Бібрка

     Бібрка — місто в Перемишлянському районі, Львівської області. Розташована за 36 км від м. Львова у долині р. Боберки, лівої притоки Дністра. В районі Бібрки є значні поклади глини, піску, що сприяло розвитку промисловості будівельних матеріалів (виготовлення цегли, черепиці, шлакоблоків).
     Назва Бібрка вперше зустрічається в Галицько-Волинському літописі за 1211 рік, коли згадується річка Бобрка¹. Це свідчить про стародавність урочища. Боберка (Бібрка) — місце, де були бобри, об’єкт полювання в давній Русі. Містечко з цією назвою існувало вже в першій половині XV століття. Крім нього, відомі ще села Бібрка Стара і Бібрка Нова².
     В той час Бібрка, як і інші галицькі міста і села, була під владою польської феодальної держави. На початку XV століття вона вважалася маєтністю польського короля і належала до Львівського староства, а в 1569 році одержала самоврядування за т. зв. магдебурзьким правом. Була створена рада (звичайно членами ради — радниками — були найбагатші купці і ремісники) на чолі з бургомістром³.
     У XV столітті Бібрку орендують різні феодали, яким надається право експлуатувати землі навколо міста, за що вони мусять віддавати у королівський скарб четверту частину своїх прибутків, т. зв. кварту. Першим відомим державцем, орендарем був Внучек з Кутна (1436 р.)⁴. Протягом XV століття зустрічаємо як державців Бібрки нащадків цього Внучека.
     «Держання» не означало повної ліквідації самоврядування, хоч, звичайно, державці-магнати впливали на міщан, намагалися поставити їх у залежність від себе. Так було і в інших галицьких містах.
     Відомо, що місто сплачувало податки львівському старості як королівському представникові в 60-х роках XV століття. Жителі міста виконували також повинності на користь католицької церкви, союзниці польських феодалів. Церкві бібрчани були змушені віддавати т. зв. десятину (десяту частину своїх прибутків), яка складалася з чиншу житом і вівсом, а також грошима⁵. Жителі Бібрки займалися не тільки торгівлею і ремеслом, а й сільським господарством.
     У XV столітті в Бібрці жили купці, ремісники (чинбарі, кушніри, шевці та люди інших спеціальностей), чорнороби. В документах зафіксовані комірники⁶, тобто ті, що не мали власної хати і жили в комірному у господарів.
     У навколишніх селах жили кріпосні селяни — «піддані» державців. Фактично селяни були власністю пана. Коли в 1469 році до Бібрки втік кметь (селянин) Матвій, підданий пана Цебровського, то державець Бібрки Андрій Внучек був зобов’язаний повернути його або замінити своїм кріпаком. У разі, коли б Внучек цього не виконав, Цебровський за допомогою урядовців Львівського староства міг забрати з бібрського двору Внучека 20 волів.
     Польські і українські феодали жорстоко пригнічували населення, не дбали про благоустрій міст і захист їх від турецько-татарських нападників. Не раз ставала Бібрка жертвою вогню. У 1474 році пожежа настільки знищила місто, що польський уряд змушений був звільнити його від усяких повинностей на 10 років⁷. У 1502 році турецько-татарські загарбники вщент зруйнували Бібрку.
     Про тяжке становище Бібрки на початку XVII століття свідчить опис (люстрація) міста 1621 року. У місті не можна було знайти ніякого провіанту⁸. Справа не поліпшилася протягом наступних років. У 1633 році польський сейм визнав, що місто майже зовсім знищене, і звільнив Бібрку від повинностей на 4 роки⁹.
     Визначною подією в житті міста був похід визвольної армії Богдана Хмельницького в Галичину в 1648 році. Бібрчани всіляко допомагали козакам. За переказами, козацькому загону, що зупинився в Бібрці, бібрський цех шевців подарував 80 пар чобіт, а кушніри — 60 кожухів.
     Кінець 50-х — початок 60-х років XVII століття були періодом польсько-шведської війни, яка призвела до занепаду галицьких міст. Люстрація 1661 року свідчить, що в Бібрці до війни було 150 будинків, а залишилося 26. Під владою шляхетської Польщі Бібрка не мала сприятливих умов для економічного розвитку, який гальмувала сама феодально-кріпосницька система. У XVIII  столітті посилюється феодальна експлуатація і одночасно поглиблюється криза кріпосництва. У 1765 році в Бібрці налічувалося близько 300 дворів, причому, як свідчить люстрація, в місті було багато халупників, що не мали власної землі.
     Становище майже не змінилося після 1772 року, коли Галичина підпала під владу габсбурзької Австрії. Бібрським маєтком володіли різні магнати. Деякий час (1783—1790 рр.) він належав до т. зв. державних маєтків, був у безпосередньому віданні австрійських властей. У 1790 році Бібрка дісталася одному з найбільших галицьких землевласників — графу Скарбку¹⁰.
     В першій половині XIX століття в економіці Бібрки, як і інших галицьких міст, можна спостерігати явища, які свідчать про певне, хоч і дуже повільне, зростання елементів капіталістичного укладу. Наприкінці 30-х і на початку 40-х років у Бібрці працювало текстильне підприємство мануфактурного типу. В той час у місті налічувалось 3000 мешканців¹¹. Були відкриті ще в 90-х роках XVIII століття початкові школи: двокласна, т. зв. тривіальна — і (трохи пізніше) нормальна школа з трирічним навчанням¹². Навчання у нормальній школі провадилося переважно німецькою мовою. Австрійські власті використовували школу як знаряддя для здійснення германізації і зміцнення влади габсбурзької монархії.
     Незважаючи на деякий розвиток промисловості, Бібрка, містечко Бережанського округу, залишилася в першій половині XIX століття напівмістечком, напівселом. Життя Бібрки в значній мірі було зв’язане з життям селян навколишніх сіл.
     Після аграрної реформи 1848 року змінюється становище Бібрки, яка стає повітовим містом. Зростає населення. У 1880 році тут налічувалося 3850 мешканців. З’являються капіталістичні підприємства. Слід зауважити, що промисловість у містечку не була скільки-небудь значною. Внаслідок імперіалістичної, колоніальної політики Австрії, Галичина залишалася економічно відсталою країною. Це позначилося і на Бібрці. У місті і повіті працювали дрібні підприємства — цегельні, тартаки, млини.
     Певну уяву про Бібрку 80-х років XIX століття дають спогади бібрської вчительки, відомої західноукраїнської поетеси Уляни Кравченко (справжнє прізвище — Юлія Шнайдер). Уляна Кравченко, яку Іван Франко у своїх листах тепло називав «надбібрянкою» і «бобрецькою пташкою»¹³, була ученицею Франка не тільки як письменниця, а й як суспільний діяч. У своїх спогадах, написаних, до речі, за порадою Франка, вона дає дуже виразну характеристику Бібрки. Кравченко бачила розподіл населення на шляхетсько-буржуазну верхівку і «міщан», напівремісників, напівселян. Вірно зауважує письменниця, що для бібрчан 80-х років XIX століття «рільництво було тут-таки найважливішою справою». Свої симпатії Кравченко віддала міській бідноті, що заселяла такі околиці містечка, як Оболонку, Загатник, Заріччя, Замлиння, Загір’я. Кравченко дуже тепло згадує родини «свідомих міщан», потомки яких і сьогодні живуть у Бібрці. Прагнення учениці Франка вчити дітей рідною українською мовою, демократичні погляди молодої вчительки викликали незадоволення міської верхівки. Кравченко змушена була залишити Бібрку, в якій вона проживала майже три роки. На захист учительки виступили бібрчани, але нічого зробити не вдалося. «Пани забрали нам Вас, бо Ви наші, не гоноруєтесь ввійти до низької хати. Ви щирі, людяні для нас і для наших дітей»,— так говорили бібрчани Уляні Кравченко¹⁴.
     Іван Франко кілька разів приїздив у Бібрку. Франкові подобався краєвид міста. Повернувшись до Львова, він писав Кравченко: «Вид Бібрки від каплички дуже гарний, пропоную Вам, щоб Ви описали його, розуміється, віршами»¹⁵.

1  Полное собрание Русских Летописей, т. II. СПб,. 1903, стор. 730.
2  Р.Dąbkowski. Podział administracyjny województwa ruskiego i bełzkiego. Lwów,1939, стор. 57.
3  Akta grodzkie i ziemskie, t. X, Lwów, 1884, стор. 59.
4  Там же, t.XIV, 1889, стор. 91, 106, 112.
5  M.Baliński і Т.Lipiński. Starożytna Polska, t. II, Warszawa, 1845, стор. 579—580.
6  Matricularum Regni Poloniae summaria, t. I, Warszawa, 1905, N 1062.
7  Matrikularum Regni Poloniae summaria, t. 1, N 1202.
8  M.Baliński, T.Lipiński. Starożytna Polska, стор. 579.
9  Volumina Legum, t. III, 185 9, стор. 393.
10 ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 146, оп. 86, спр. 1902, арк. 18.
11 M.Stuрпісkі, Galicya pod względem geograficzno-topograficzno-historycznym, Lwów,1869, стор. 80.
12 ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 146, оп. 85, спр. 1904, арк. 40; оп. 86, спр. 1902, арк. 18.
13 Іван Франко. Статті і матеріали. Збірник п’ятий. Львів, 1956, стор. 164—166.
14 Уляна Кравченко. Вибрані твори, 1958, стор. 372, 379, 384.
15 Іван Франко у спогадах сучасників. Львів, 1956, стор. 178.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )