Щирець

     Щирець —  селище міського типу Пустомитівського району, Львівської області. Розташоване на правому березі річки Щирки — притоки Дністра, за 29 км на  південний захід від Львова.
     Щирець — одне з стародавніх руських міст. Перші згадки про нього відносяться до початку XII століття. Відомо, що в середині 20-х років XII століття князі Володимирко Звенигородський і Ростислав Перемишльський з’їхалися у Щирці для вирішення питання про території своїх князівств, але до згоди не дійшли¹.
     В перші десятиріччя XIII сторіччя на території Щирця та його околиць відбувалися збройні сутички між галицькими князями й угорськими та польськими загарбниками.
     В Галицько-Волинському літописі згадується, що на початку XIII століття, воюючи проти угорських загарбників, галицький князь Мстислав Мстиславович Удалий стояв із своїм військом в районі теперішнього Щирця². До того часу відноситься і друга згадка про Щирець, а саме: що в 1219 році під Городком відбулася битва між угорсько-польськими і руськими військами, в якій галицькі воєводи були розбиті, і воєвода Михалко Глібович Скула відійшов до Щирця, щоб захистити це, на той час уже значне, місто. Але загін Скули під Щирцем був розбитий угорським загоном, а сам воєвода Скула в бою загинув³.
     У 30-х роках XIII століття галицько-волинський князь Данило Романович розгорнув боротьбу проти угорських загарбників, і Щирець, як і інші галицькі міста, був від них визволений. Вирішальну роль в успішному результаті цієї боротьби відіграли народні маси — смерди і городяни, які самовіддано захищали рідну землю від ворогів. У 1241 році місто зазнало нападу татар, було зруйноване і спалене⁴. Однак монголо-татарська навала не змогла спинити розвитку міста. Щирець швидко зростав. З Дрогобича через Щирець до Львова і далі на схід йшов так званий соляний шлях, яким везли сіль від соляних джерел на Підкарпатті. Важливе значення мав старий торговельний шлях, що йшов з Волині через околиці Белза, Львів, Щирець і далі на південний захід в Угорщину. Схрещення торговельних шляхів у Щирці сприяло перетворенню його в значний на той час торговельний пункт.
     Населення Щирця займалось головним чином сільським господарством. Розвивалося і ремесло. Були тут шевці, пекарі, різники.
     В XIV столітті розгортається жорстока боротьба за Галицько-Волинські землі між польськими, угорськими і литовськими феодалами. В 1349 році польські феодали захопили Галичину, а в її складі і Щирець.
     Нещадна феодальна експлуатація, феодальні міжусобиці, напади зовнішніх ворогів, наїзди татар призводили до значного спустошення населених пунктів. 3 історичних джерел відомо, що в останній чверті XIV століття Щирець перебував у стані цілковитого занепаду. Документом, виданим у Пшеворську від 4 січня 1397 року, Ян Тарновський, «воєвода Сандомирський і староста землі Руської», дозволив війтові Мацейові «заснувати» м. Щирець на 100 ланах. Тарновський обіцяв Мацейові звільнити на певну кількість років поселенців від податків у залежності від якості грунтів на їх наділах. Факт надання війтові права «засновувати» місто, яке давно вже існувало, дає підставу вважати, що воно було в значній мірі зруйноване. Очевидно, і кількість будинків, і кількість населення в Щирці в цей час значно зменшились, а, значить, зменшилася і кількість прибутків, що йшли в королівську казну. Тому-то воєвода і війт, прибутки яких теж залежали від стану міста, дбали про його розширення.
     В цьому ж, 1397 році, Щирцю польським королем Владиславом Ягайлом було надано самоврядування за магдебурзьким правом і встановлено один тижневий торговий день і щорічний триденний ярмарок⁵.
     В документах XV століття Щирець згадується вже як повітовий центр⁶.
     На початку XVI століття місто знов занепадає.
     З історичних джерел довідуємося, що в 1516 році Щирець був спалений і знищений татарами. Багато мешканців міста було вбито, багато взято в полон. Становище міста після нашестя татар було таке, що польський король Сігізмунд І змушений був у 1516 році звільнити населення Щирця від податків на 8 років. Ця королівська «ласка» була надана місту тому, що населення його зовсім не могло платити будь-які податки.
     Поступово місто відроджувалося. В ньому зосередилась значна кількість ремісників, багатолюдними стали щирецькі ярмарки. Розвиткові міста сприяла наявність в його околицях покладів корисних копалин. Ще в XVI столітті тут видобувався гіпс.
     Однак становище населення Щирця залишалося важким: міщани і передміщани були обтяжені численними податками і повинностями. З кожного лану вони повинні були платити 16 грошів чиншу, давати по 2 колоди вівса (1 колода — 311 літрів), по 2 курки, по 12 яєць, щорічно відбувати шестиденну панщину, працювати біля місцевих ставків. Щирецькі передміщани повинні були робити один день на тиждень «худобою і возом», тобто відбувати підводну повинність, а літом працювати ще один день на тиждень пішо. Крім цього, урядовці міського управління постійно збирали гроші на укріплення та інші потреби міста.
     В кінці XVI століття Щирець спіткало нове лихо. В люстрації за 1572 рік згадується, що через пошесну хворобу, яка була два роки тому, загинуло багато жителів міста, серед них багато ремісників. Після пошесті в місті залишилося 7 шевців, було 4 різницькі і 10 пекарських яток.
     В люстрації 1621 року зазначалося, що прибутки з міста не йдуть, бо воно було спалене татарами, багато його жителів потрапило в полон.
     Дуже тяжким для трудящих був обов’язок надавати продовольство і фураж польським військовим загонам, які стояли в населених пунктах або переходили через них. Цей обов’язок називався «стаціями». Розмір «стацій» був дуже великий, а збір їх супроводжувався насильствами та грабунками. Так, наприклад, у 1640 році для Щирецького ключа (кількох сіл) була встановлена така стація: 400 колод вівса, 50 колод жита, 100 колод ячменю, 20 колод пшениці, 20 колод гречки, 5 колод пшона, 5 колод гороху, 20 кадок масла, 30 яловиць, 50 «полтей»⁷ сала, 400 возів сіна, 10 бочок капусти, 400 курей, 200 гусей. Крім того, щирецькі міщани, де стояла хоругва, повинні були давати 50 возів дров і 10 возів соломи на тиждень⁸. Такі «стації» були дуже обтяжливими для населення міста.
     Але цими «стаціями» загони, як правило, не задовольнялися. Так, у 1645 році з Щирецького ключа на хоругви князя Вишневецького і частини німецьких найманців з королівської гвардії, крім встановленої норми, було забрано продуктів ще на 10 389 флоринів 22 гроші⁹. Населення не мирилося з таким становищем і вело вперту боротьбу з шляхтою.
     Жителі Щирця брали участь у визвольній війні українського народу в 1648—1654 рр., особливо в період, коли військо Богдана Хмельницького підійшло під Львів і «перший полковник Хмельницького» Максим Кривоніс здобув львівський Високий Замок. Про це свідчить той факт, що при відході військ Богдана Хмельницького з-під Львова майже все населення Щирця пішло за військом. Місто залишилося майже порожнім.
     Похід військ Богдана Хмельницького в Галичину сприяв піднесенню антифеодальної боротьби трудящих мас. Селяни і міщани нападають на панські маєтки, двори шляхти і нищать їхнє добро. Активну участь у цих виступах у вересні 1649 року взяли селяни передмістя Щирця—Острова.
     Після відходу військ Богдана Хмельницького з Галичини польські феодали ще більше почали визискувати трудящі маси. Тяжке соціальне гноблення доповнювалося національним і релігійним. Польські пани прагнули полонізувати українське населення, позбавити його умов для розвитку національної культури. Документи другої половини XVII століття свідчать про економічний занепад Щирця. Так, в люстрації 1662 року зазначено, що через постій військового обозу в Щирці під час польсько-шведської війни жителі його зовсім розорені, більшість ланів (за Щирцем тоді їх було 106) не засіваються. В передмістях Щирця засівалося не більше 4—5 ланів. А податок з передмістя брали з розрахунку засіяних 16 ланів.
     У другій половині XVIII століття Щирець був уже значним населеним пунктом, в якому було 102 будинки, а в передмістях — в Острові і на Ланах — 411 селянських хат. В місті налічувалося 30 ткачів, 32 шевці, 7 пекарів, 15 різників¹⁰. Населення міста становило близько 2500 чоловік.
     В 1828 році Щирець з передмістями, а також села Хросно, Поршня, Добряни, Красів, Новосілки купив австрійський барон Крігсгабер¹¹. Але хто б не був власником, доля трудящих від цього не поліпшувалася. Жорстока експлуатація, голод, злидні — це тільки й належало їм. Протягом усієї першої половини XIX століття зростав кріпосницький гніт. А це викликало зростання селянського руху. Селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, нападали на поміщицькі маєтки, вимагали скасування панщини.
     В дуже тяжкому становищі були ремісники Щирця, тому, шукаючи кращої долі, вони починають переселятися у Львів та інші міста.
     Скасування панщини в 1848 році не внесло істотних змін у земельні відносини в Щирецькому повіті, як і в цілому в Галичині. Селяни за своє «звільнення» повинні були заплатити великий викуп. За користування пасовиськами й лісами відробляли або сплачували велику оренду. Ряд феодальних повинностей зберігся аж до 1918 року.
     З розвитком капіталізму йшов процес розшарування селянства. Основна маса селянства в Щирці і його околицях мала такі клаптики землі, які не давали можливості прохарчуватися навіть до нового врожаю. Особливо нестерпним ставало становище селян під час частих неврожаїв. Так, наприклад, під час неврожаю і голоду в 1890 році селяни Щирецького повіту змушені були забивати корів і коней, тому що не було чим їх годувати. Кількість худоби в повіті значно зменшилася, не було насіння для посіву, люди голодували.
     Жорстока капіталістична експлуатація в поєднанні з залишками тяжких феодальних повинностей не давала можливості розвиватися місту. В 1880 році у Щирці налічувалося лише 169 будинків і 1754 жителі¹².
     Після розвалу в 1918 році Австро-Угорської імперії Східна Галичина була окупована буржуазно-поміщицькою Польщею. На західноукраїнських землях був встановлений важкий окупаційний режим.
     Під час перебування Щирця в складі буржуазно-поміщицької Польщі економіка його майже не розвивалася. Щирецький гіпсовий завод, який був збудований у у 1888 році, аж до 1939 року залишався напівкустарним підприємством. Злидні й голод гнали щирецьке населення в інші міста, але й там знайти роботу було дуже важко.
     В пошуках кращої долі частина мешканців Щирця емігрувала з рідного селища. Виїжджали в Америку, Німеччину, Австрію, Францію, де знов потрапляли в умови найжорстокішої експлуатації. За час панування буржуазно-поміщицької Польщі з Щирецького повіту тільки в США виїхало близько 100 чоловік¹³. Але еміграція не рятувала становища. Жорстока експлуатація, соціальне й національне гноблення приводили трудящих до цілковитого зубожіння. В Щирці постійно були безробітні, які роками не могли знайти роботи і часто доходили до жебрацтва.
     Трудящі Щирця фактично були позбавлені можливості одержати освіту. Напередодні возз’єднання Західної України з УРСР в селищі існувала одна семикласна школа з польською мовою викладання¹⁴.
     Таким чином, українське населення Щирця не мало можливості навчати дітей рідною мовою. Щорічно значна кількість дітей шкільного віку залишалася поза школою і через недостатню кількість місць у школі, і через тяжкий матеріальний стан трудящих, які не мали необхідного для дітей одягу, взуття, тримали їх вдома або й змушені були віддавати в найми.

1  Д.Зубрицкий. История древнего Галичско-Русского княжества. Ч. II, Львів, 1852,стор. 54.
2  Ипатьевская летопись. Т. II, стор. 733.
3  Д.Зубрицкий. История древнего Галичско-Русского княжества. Ч. III, Львів, 1855,стор. 71.
4  І.Шараневич. Исследование на поли Отечественной географии и истории. Львів,1869, стор. 50-51.
5  Akta grodzkie і ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej. T. IX, Lwów, 1883, стор. 6,8-9.
6  Akta grodzkie i ziemskie..., t. II, 1870, стор. 70, 77.
7  «Полть» сала — сало з половини свині.
8  300 років возз’єднання України з Росією. Львів, 1954, стор. 21—22.
9  Воссоединение Украины с Россией. Документи и материалы в трех томах. 1620—1647 гг.,Т. І,1954, стор. 466.
10 Encyklopedia powszechna, t. 24, Warszawa, 1867, стор. 580.
11 Słownik geograficzny..., t. XI, стор. 854.
12 Słownik geograficzny..., t. XI, стор. 851.
13 Газ. «Під прапором ленінізму», 7 листопада 1958 р.
14 Львівський облдержархів, ф. 1, оп. 5, спр. 29, арк. 162.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )