Червоноград

     Червоноград (до 1951 року— Кристинопіль) —  місто обласного значення у Львівській області, індустріальний центр південної частини Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну. Розташоване на поліській рівнині, у місці впадіння до Західного Бугу його приток — Солокії і Рати. Червоноград розділений заплавою на старе місто (давнішня назва Кристинопіль) та нове (побудоване у зв’язку з розвитком вугільного басейну), які з’єднуються дамбою. Через місто проходять залізнична лінія Львів—Ковель, а також асфальтовані шляхи Львів—Ковель, Белз—Червоноград та Радехів—Червоноград. Віддаль до Львова — 73 км, до Сокаля — 9 км.
     На території міста виявлено глиняний посуд ранньоземлеробських племен доби енеоліту (III тисячоліття до н. е.) та поховання кінця бронзової доби (близько 1200—800 рр. до н. е.)¹.
     Заснування міста відноситься до 1692 року, коли на північній околиці села Новий Двір виникло нове помістя коронного гетьмана Фелікса Потоцького, яке було назване Кристинополем за іменем дружини засновника — Кристини Потоцької².
     В кінці XVII століття поселення одержало привілей міста. Воно стало центром латифундії магнатів Потоцьких, до якої входили величезні земельні простори від Умані та Тульчина до Кристинополя і Тартакова, що налічували три мільйони моргів, у т. ч. один мільйон моргів урожайних чорноземних ланів. На цих землях Потоцьким або, як їх тоді величали, «руським короленятам», належало 400 тис. кріпаків, 40 міст і містечок, тисяча сіл³. При магнаті Франціску Потоцькому, київському воєводі, Кристинопіль значно розбудовується, зокрема у 1736 році споруджується палац за тогочасними зразками французьких палаців-парків: з великим бальним залом, парком з басейном, фонтанами та павільйонами.
     У магнатському замку, обнесеному високим муром, був численний гарнізон солдатів, щоб тримати в покорі доведених до крайнього зубожіння кріпаків.
     Прогресивний польський письменник Станіслав Сташіц так описує становище селян у ті часи: «Я бачу мільйони створінь, одні з яких напівголі ходять, інші одягнуті в шкіри чи в грубі свити, всі висохлі, виснажені, зарослі і закурені. Вони тяжко дихають, очі їх глибоко запалі. їх звуть хлопом — це кличка, яка означає найбільше презирство. Вони харчуються восени хлібом з висівками, а чверть року —- лише бур’янами, їх напій — вода і спалююча нутро горілка, їх житло — землянки, або ледве підняті на землю шалаші; сонце не має туди доступу. Ці землянки наповнені лише смородом і тим милосердним димом, який, щоб вони менше бачили свої злидні і менше терпіли, позбавляє їх світла і чадить вдень і вночі, скорочуючи їх мізерне життя, а найбільше дітей вбиває. В цій переповненій димом і смородом темниці зморений денною працею господар спочиває на гнилій соломі. Поруч з ним спить його гола дітвора, на тій же підстилці, на якій стоїть корова з телям і лежить свиня з поросятами. Ось людина, яка вас годує! Ось стан хлібороба в Польщі!»⁴.
     Не було меж жорстокості кріпосників. За найменшу провину Потоцькі могли забити кріпака на смерть, зацькувати собаками*.
     Посилюючи соціальний і національний гніт, Потоцькі не шкодували грошей для полонізації та окатоличення українського населення. В 1692 році у Кристинополі було засновано монастир василіан, якому магнати виділили для користування фільварки із земельними угіддями в селах Домашів і Волсвин. При монастирі була створена школа місіонерів для насадження уніатства.
     Багато страждань завдавали населенню стихійні лиха. Так, під час пожежі 1768 року вигоріла більшість будинків⁵. У 1770 році в Кристинополі та його околицях лютувала епідемія чуми.
     Після першого поділу Польщі Кристинопіль, як і раніше, залишався в руках Потоцьких. Польські магнати швидко порозумілися з новими загарбниками і спільно з ними продовжували визискувати українське населення, користуючись підтримкою з боку католицької і уніатської церков. У 1776 році в місті було споруджено ще одну церкву. Кристинопільське духівництво, що володіло Домашевим і Волсвином, жорстоко експлуатувало селян. Воно примушувало їх відробляти панщину понад встановлену норму, внаслідок чого у 1782 році тут відбулися значні заворушення⁶.
     Наприкінці XVIII століття в Кристинополі було 200 дворів, з яких 92 зовсім не мали землі, а 108 дворам належало 56 моргів городів і лук з 400 моргів усіх міських земель. Крім землеробства, жителі міста займались ремісництвом, торгівлею та плотарством.
     У 1781 році Потоцькі продають свої кристинопільські володіння. Місто переходить від одних шляхтичів до інших, які нещадно експлуатують населення. Кристинопіль занепадає.
     Реформа 1848 року майже не полегшила становища кристинопільців. На користь шляхти був встановлений величезний викуп панщинних повинностей — 203 426 флоренів.
     За даними перепису населення 1869 року в Кристинополі проживало 3250 чоловік, налічувалось 355 будинків⁷. У містечку були невеликий млин і винокурня місцевого поміщика.
     З побудовою шляху Кристинопіль — Жовква (у 1878 році) господарське життя міста дещо пожвавлюється. Цьому сприяло також прокладення у 1884 році залізничної лінії Рава-Руська—Кристинопіль—Сокаль⁸.
     У 90-х роках XIX століття основну масу населення Кристинополя становили дрібні ремісники та торгівці. На той час у місті було 70 шевців, 17 кравців, 8 столярів, 8 кушнірів, 12 різників, а також бляхарі,слюсарі, ковалі тощо⁹. Всього у місті на 1900 рік проживало 3592 мешканці, в т. ч. 460 українців, стільки ж поляків та 2672 євреї¹⁰. Переважна більшість населення Кристинополя, як і всієї Галичини, жила в безпросвітніх злиднях, темряві. Наприкінці XIX століття у місті була тільки одна польська початкова школа, в якій навчалося кілька десятків дітей, переважно заможної верхівки міста; 82 проц. жителів були неписьменними. Не кращою була і справа охорони здоров’я. В Кристинополі працював тільки один лікар та була невеличка аптека, що обслуговували 25 тис. жителів навколишніх населених пунктів.
     Після розпаду клаптикової Австро-Угорської імперії, з окупацією Галичини буржуазно-поміщицькою Польщею, становище трудящих Кристинополя лишалося вкрай важким. Жорстокої експлуатації зазнають робітники кристинопільських підприємств —тартаків Лемпарта, хімічної фабрики Лемпарта і Дідушицького, фабрики цементних виробів Левицької і Вайнберга. За мізерну плату робітники змушені були працювати по 12—14 годин на добу. Особливо важкою була праця на тартаках. Маючи достатню кількість дарової робочої сили, фабриканти порушували договори з робітниками, зменшували їм заробітну плату. За найменше незадоволення робітників звільняли.

1  И.К.Свешников. Могильник в селе Звенигород Львовской области. (Культура ленточной керамики). Краткие сообщения института истории материальной культури AH СССP, вип.63, Москва, 1956, стор.67.
2  Słownik geograficzny Krółewstwa Polskiego, т.IV, Warszawa, 1883, стор.762.
3  J.Czarnecki. Mały król na Rusi i jego stolica Krystynopol, Kraków, 1939, стор.45,372.
4  С.Сташиц. Избранное. M., 1957, стор.300.
*  Деспотизм Франціска Потоцького проявлявся навіть по відношенню до його рідних. Коли син Франціска — Станіслав таємно обвінчався із збіднілою шляхтянкою Гертрудою Комаровською,
воєвода зробив усе можливе, щоб перешкодити цьому шлюбові. Він не зупинився навіть перед злочинницьким вбивством Гертруди: її задушили і кинули під лід в річку Солокію.
5  Słownik geograficzny Krółewstwa Polskiego, t.IV, стор 761.
6  В.Sokalski, Powiat Sokalski, Lwów, 1899, стор.398.
7  Ortsrepertorium Galiziens, Wien, 1874, стор.202 і 205.
8  В.Sokalski. Powiat Sokalski..., стор.391.
9  В.Sokalski, Powiat Sokalski, стор. 48,392.
10 Gemeinde—Lexikon XII, 1907, стор. 624,628.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )