Немирів

     Немирів —  селище міського типу у Яворівському районі Львівської області. Немирів розташований за 78 км на північний захід від Львова і 18 км на північ від Яворова понад річкою Смердюком. На базі лікувальних вод за 3 км від селища діє відомий курорт «Немирів».
     Околиці Немирова здебільшого рівнинні. Селище оточене сосново-листяними лісами, в яких поряд із соснами й смереками зустрічаються бук, береза, осика.
     Територія сучасного Немирова і його околиць була заселена ще в XIII столітті. За 4 км від центра селища лежить незаселене нині урочище Воротня. Можливо, що саме про це урочище — Ворота — йде мова в описаній у Галицько-Волинському літописі битві 1266 року Василька Романовича і Шварна Даниловича з польським князем Болеславом Огидливим¹.
     Народна легенда, яка й досі живе, пов’язує походження назви поселення з боротьбою проти татар. У ній розповідається, що на місці Немирова в давнину було оточено татарський загін. І коли татари запросили миру, їм відповіли: «Не мир», а загін розгромили. Поселення, засноване на місці битви, назвали Немировом.
     Грамотою Стефана Баторія місту в 1580 році було надане магдебурзьке право. Жителів звільнено на кілька років від податків і мит, встановлено торгові дні і право складу солі, яку привозили з прикарпатських руських жуп. Населення міста складалось із залежних тільки від короля і старости торговців, які користувались привілеєм ярмаркової торгівлі, і ремісників-євреїв, які займали торгову площу й володіли на правах спадкової власності будинками і садибами, розміщеними навколо базару; ремісників, зобов’язаних платити чинш від свого ремесла та під час жнив і косовиці відбувати толоку для двору, та жителів передмістя — землеробів, які нічим не відрізнялись від селян.
     Місто досить швидко зростало. В другій половині XVII століття в Немирові були гродський суд, пошта, аптека. Найбільше тут проживало українців, менше — поляків і євреїв. У 1640 році побудовано єврейську синагогу, а в 1669 — православну церкву.
     В XVII столітті Немирів відомий як ремісничий центр. Паперове і скляне виробництво набуло в цей час такого розвитку, що поставило місто в число найважливіших осередків українських промислів XVII століття². Були тут млин і гуральня.
     З кустарних промислів Немирова важливе місце належало ткацтву. Ткачі об’єднувалися в цехи, мали свій цеховий статут, встановлений у 1624 році, а в 1758 ще раз підтверджений королем³. Важким було становище підмайстрів в цехах. Майстри нещадно їх експлуатували, платили мало, штрафували за будь-що. Підмайстри здебільшого поповнювали ряди нецехових ремісників, яким жилося набагато важче, ніж цеховим. Ремісники, зв’язані з скляним виробництвом, не об’єднувалися в цехи: умови скляного виробництва вимагали значного поділу праці, що наближало майстерні за характером виробництва до мануфактур.
     Жителі передмість перебували в гіршому становищі, ніж міщани. Вони не користувалися всіма громадянськими правами, лише обмежена кількість їх могла займатись ремеслом. Отже, всі групи міського населення в різних формах зазнавали пригнічення з боку феодалів.
     Соціальний і національний гніт викликав справедливий опір трудового населення, який набрав гострого характеру під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. За участь у селянському повстанні, спрямованому проти гнобителів, князь Ієремія Вишневецький вирізав майже усіх українців Немирова⁴. Така жорстокість викликала аналогічну протидію під час вступу в Немирів 1655 року російського і козацького військ.
     Зазнав Немирів лиха й від татарських наїздів, під час яких татари спустошували місто і околиці, перетворюючи поселення у згарища, забирали людей у полон і продавали у рабство. Про розміри татарських грабунків в цих місцевостях свідчить, наприклад, підрахунок ясиру, відібраного в орди, розгромленої 7 жовтня 1672 року Яном Собєським під Немировом. Тоді було визволено 12 тис. чоловіків, жінок і дітей⁵. У пам’ять 200-ліття розгрому орди в Немирові споруджено пам’ятник, який стоїть тут і сьогодні.
     Немирів був одним з найкрасивіших міст свого часу. Німецький мандрівник Ульріх Вердум, який подорожував по Польщі і в 1772 році побував у Немирові, описує його як «...хороше місто, оточене земляними валами з дерев’яними брамами. З півдня його захищає озеро, на березі якого стоїть прекрасний замок». Запам’яталась мандрівникові також руська дерев’яна церква, костьол і дерев’яна ратуша⁶. В південно-східній частині селища височать залишки земляного валу. Серед жителів і тепер побутують старовинні назви окремих частин міста: «східний вал», «західний вал», «за валом», «брама», «брамщина».
     Важким залишалося соціально-економічне становище більшості населення Немирова і після першого поділу Польщі в 1772 році, коли Галичина була захоплена Австрією. Галицька шляхта зберегла при цьому в повній недоторканості устої свого панування. Місто так само було невід’ємною частиною шляхетського маєтку, незважаючи на магдебурзьке право: в ньому проживало чиншове населення, частина якого тримала на відкупі (за чинш) усю торгівлю. Частина населення відбувала феодальну повинність. Така половинчастість становища Немирова навіть офіційно зафіксована в описі привілеїв міст і сіл Жовківської округи від 21 травня 1788 року. Тут підтверджуються старі привілеї, за ними місто користується магдебурзьким правом, яке, як відомо, звільняло місто з-під феодальних повинностей, але поряд з ним зберігається земське право власника⁷. Власником Немирова був тоді нащадок відомого магнатського роду Юзеф Стадницький.
     Про розміри феодальної експлуатації говорить хоча б майнова статистика і перелік повинностей, зроблені при скасуванні панщини у 1848 році. З 162 міщанських господарств 100 мали 0,54 морга, 59 — від 5 до 14 моргів і 3 — від 17 до 21 моргу землі. Навіть для кріпосницьких відносин ці наділи були дуже малими, міщани Немирова володіли фактично 710 моргами землі. Жителі Волі і Передмістя користувалися 365 моргами. Крім сплати чиншів, немирівці відробляли протягом року 3 тис. днів тяглої і 2 тис. днів пішої панщини. Викуп цих повинностей на користь поміщика Мощинського у 1848 році становив 18 400 флоринів⁸. Австрійське «упорядкування» відносин між поміщиками і працюючими виглядало для Немирова так, що за списками 1869 року з 2324 га земельних угідь за паном залишалося 1176 га, а 436 міщанських і передміщанських дворів з населенням 2551 чол. мусили обмежитись 1148 га. Отже, трудове населення залишалось пограбованим.
     Велике поміщицьке землеволодіння зберігалося в Немирові до 1939 року включно. У 30-х роках XX століття з приписаних до Немирова земельних угідь 1191 га (з них 86 га орної землі, 82 га лук, 112 га пасовищ, 860га лісів і 51 га непридатних земель) належало трьом землевласникам. А на 242 господарства припадало 1301 га: 1045 га орної землі, 7 га городів, 206 га лук,5 га пасовищ, 24 га лісів і 14 га інших⁹. Причому, якщо зважити на ріст лихварського землеволодіння, можна твердити, що селянські господарства в основному були карликовими.
     З кінця XIX століття спритні ділки почали скуповувати за борги землю у розорених міщан, селян, навколишніх сіл, а також поміщиків. Так, немирівський багач Легкович скупив до тисячі моргів землі і стільки ж лісу. Майже таку кількість землі придбали сестри Раб. Володіли великими ділянками землі в різних селах і інші багаті немирівські родини. Вся ця земля здавалася в оренду. Серед буржуазії були й такі, що розбагатіли на виробництві відомої у свій час немирівської ковбаси. Ковбасники Родкевич, Голенд стали багатими капіталістами, на їх підприємствах щоденно перероблялося на ковбасу по 40 і більше свиней.
     Становище робітників на немирівських підприємствах було важким: низька заробітна плата, відсутність охорони праці, залишки цехових відносин у промисловості міста, великий резерв «зайвої» сили. Заробітна плата сільськогосподарських робітників була ще меншою, ніж промислових, а робочий день їх значно довшим.
     Політичне безправ’я працюючої маси немирівського населення доповнювалося національним гнітом. Немирівська початкова школа, заснована ще 1794 року, перш за все мала на меті денаціоналізувати українське населення. Навчання в школі провадилося польською мовою. У 20—30-х рр. XX століття в місті з понад 3 тис. жителів навчалося всього 130—160 дітей, працювало 6 вчителів, серед яких не було жодного українця. Шовіністична політика уряду підтримувала фактичний поділ населення по групах професійної зайнятості за національною ознакою; виявлялася вона також і в розселенні жителів міста. Переважна частина населення Немирова — українці (1,5 тис.) змушені були селитися в спеціально відведеній для них північній частині міста, Рава-Руській вулиці і її відгалуженнях. Вони здебільшого працювали візниками на лісорозробках, сільськогосподарськими робітниками на дрібних промислових підприємствах — лісопильному і цегельному заводах. Євреї заселяли центр міста, де був базар, і прилеглі до нього вулиці. В їхніх руках зосереджувалася уся дрібна торгівля, ремесла, серед них було кілька лікарів; євреї працювали аптекарями і перукарями. В 1939 році їх число збільшилося за рахунок біженців з окупованої німцями польської території.
     У кращій, благоустроєнішій західній частині міста жили поляки, яких налічувалося тут близько 700 чол. Польською була адміністрація міста, крупні землевласники, промисловці. Поляки переважно працювали робітниками та ремісниками. Серед них було більше юристів, вчителів та інших службовців.

1 Летопись по Ипатскому списку. Издание Археологической комиссии, СПб., 1871, стор.571— 572.
2 М.Ва1іńskі, Т.Lipiński. Starożytna Polska, стор.1218,1219.
3 Dodatek do gazety Lwowskiej. Lwów, 1853, стор.235—248.
4 А.С.Петрушевич. Свободная Галицко-русская летопись с 1600 по 1700. Львов,1874, стор.108.
5 G.Kulczycki. Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego, t.11, cz.2, стор.1803.
6 X.L i s k e. Cudzoziemcy w Polsce. Lwów, 1876, стор.114.
7 ЦДІА УРСР у м.Львові, ф.146, оп.88, спр.556, арк.28.
8 ЦДІА УРСР у м.Львові, ф.163, оп.1, спр.719, арк.20.
9 Львівський облдержархів, ф.1, оп.10, спр.324, арк.7.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )