянет засновують фабрики крохмалю, Воглебер — грабарню та ін. Дещо пожвавлюється розвиток місцевої промисловості. Починає розвиватись шкіряне виробництво, розраховане на експорт. Так, у 1811 році тут побудовано майстерні для дубіння шкіри, по виготовленню сідел, канатів, гончарню. Крім названих, існували невеличкі підприємства по виробництву пива, горілки та мила¹¹.
     Буржуазна революція 1848 року в Австрії знайшла свій відгук і в Яворові. Населення міста створило гвардію, до якої входило близько 300 стрільців. Гвардійці носили козацькі шапки з емблемою лева, мали свій прапор¹².
     Колоніальний гніт гальмував розвиток місцевої промисловості. Так, у Яворові вона не піднялася вище того рівня, на якому перебувала до 1848 року. Майже всі міщани і переважна більшість передміщан займалися ремеслом. Столярі, різьбарі, гончарі, різники, кушніри та ткачі збували товар на торгах в своєму і в інших містах Галичини.
     І у важких умовах колоніального гноблення жителі Яворівщини зберігали традиції, культуру предків. Талановиті руки умільців майстерно виготовляли різні вироби з дерева. Далеко за межами міста славилися місцеві вироби з липового дерева, явора, вільшини — скрині, посуд, сита, дитячі іграшки, бондарські вироби. Тут виробляли також предмети домашнього вжитку з лози та рогози — кошики, рогожі тощо. Всі ці речі господарського і побутового призначення відзначались великим художнім смаком і неодноразово експонувались на різних місцевих виставках.
     З розвитком капіталістичного виробництва починає занепадати міське ремесло.Збіднілі ремісники, не маючи можливості знайти роботу в місті, шукали засобів до життя в еміграції, за межами рідної землі.
     На економічний занепад Яворова вплинула також побудова у 1861 році залізниці Перемишль—Городок—Львів, внаслідок чого шосейна дорога, що проходила зі Львова через Яворів до Ярослава і Перемишля, втрачає своє колишнє значення.
     На початку XIX століття Яворів був повітовим містом II категорії Перемишльського округу. В ньому налічувалось 14 вулиць, 243 мурованих і 1460 дерев’яних будинків і проживало 10046 мешканців.
     Яворів залишався містом з типовим для того часу планом: чотирикутник з рівними вузькими вуличками та дерев’яними будинками. Головне місце посідав королівський замок. На центральній площі — ратуша і ринок. Прилеглі до ринку вулиці заселяло єврейське населення, в руках якого зосереджувалася дрібна торгівля. Впорядковані центральні квартали займали німецькі колоністи та польська шляхта. На більш віддалених вулицях жили українці, переважно ремісники та кустарі.
     Жителі передмістя, серед яких найбільше було українців, крім обробітку землі, займалися кустарним промислом.
     Яворівські міщани жили у звичайних хатах, критих соломою, з низькими і душними кімнатами, в яких біля димаря містилися вогнища, де готували їжу, і піч для випікання хліба. Лише в деяких хатах було по дві кімнати. Ще у 1931 році в місті 49 проц. населення тулилося в однокімнатних житлах.  
     Передміщани одягалися по-селянськи. Чоловіки — у сорочки-полотнянки, штани з грубого полотна, спущені в чоботи, а взимку— в голубі вишивані сукмани, такого ж кольору кафтани. Жінки носили вишиті кабати, полотняні сорочки, ткані спідниці «шорц».
     Реалістично змалював тодішнє життя, побут та звичаї яворівських міщан у своїх творах «Весняні бурі», «Клопоти Савчихи» талановитий український письменник, поет і педагог О. С. Маковей, який народився тут у 1867 році в родині ремісника.
     І польські і австрійські загарбники переслідували розвиток освіти і культури серед корінного населення. Тільки в 1789 році в місті відкрилася школа з німецькою мовою викладання, а перша тривіальна школа була заснована близько 1830 року. На кінець XIX століття в Яворові діяли дві початкові, дві 6-класні школи, крім 8-класної при монастирі¹³, вчитися у яких через високу плату могли не всі діти шкільного віку.
     Довгий час українське населення Яворова домагалося від австрійських властей відкриття середньої школи з українською мовою викладання. У своєму вже не першому проханні до сейму на початку XX століття громада писала, що 77 тис. українського населення Яворівщини перебуває в безпросвітному становищі і просила надання дозволу відкрити приватну гімназію. Сейм тільки в 1908 році дав на це дозвіл. В тому ж році було засновано гімназію з польською мовою навчання.
     У Яворові з 1848 по 1889 рр. працював український етнограф і публіцист Й. І. Лозинський (1807—1889). Він видав підручник української мови, в який ввів живу народну мову, постійно друкував в пресі історичні, етнографічні і публіцистичні праці, у 1881 році заснував у місті українську читальню¹⁴.
     Ще в гіршому стані, ніж освіта, перебувало медичне обслуговування трудящих. У місті з 10 тис. населення мало практику 2 лікарі і 4 працівники з середньою медичною освітою, функціонувала одна аптека. Тільки в 30-х роках XX століття відкрилася лікарня на 8 ліжок. Основна маса міських жителів не могла користуватися навіть платною медичною допомогою, звідси висока смертність, особливо серед дітей.

1  І.K.Свєшніков. Підсумки дослідження культур бронзової доби Прикарпаття і Західного Поділля, 1958, стор.22.
2  E.Webersfeld. Jaworów (monografia historyczna, etnograficzna i statystyczna). Przewodnik naukowy i literacki. Lwów, 1909, стор.370.
3  Там же, стор.371.
4  E.Webersfeld. Jaworów, стор.750—752.
5  Газ. «Перемьпплянин», 1854, стор.92,127.
6  Нариси історії Львова, стор.43.
7  E.Webersfeld. Jaworów, стор. 380,458,459.
8  Правда про унію, документи і матеріали, Львів, 1965, стор.59.
9  E.Webersfeld. Jaworów, стор.557.
10 А.Г.Брикнер. История Петра Великого, т.II, СПб, 1882, стор.481—494.
11 ЦДІА УРСР у м.Львові, ф.146, оп.4, спр.165, арк.1436.
12 Газ. «Діло», N 127, 1885 р.
13 ЦДІА УРСР у м. Львові, ф.165, оп.2, спр.2403, арк.57.
14 Яворівщина з її минулого і сучасного. Яворів, 1931, стор.18—24.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )