Ясенів

     Село Бродівського району Львівської області, центр сільської Ради. Розташований обабіч шосе Львів—Київ за 17 км на південь від м. Бродів, на схилах гір Вороняків, що досягають тут 393 м висоти над рівнем моря і є вододілом між басейнами рік Дніпра і Дністра.  
     Ясенів — це одне з найстаріших сіл на Львівщині. Перше поселення існувало тут вже на рубежі епохи бронзи і залізного віку (X—VI століття до н. е.). З тих часів збереглися залишки поселення і могильник, який археологи відносять до пам’яток типу висоцької культури¹. В урочищі Корчунку є сліди селища з  керамічним матеріалом та поховання часів давньої Русі (XI—XIII століття)².
     На північно-східній околиці села на високій горі є урочище Видюки, з якого відкривається чудовий краєвид на десятки кілометрів. За народними переказами, в давнину, в часи татарського лихоліття, мешканці села тримали тут постійну варту (видюків), яка слідкувала за появою орди. Коли далеко на обрії  появлялися татари, видюки подавали умовний знак, і все населення ховалося від ворога у сусідніх лісах. Тут же поруч стояв монастир, зруйнований під час одного з набігів татар. Ще й сьогодні на урочищі, що зветься Монастирище, можна  знайти сліди старої будівлі.
     Перша писемна згадка про Ясенів датується 1466 роком³. В кінці XV століття село належало якомусь Ванькові Лагодівському. У 1494 році він продав Ясенів за 300 гривен Петрові Сенінському, поміщикові з Одеська, і з того часу аж до кінця XVIII століття доля Ясенова була спільною з долею інших сіл маєтку Одеська⁴.
     Селян визискували магнати Сенінські, Гербурти, Даниловичі, Конєцпольські, Собєські, Потоцькі, Жевуські. Мешканці Ясенова не раз зазнавали набігів татарських полчищ, що негативно позначалося на  економічному розвиткові села. В 1515 році в Ясенові було 5 ланів освоєної селянами землі і ручний млин⁵. За користування ними селяни (кметі) платили чинш  грішми. У 1578 році кількість наявної у кметів землі зменшилась до 4 ланів;  появилося 2 комірники (люди без всяких засобів до існування). До 1648 року  кількість землі у кметів зменшилась ще на один лан.
     Під час нападу татар у 1626 році Ясенів був спустошений дощенту⁶.
     Не уникло руйнувань село і в роки визвольної війни 1648—1654 рр. Внаслідок переходу польських військ, татарської орди воно було сплюндроване, багато  мешканців потрапило в неволю або ж вимерло під час епідемій. Тому-то збирачі  податків у 1650 році змогли зібрати з села грошей втроє менше, ніж належало⁷.
     Але з часом Ясенів почав відроджуватись і в середині XVIII століття, за  інвентарем 1745 року⁸, тут було вже 60 селянських господарств, з них 41 — з повним  наділом, 2 — з половиною наділу, 8 підсадків, 1 тивун і 8 чиншовиків. Основним заняттям населення було землеробство. Проте майже третина селянських господарств була малоземельною і безземельною. У селян, що мали землю, було лише 109 голів робочої худоби, в т. ч. 78 волів і 31 кінь. В селі налічувалось всього 38 корів та 28 свиней. Інвентар відображає тяжку експлуатацію селян-кріпаків, які своїми
руками, робочою худобою обробляли величезні польові масиви поміщика Вацлава Жевуського. На той час значних розмірів досягла виконувана ними панщина та інші повинності. Кожен селянин, що мав цілий наділ, відробляв на рік 124 дні тяглої панщини, платив 1 злотий чиншу і здавав дворові осип — 3 коробки вівса бродівської міри, 2 каплуни, 1 курку, пряв 3 мітки пряжі з панського волокна. Півнадільний селянин або підсадок відробляв 124 дні панщини, платив 15 грошів чиншу, здавав 1 каплуна і пряв 3 мітки пряжі. Від цих повинностей були звільнені сільські ремісники (ковалі, шевці, мельники та ін.), які платили по 8—10 злотих чиншу, і тивун. Всього селяни відробляли на рік 4836 днів тяглої і 1488 днів пішої, або разом 6324 дні панщини, 212 днів «зажинків», «обжинків», «закосків», «обкосків», платили 122 злотих чиншу, здавали 122 коробки вівса, 96 каплунів, 41 курку, пряли 153 мітки. Крім того, вони були змушені виконувати іще різні додаткові  повинності: 2 толоки, варту біля панського двору, їхати з панськими продуктами до Львова або по сіль на Прикарпаття, відбувати шарварок, тобто роботи по ремонту гребель, млинів, двірської криниці, брати, мочити і тіпати коноплі, садити своєю розсадою і поливати по одній грядці капусти, платити рогове по 6 грошів від вола, корови чи свині, здавати бджільну десятину — десятий вулик, або очкове — по 6 грошів від вулика при наявності на пасіці менше ніж 10 вуликів. Дворові належало навіть кожне десяте дерево в селянських садах.
     Перехід Галичини під владу Австрії і аграрні реформи 70—80-х рр. XVIII  століття не внесли істотних змін у життя ясенівських селян. На зміну одному  поміщикові — Вацлаву Жевуському, який помер в 1779 році, прийшли інші — Петро і Антоніна Плещинські, а згодом Юзеф Лістовський, проте панщинна експлуатація не послаблювалась. Замість скасованих під час реформ деяких другорядних повинностей («закосків», «обкосків», «зажинків», «обжинків», догляду за панськими  коноплями, садження капусти) і зменшення панщини півнадільних селян до 88 днів на рік зросли інші повинності. До повинностей повнонадільних селян додавався чинш з городів по 1 польському злотому або 15 крейцерів, ще 1 каплун, 2 курки і 12 яєць. Осип становив тепер по 3 корці 19 гарців. Півнадільні селяни стали  виконувати половину згаданих повинностей. Появилась нова категорія селян — загородники, які виконували по 52 дні панщини на рік.
     У 1787 році в селі вперше проведено опис земельних угідь. За даними перепису, поміщик мав тут 1052 га землі, в т. ч. 750 га лісу, церква — 40 га, тоді як в  користуванні селян було всього 985 га землі, в т. ч. 658 га орної, 40 га городів, 285 га лук і 2 га пасовищ⁹. Протягом першої половини XIX століття кількість землі у  користуванні селян не збільшилася, хоч за той час значно зросла чисельність населення і збільшилися кріпосні повинності. За переписом 1820 року в селі налічувався 101 селянський двір, а населення 787чоловік¹⁰. Збільшилось поголів’я худоби в селі. Тепер тут налічувалося 163 коні, 175 волів, 156 корів та 382 вівці. Значно  поглибилась майнова диференціація серед селян. Невеликими земельними ділянками до 5 га тепер користувались 18 селян, від 5 до 10 га — 12, а понад 10 га — 62 селянина.
     Ще яскравішу картину майнової диференціації відображає інвентар, складений у 1832 році¹¹. На той час в селі налічувалось 118 селянських господарств, в т. ч. 79 повнонадільних, 7 півнадільних, 26 загородницьких, 5 чиншовиків. Проте з 79 повнонадільних господарств повнонадільними можна вважати лише 53, оскільки інші 26 селян сиділи по 2 на одному наділі, фактично були півнадільними. 11  повнонадільних господарств зовсім не мали робочої худоби, а 12 мали лише по 1 тяглу і належали по суті до економічно слабких господарств. Отже, більше як половина селянських господарств належала до категорії незаможних. В той же час  чисельним був прошарок економічно міцних повнонадільних господарств, що мали понад 10 га землі і по 2—8 голів робочої худоби.
     Значно збільшились виконувані селянами кріпосні повинності. В 1832 році вони відробляли 8800 днів тяглої і 1378 пішої, або разом 10 178 днів панщини, платили 97 флоринів чиншу, здавали 249 корців вівса («осип»), 209 каплунів, 208 курей, 834 яйця, пряли 208,5 мітка. З 1832 до 1848 року прядіння мітків зросло майже в два рази, появилась нова повинність — здавати на рік 60,5 корців хмелю. До того ж селяни були змушені ще сплачувати непосильні державні податки і відбувати 14-річну військову службу.
     Не задовольняючись збільшенням своїх доходів за рахунок посилення  експлуатації, поміщик за зразком інших феодалів того часу став розводити овець, збудував гуральню, при якій відгодовувалось на продаж 50 волів, та 3 корчми, що  торгували панською горілкою. Для потреб двору були збудовані цегельня і піч для  випалювання вапна.
     З ростом доходів поміщика зростали злидні на селі. Більшість селян жила в голоді і холоді. Лише раз на тиждень у визначений день вони могли одержати з панського лісу трохи гілля або хмизу і то за спеціальним дозволом. В селі, де було три корчми, не було жодної школи, всі жителі були неписьменними. Село було приречене на поступове зубожіння, а його жителі — на напівголодне животіння в неуцтві і темряві. Єдиним місцем розваги напівтемного, забитого селянина була корчма. Тут він топив у горілці своє горе, шукав у ній забуття.
     Не набагато змінилося становище ясенівських селян після скасування  кріпацтва в 1848 році. За скасовані феодальні повинності вони змушені були платити викуп. Після реформи в руках поміщика Юзефа Лістовського, а згодом Владислава Гнєвоша залишилась велика кількість земельних угідь, тоді як селянські господарства все більше відчували нестачу землі. З розвитком в сільському господарстві капіталістичних відносин поглиблювалось класове розшарування селян. Майже половина селянських земельних угідь зосередилась в руках найзаможніших селян,
тоді як з кожним роком зростала кількість пролетарських і напівпролетарських селянських господарств. В перші роки після реформи на 121 селянське  господарство припадало 974 га землі (в середньому по 8 га на 1 господарство). Проте з них лише 32 (26,5 проц.) господарства, що мали по 10—20 га землі, становили заможну частину села, в руках якої було 46 процентів всієї селянської землі. Найчисленнішу групу становили середняцькі господарства, в яких було по 5—10 га землі. їх було 66 (54,5 проц.). їм належало 48 процентів селянської землі. Бідняцьких господарств, які мали менше, ніж по 5 га землі, було 23 (19 проц.). їм належало 6 процентів всієї селянської землі¹².
     Щоб утримати сім’ю та сплатити державні податки, бідняки були змушені йти на заробітки у панський фільварок, новозасновану хмілярню, гуральню, лісорозробки, у найми до куркулів. Тут їх чекала тяжка, виснажлива праця за мізерну плату. Про матеріальну допомогу старим чи інвалідам не було й мови. В селі ще й досі пам’ятають про трагічну долю селянки Порфіри Берко, яка внаслідок  нещасного випадку на панському фільварку стала інвалідом, але так і не одержала  допомоги від пана.
    Деякі мешканці села займались ткацтвом, ковальством, колодійством, шевством.Багато знедолених виїхало шукати щастя за кордон: у Бразілію, Аргентіну, США, Канаду. Ще в 60-х роках XIX століття в Ясенові були виявлені поклади бурого вугілля, але вони не розроблялись. Через нестачу пасовища занепадало  тваринництво .
     В селі панувала безпросвітна темрява і відсталість. У 1855 році тут відкрито початкову школу. Але з 164 дітей шкільного віку її відвідували лише 102 дитини¹³. Більшість населення була неписьменною.
     Великої шкоди заподіяла селу пожежа 1910 року, під час якої згоріло майже все село. Не встигло воно відбудуватись, як почалась імперіалістична війна 1914—1918 рр., яка принесла населенню ще більше нещастя. Під час воєнних дій село було зруйноване, а його мешканців евакуйовано в околиці Золочева, Перемишля,  Кракова та в Чехію. Багато селян було мобілізовано в австрійську армію і загинуло на фронтах війни. Деякі мешканці села (напр., Антін Джек) за вияв симпатії до Росії потрапили в концтабір «Талергоф». Проте в ці роки відбулась подія, яка мала неабияке значення для села: ясенівські селяни разом з російськими солдатами  знищили поміщицький фільварок, після чого його вже більше не було відбудовано.

1  В.М.Канивец. Памятники высоцкого типа, как исторический источник. Автореферат кандидатской диссертации,1953, стор. 1—15.
2  О.О.Ратич. Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР, 1957, стор. 31.
3  Akta grodzkie і ziemskie, t. XV, стор. 444.
4  S. В a r ą с z. Kronika Oleska. «Towarzysz Duchowieństwa katolickiego». R — 1, Tarnopol,5864, стор. 404—414, 503; Pamiętniki o Koniecpolskich, Lwów, 1842, стор. 370.
5  Źródła dziejowe, t. XVIII, cz. 1, стор. 157. ,
6  M. Horn. Skutki ekonomiczne najazdów tatarskich z lat 1605—1633 na Rus Czerwoną.Wrocław—Warszawa—Kraków, 1964, стор. 45.
7  Жерела до історії України—Руси, т. V, стор. 245.
8  ЛДНБ, фонд Чоловського, спр. 959, стор. 1—3.
9  ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. 18, спр. 156.
10 Там же, ф. 20, оп. 18, спр. 207.
11 ЛДНБ, ф.Чоловського, спр. 957.
12 ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 168, оп. 1, спр. 1408.
13 R. Sokalski. Rys geograficzno-statystyczny Złoczowskiego okręgu szkolnego, Złoczów,1886, стор. 254.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )