Стрий

     Стрий —  місто обласного значення у Львівській області, районний та адміністративний центр Стрийського району. Розташоване на лівому березі річки Стрий — притоки Дністра, за 75 км від Львова. Вузол залізничних та автомобільних шляхів.
     Назва міста походить від назви річки Стрий (звукосполучення «стр» в давнину в багатьох індоєвропейських мовах означало плинну воду)¹. Територія, на якій розташоване місто, була заселена з давніх-давен. Про це свідчать численні археологічні пам’ятки. Поблизу міста виявлено рештки поселень новокам’яної доби, періоду ранньої бронзи. При розкопках землянок періоду Київської Русі було знайдено залізну болотну руду, чавунний і скляний шлак, залізні вироби, а також численні уламки кераміки, виготовленої на гончарному крузі².
     Перші письмові згадки про Стрий датуються 1396 і 1398 рр.³ Наприкінці XIV століття він був уже значним економічним і адміністративним осередком.
     Згідно королівського привілею 1431 року Стрий одержав самоврядування по так званому магдебурзькому праву, за яким міське управління (магістрат) складалось з ради, на чолі якої стояв бурмистр, і судової лави, очолюваної війтом. Магдебурзьке право передбачало захист інтересів заможних верств населення Стрия, які захопили в місті найважливіші посади.
     На той час Стрий був помітним укріпленням. Він мав замок — резиденцію стрийських старост, все місто оточував земляний вал, другий вал з частоколом відокремлював від передмість центральну частину міста — площу Ринок з навколишніми вулицями. Лише ця частина Стрия вважалась «містом» в юридичному розумінні слова; всіма правами міщан користувались тільки ті, хто володів нерухомим майном в межах міста. Мешканці передмістя Лани становили окрему передміщанську громаду, залежну від магістрату. Передміщани, що жили на Підзамчі (поблизу замку), від магістрату не залежали, а були підданими магнатів — королівських старост, як і селяни-кріпаки королівських сіл Стрийщини. Одна частина міста звалася Шумлянщиною, за прізвищем власників — українських шляхтичів Шумлянських, на землях же, що були власністю війтів, виникло передмістя Війтівство.
     Більшість ремісників міста була об’єднана в цехові організації. Першим був затверджений у 1563 році статут стрийського кушнірського цеху⁴, що мав найбільше число членів. Потім виникли цехи шевський, гончарський, ткацький, кравецький, об’єднаний цех ковалів, слюсарів, мечників та золотарів, а пізніше — бондарський. Пекарі, різники, броварники своїх цехів не мали⁵. Крім ремісницьких майстерень, були також гуральні та водяні млини (в середині XVIII століття на річці Стрий та її притоках було 7 млинів)⁶.
     Стрий відіграв важливу роль в розвитку торгівлі Галичини. Стрийські купці підтримували торговельні зв’язки з населеними пунктами не лише Галичини, а й Закарпаття, Буковини, Молдавії та Наддніпрянщини. Найбільш поширена була торгівля сіллю і вином з Закарпаття та Угорщини, худобою, залізом з рудень Підкарпаття. Про значне місце торгівлі в житті міста свідчить зокрема зображення купця-подорожника на старовинному міському гербі; пізніше воно було замінене зображенням паломника.
     Жителі Стрия зазнавали спустошливих грабунків польсько-шляхетського війська, що повторювались з року в рік. Так, у 1660 році Ян Собєський, майбутній король Польщі зі значним загоном (280 чоловік кіннотників і 200 піхотинців) напав на Стрийське староство, щоб силою відібрати посад старости у іншого магната — Криштофа Конєцпольського⁷. На початку XVIII століття лише протягом семи місяців на одну гусарську хоругву* польських військ, які стояли в Стрийському повіті, мешканці міста мусили витратити 23 тис. злотих⁸. Для сплати контрибуції військам, громади міста й передмістя Ланів мусили позичати в шляхти й ксьондзів великі суми грошей і виплачувати з цих позик високі проценти.
     Переважну більшість населення Стрия становили українці. 1662 року в місті було 1050 родин українців і 328 — поляків. Представники верхівки українського населення захопили більшість посад в магістраті, пригноблюючи українських трудящих нічим не менше від патриціїв-католиків. Особливо великим впливом користувався в другій половині XVII століття член ради, а згодом міський війт Василь Цибульчак, старшина братства при Успенській церкві⁹.
     Українське населення активно боролось проти церковної унії з Ватіканом. Міщани зі зброєю в руках виступали проти попів, настановлених перемиським уніатським епіскопом Афанасієм Крупецьким. В боротьбі, проти соціального та національного гноблення стриян підтримували козаки, які нерідко бували в місті. Ще на початку 1595 року через Стрий проходив, повертаючись з Угорщини, Северин Наливайко зі своїм загоном. Під час визвольного походу в Галичину військ Богдана Хмельницького та російського воєводи Бутурліна в 1655 році стрийські багатії та шляхтичі повтікали в гори. Стрийський вчитель Костянтин Бекишевич зробив в цей час на полях однієї з шкільних книг запис про поразку польсько-шляхетських військ у битві під Городком¹⁰. В лютому 1656 року під Стрий прибуло козацьке військо під командуванням полковника Антона Ждановича, щоб з’єднатись тут з союзником Богдана Хмельницького, князем Трансільванії Дьєрдем Ракоці. В 1659 році у Стрию на тиждень затримався козацький посол Сулима; в 1676 році повз Стрий проходили козацькі загони Барабаша¹¹. Трудові низи міського населення співчували козакам і поповнювали їх ряди.
     В першій половині XVII століття в Стрию виникло чотири братства, які об’єднали широкі кола українського населення міста та передмість. При братствах були школи, що стали найважливішими культурними осередками, центрами розповсюдження рукописної та друкованої книги. Збереглись гарно орнаментовані рукописи, переписані наприкінці XVI — на початку XVII століття вчителями стрийських шкіл — Іваном Беревичем, Симоном, Василем Богоносиком¹². В цей час в Стрию діяла майстерня переписки та художнього оформлення книг¹³.
     Протягом XVII століття в стрийських братських школах викладали мандрівні «бакаляри» — вчителі з різних міст Галичини (з Бучача, Рогатина, Угнова, Дрогобича), Поділля (з Вишнівця, Бара), Наддніпрянщини. Відзначались вченістю такі стрийські вчителі, як Федір Вишнянський, що мав власну бібліотеку, автори цікавих історичних записок Дем’ян Бабиченко та Кость Бекишевич. З Стрия походив український письменник Григорій Прокопович Куйбіда, який 1652 року написав збірку навчальних оповідань, частково перероблених з творів Кирила Ставровецького¹⁴. Слід назвати також художника XVI століття Василя з Стрия¹⁵. Певний вплив на культурне життя міста напевне мало і перебування тут відомого молдаво-румунського письменника, сучавського митрополита Досифея. Змушений тікати з окупованої турками батьківщини, Досифей знайшов притулок в Стрию. Збереглись твори церковнослов’янською мовою, написані або перекладені ним в Стрию протягом 1686—1691 рр.¹⁶ Досифей підтримував зв’язки з тими українськими культурними діячами Наддніпрянщини, Галичини та Закарпаття, які активно виступали проти експансії католицизму¹⁷.
     Братські школи давали непогану підготовку до дальшої освіти, чимало стриян продовжувало навчання в першій українській вищій школі — Київській академії. Лише в 1737—1738 рр. тут одночасно вчились три студенти, що прибули з Стрия: міщанські сини Євстахій Зубрицький та Григорій Сплавинський, син «посполитих» Олекса Виноградський¹⁸.
     Головною перешкодою в розвитку міст шляхетської Речі Посполитої було необмежене свавілля феодалів. Після загарбання Галичини австрійською монархією (1772 р.) їх влада була дещо послаблена, але на плечі трудящих ліг тягар утримання бюрократично-чиновницького державного апарату. 1784 року тут було розміщено окружні урядові установи, а також чисельний військовий гарнізон. В 1784 році була відкрита перша державна школа, так звана нормальна або головна повітова школа. Лише 1809 року в Стрию з’явилась перша аптека, що належала чехові Боуліку. Населення міста зростало повільно. В 1785 році було 4235 мешканців, в 1817—5474, а в 1843 році — близько 7,8 тис. чоловік¹⁹.
     За даними 1811 року у місті з промислових підприємств були тільки ремісницькі майстерні (миловарна, позументна, сідлярська), ткальня, в якій працювало 38 робітників, а також водяні млини, пивоварні, 4 гуральні, цегельня.
     Важким тягарем на плечі трудящих лягла рекрутчина. Сотні юнаків йшли на десятки років з дому, щоб проливати кров в ім’я загарбницької політики цісаря. Зокрема багато солдатів Стрийського полку загинуло під час австро-франко-італійської війни 1859 року в битвах під Маджентою і Сольферіно (Італія).
     Напровесні 1848 року в Франції, Пруссії, Австрійській імперії вибухла буржуазно-демократична революція. Революційні події мали великий вплив на піднесення українського національно-визвольного руху в Галичині. Зокрема в Стрию представники української інтелігенції міста й повіту організували свою окружну раду, яка виступила з закликом боротись проти національно-політичного пригноблення, за розвиток української культури. Для захисту ради від польської шляхти був створений загін української національної гвардії. Однак в січні 1849 року, після поразки революційного руху у Львові, національна гвардія була розпущена. Припинили свою діяльність і окружні ради, в тому числі й Стрийська²⁰.
     Після проголошення в 1867 році у Галичині шляхетсько-магнатської «автономії» посилилось національне пригноблення. Всі школи в Стрию були переведені на польську мову викладання. Українські багатії і чиновники нерідко зраджували свій народ, переходили на римо-католицьку віру, що була основним знаряддям денаціоналізації українського населення. Якщо в XVI—XVIII століттях у Стрию українців жило в 3—4 рази більше ніж поляків²¹, то в другій половині XIX століття вони не становили й третини всього населення. Ще в 1880 році українців було на 35 проц. більше, ніж поляків (українців — 3923, поляків —2900), а вже в 1890 році поляків було на 12% більше, ніж українців²².
     У другій половині XIX століття в Галичині поступово розвивається капіталістична промисловість. Після того, як Стрий став залізничним вузлом, тут було відкрито паровозо-вагоноремонтні майстерні. У 1885 році англійські капіталісти Перкінс та Макінтош заснували завод обладнання для нафтодобувної промисловості. Наприкінці XIX століття на базі слюсарської майстерні виник невеликий чавуноливарний завод Верштейна. У 80-х роках Стрий став також центром деревообробної промисловості Підкарпаття. Тут виникають деревообробні заводи, сірникова фабрика «Ватра». Віденський капіталіст Штейєрман побудував млин з механізованим розмолом зерна. Крім того, наприкінці XIX століття діяли 3 малі парові і 6 водяних млинів, десятки ремісничих майстерень. Це були дрібні підприємства, що основувались на виснажливій ручній праці робітників.
     В 1907 році стала діяти газівня, де виробляли з вугілля газ для освітлення вулиць і приміщень. Наприкінці XIX — на початку XX століття виникають також промислові та сільськогосподарські кооперативні установи, в яких верховодять представники українського куркульства і дрібнобуржуазної інтелігенції. З молочарні в с. Завадові виріс «Маслосоюз» в Стрию, який незабаром поширив свою діяльність на всю Галичину і налагодив експорт молочних продуктів до Англії та інших країн. В Стрию відкрили свої філії також кооператив «Народна торгівля», товариство «Сільський господар», страхові товариства «Дністер» та «Карпатія». В умовах капіталізму ці організації сприяли класовому розшаруванню на селі, зміцненню позицій української буржуазії.
     З розвитком промисловості й торгівлі збільшувалось населення міста (в 1880 році було 12625 мешканців, в 1890—16714, 1900—23205, 1910—30942).
     Становище трудящих міст залишалось надзвичайно тяжким. В 1894 році одна з галицьких газет писала в кореспонденції з Стрия: «Тутешні робітники, в тому числі залізничники, буквально гинуть з голоду через велику дорожнечу на харчі, живуть в холодних хатах. У зв’язку з цим серед робітників поширені епідемічні хвороби. Розповідають, наприклад, що від шкарлатини і ангіни померло за останні п’ять років більше трьох тис. дітей робітників, яких у Стрию налічується близько 4 тисяч»²³.
     Протягом ряду років Стрий був на третьому місці серед міст Австро-Угорської імперії за смертністю населення. В поданому раді міста меморандумі стрийські лікарі вказували причини цього: відсутність водогону та каналізації, забруднення вулиць і дворів, густота населення²⁴.
     В умовах капіталістичного ладу освіта була привілеєм заможних верхів населення. Правда, 1872 року в Стрию було засновано так звану вищу реальну школу, яка протягом 1880—1888 рр. була перетворена в гімназію²⁵. Але в гімназії вчились переважно діти поміщиків, духівництва, торгівців. Більшість дітей трудящих було позбавлено можливості вчитись рідною мовою, бо в Стрию не було жодної української школи. 1897 року до магістрату подали прохання, під яким було кілька сот підписів з вимогою відкрити українську школу. Проте магістрат, що складався з багатіїв-комерсантів та чиновників, відповів відмовою. 18 серпня 1903 року група стриян писала до магістрату, що закон передбачає «рівноправність всіх мов у школі, уряді та публічному житті, однак українське населення м. Стрия цього позбавлене»: серед 5 початкових шкіл не було жодної української. В 1908 році у Стрию було вже 7 початкових шкіл, але вимогу відкрити хоча б одну українську школу магістрат знову відкинув. Звернення мешканців міста до магістрату в 1912 році також не дало ніякого позитивного наслідку (на той час у місті було 10 шкіл). В той же час магістрат витрачав зібрані від трудящих кошти на субсидії для будівництва костьолів у Будапешті і Вадовіцах. Лише в 1913 році при школі на передмісті Ланах було відкрито один клас з українською мовою навчання²⁶. Таким чином, трудящі старовинного українського міста Стрия майже 20 років безрезультатно добивались відкриття школи з рідною мовою викладання.
     Умови для наукової та культурно-освітньої діяльності були мало сприятливими. Проте у квітні 1886 року на кошти українського «касина» (клубу) вдалося видати літературно-науковий збірник під назвою «Ватра». Він присвячений 25 роковинам з дня смерті Тараса Шевченка і 25-літньому ювілею літературної діяльності Юрія Федьковича. За висловом Івана Франка, у цьому «гарному і багатому змістом» збірнику виступили «майже всі ще живі покоління і напрями української літератури»²⁷. Тут вперше опубліковано оповідання Івана Франка «Місія» та Панаса Мирного «Лови», казка Нечуя-Левицького «Два брати», а також вірші Ю. Федьковича, С. Руданського, М. Старицького, В. Самійленка, О. Маковея²⁸.
     В умовах переслідування урядовими колами демократичної культури вся культурно-освітня робота зосереджувалася в різноманітних громадських організаціях. В 1891 році у Стрию виникло українське музично-хорове товариство, яке в 1901 році отримало назву «Стрийський Боян»,— на зразок подібних товариств у Львові, Перемишлі, Коломиї та інших містах.
     Наприкінці XIX — на початку XX століття в Стрию з’являється преса: газета «Стрийський голос» (1895), двотижневик з питань рільництва й зоотехніки «Господар і промисловість» (1909—1910), двотижневик «Підгірська рада» (1910), польська газета «Кур’єр Стрийський». На концерти до Стрия приїжджали славетні українські співаки Соломія Крушельницька, Олександр Мишуга. В 1900 році українські трудящі за власні трудові заощадження, що збирались в містах і селах повіту, спорудили «Народний дім» з найбільшим в місті театрально-концертним залом.
     У вересні 1909 року в приміщенні «Народного дому» відкрилась перша загальногалицька виставка сільського господарства і художніх промислів. За 18 днів її відвідало 32 тис. чоловік. На очах у захоплених відвідувачів славетні гуцульські різьб’ярі брати Шкрибляки виготовляли свої чудові художні вироби. Художньою самодіяльністю в Стрию займалось товариство «Міщанська бесіда», яке ставило в «Народному домі» п’єси Карпенка-Карого («Безталанна», «Бурлаки»), Коженьовського («Верховинці») та інші. Товариство проводило також збір грошей на спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку в Стрию, однак 1910 року вирішило передати зібрані кошти в фонд будівництва пам’ятника в Києві²⁹. Особливо урочистою була демонстрація 15—16 травня 1914 року у зв’язку з сторіччям з дня народження Т. Г. Шевченка³⁰.

1  І.Свєнціцький. Про місцеву назву Стрий. Науковий збірник. Варшава, 1937.
2  Матеріали розкопок 1956—1957 рр. на городищі в с.Кавському біля Стрия, які проводились експедицією Львівського історичного музею під керівництвом К.В.Берняковича.
3  Akta grodzkie і ziemskie, t. З, Lwów, 1872, стор.115: t.7, Lwów, 1878, стор.41.
4  Стрийський краєзнавчий музей. Пергаментні грамоти 1547 і 1563 рр
5  F.Bostel. Z przeszłości Stryja i starostwa stryjskiego.—«Przewodnik naukowy i literacki»,1886, стор.612.
6  ЦДІА УРСР у м.Львові, УРСР, ф.146, оп.88, спр.617, арк.86—87.
7  Dla włościan. Lwów, 1890, стор.5.
*  Хоругва — загін.
8  Dla Stryja. Lwów, 1886, стор.8.
9  A.Prochaska. Historia miasta Stryja, Lwów, 1926, стор.107,126,139,160,165.
10 Газ.«Червоная Русь», 1890, №44—49.
11 A.Prochasna. Historia miasta Stryja, стор.99,126,222.
12 И.Свенцицкий. Опись музея Ставропигийского института, стор.13; Львівська наукова бібліотека, відділ рукописів збірка А.С.П., № 5,36.
13 H.Кожин. Украинское искусство XVI—XVIII вв.,Львов,1958,стор.17.
14 Журн. «Slavia», 1932, т.II, Прага, стор.488,513.
15 П.Жолтовський. Словник-довідник українських художників. Матеріали з етнографії та мистецтвознавства,т.7—8,1962.
16 Наукова державна бібліотека АН УРСР в Києві, відділ рукописів №232 п.,161 п.
17 К.Харлампович. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь, стор.100; А.Петрушевич. Сводная галицко-русская летопись,1600—1700.
18 Акты и документи, относящиеся к истории Киевской академии, отд.2, т.І, ч.2, 1904, стор.44,48,73.
19 Tafeln zur Statistik, Wien, 1846.
20 Записки наукового товариства ім. Шевченка, т.113, стор.103—104; E.M.Косачевская. Восточная Галиция накануне и в период 1848 г.Львов, 1965, стор.70,72.
21 Dla Stryja. Lwów, 1886, стор.7; A.Prochaska. Historia miasta Stryja, стор.125;Słownik geograficzny, t.II, стор.432—433.
22 Spezial Orts-Repertorium, Wien,1886,1893.
23 3 історії західноукраїнських земель. Вип.4,1960, стор.42.
24 Газ. «Kurjer Stryjski», 1896, №20.
25 Сьомий звіт дирекції реальної вищої школи і третій звіт гімназії в Стрию за рік шкільний 1882—1883. Стрий,1883.
26 І.Компанієць. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку XX cт., 1960,стор.94—95.
27 І.Франко. Твори, т.16, стор.23,126.
28 Ватра. Літературний збірник. Стрий, 1887, стор.216.
29 Газ. «Підгірська рада», 1910, №22.
30 Філіал Львівського облдержархіву у м.Самборі, ф.55, оп.1, спр.328.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )