Золочів

     Місто, районний центр Золочівського району Львівської області. Розташований за 70 км від Львова, на лівому березі річки Золочівки (притока Західного Бугу).  
     Археологічні розкопки, які проведені на території Золочева у 1962 році, свідчать про те, що вже у період раннього заліза (VIII—VII ст. до н. е.) тут існували поселення.
     Перша письмова згадка про місто відноситься до 1441 року, коли польський король Владислав подарував магнату Яну Сенинському кілька десятків сіл. Серед них було названо і село Золочів¹. Власниками Золочева були пізніше також різні польські феодали з родини Струмилів, Гурків, Зборовських, Собеських та інших. Золочів виріс на перехресті важливих торговельних шляхів. Через нього проходив, зокрема, тракт з коломийських та долинських солеварень на Волинь і Литву і дорога з Львова через Глиняни у напрямі на Броди й Тернопіль.
     Вигідне розташування Золочева сприяло його економічному зростанню. З кінця XV століття цей населений пункт став важливим торговельним центром Західного Поділля. 15 березня 1523 року Золочів дістає магдебурзьке право, за яким місто переходить на самоуправління.
     Золочів був також замком-фортецею і займав важливе місце на передовій оборонній позиції Львова. За мурами замку ховалось населення Золочева і навколишніх сіл від татар, які часто робили набіги на місто і спалювали його. В XVI столітті, наприклад, татарські орди нападали на Золочів 10 раз. У 1672 році, коли на Львів насувалася турецька армія під командуванням Капудана, Золочівський замок протягом шести днів стримував ворога.
     Замок-фортеця був обведений захисними валами та ровами з водою. До міста вели чотири брами — Львівська, Білокаменецька, Тернопільська і Залозецька. В середині XIX століття мури, що оточували замок і охороняли місто, були за наказом австрійського уряду знесені. В 1834 році фортеця стала державною власністю австрійського уряду. Замок зберігся і нині.
     Золочів виник як приватне місто і таким залишався аж до середини XIX століття. Органами його самоуправління були міська рада, яка складалася з 4-х радників на чолі з бургомістром та судова лава з 7-ми чоловік на чолі з війтом. Вони цілком залежали від волі феодального магната — власника міста, голос якого був вирішальним як під час виборів керівників і членів міського самоуправління, так і в процесі їх діяльності. В 1532 році Золочів переходить у власність феодала Андрія Гурки, який змушений був звільнити мешканців від податків на 14 років. Адже місто на той час, знесилене частими війнами, нападами татар і турків, почало занепадати.
     Мешканці Золочева, за винятком представників міської адміністрації і судівництва та незначної кількості кваліфікованих ремісників, змушені були відбувати панщину в маєтку феодального магната по 4—6 днів на тиждень, відробляти шарварки, зв’язані з упорядкуванням міста: лагодити дороги, будувати мости, греблі, панські будинки. Всі мешканці міста сплачували різні чинші грішми, хлібом, худобою, птицею, медом. Податок від будинків становив — по 6—10 грошів, присадибної ділянки — 4; земельних наділів — ланів — по 24 гроші, з кожних 20 вуликів — 1 белець меду тощо. Ремісники — кравці, шевці, гончарі, ковалі, різники, теслярі—щорічно платили 6—10 грошів податку від свого ремесла. Щорічна сума грошового чиншу від населення міста становила в середньому 400—600 злотих. Крім того, з міщан здирали гроші за дозвіл на шлюб, спадщину, за переселення тощо.
     Повна залежність від сваволі феодального власника в значній мірі гальмувала економічний розвиток міста і дезорганізувала суспільно-політичне життя в ньому. Та незважаючи на цю обставину, Золочів уже в другій половині XVI — на початку XVII століття був значним економічним і адміністративним центром. У місті швидко розвивалось ремесло і торгівля, зростала кількість населення. У 1578 році в Золочеві існувало 2 гуральні, 2 котли для виробництва горілки, працювало 12 ремісників. У місті налічувалося 147 будинків, в яких проживало 735 чоловік.
     Міські будівлі були з дерева. Хроніст другої половини XVII століття свідчить, що Золочів мав довге передмістя з дерев’яними будинками, розташованими між горбами та напроти озера і що «саме місто з дерев’яних будинків було збудоване в цілому зграбно...»². Постійні війни спустошували Золочів, який століттями був фортецею. У 1672 році місто захопили турки і дощенту спалили його. Не минали лихоліття війни міста і в інші роки.
     У 1705 році на Золочів напали шведські загарбники, які спустошили його і стягли із мешканців 7 тис. злотих контрибуції. Минали роки, і золочівці знову відбудовували рідне місто. В XVI столітті у Золочеві розвивається ремісництво — шевський, гончарський, різницький, пекарський і ковальський цехи. У 1663 році виникають ткацький, кушнірський, кравецький і цех споріднених професій — ковалів, бондарів, слюсарів, золотарів, мечників, токарів, котлярів і сидлярів³.
     У XVIII столітті в місті розвивається і промисловість. Тут були побудовані тартак, цегельня, скляна гута, шахта для видобутку мармуру, кілька гуралень тощо. Важливе місце у економіці міста посідали, зокрема, гуральні. В 1767 році, крім Жовкви, найбільшу суму чопового податку (від виробництва хмільних напоїв) у всій Львівській землі платили Броди і Золочів. У цей час власником міста був князь Михайло Казимир Радзивілл. Цей феодал намагався насильно окатоличити українців.
     З кожним роком у місті зростало число ремісників. У 1782 році в Золочеві налічувалось 5 мельників, 20 різників, 94 ткачі та багато ремісників інших професій. Кількість населення міста разом з передмістям становила в 1785 році 5337 чол., а число будинків 922. Продукція золочівських підприємств і ремісників збувалась не лише в місті, але йшла також у Польщу, Молдавію і Туреччину та інші країни. Крім ремісничих виробів, золочівські купці торгували зерном, хутром, рибою, фруктами та іншою продукцією.
     Значному пожвавленню торгівлі сприяли вірмени, які поселилися тут у XVII столітті. Вони вели торгівлю рибою, свининою, овочами і фруктами. Вірменські колоністи належали до привілейованої частини населення міста. Згідно привілею 1688 року, вони об’єднувались в окремі ремісничі цехи, мали свій «вірменський магістрат» на чолі з війтом. Першим вірменським війтом був Д. Дзагурович. У XVII столітті у Золочеві була споруджена вірменська церква. Саме в цей період вірменська колонія досягла найбільшого розквіту. В другій половині XVIII століття вірмени поступово асимілювались з місцевим населенням⁴.
     Умови життя робітників і ремісників були поганими. Нещадна експлуатація доповнювалась політичним безправ’ям. Але українське трудове населення наполегливо відстоювало свої права. В результаті впертої боротьби українці домоглися того, що до складу міської ради входили два їхніх представники. При церквах у місті існували братства, члени яких боролися проти національної дискримінації українського населення.
     В жалюгідному стані була й освіта, розвиткові якої у місті всіляко перешкоджала польська шляхта. Перший навчальний заклад (парафіяльну школу) в Золочеві було засновано у 1627 році. В 1789 році у місті було відкрито державну початкову школу для хлопчиків, а в 1852 році — для дівчаток, навчання в яких проводилось польською мовою.
     Боротьба трудящих Золочева проти соціального і національного гніту посилилася в період визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Наприкінці 1648 року, коли почали наближатися війська Б. Хмельницького, населення Золочева разом з селянами села Біле напали на маєтки магнатів Злочевських. Налякані золочівські патриції втекли з міста. Війська Б. Хмельницького пройшли двічі через Золочів: у кінці 1648 і в 1655 рр. У 1655 році вони поблизу Золочева об’єдналися з російською армією і спільно вирушили на Львів та інші  
західноукраїнські міста⁵.
     Після захоплення Галичини Австрією Золочів у 1782 році став центром Золочівської округи. В період капіталізму економічне і політичне життя в Золочеві, у зв’язку з ліквідацією феодальної залежності міста від свавілля власника-магната, значно пожвавлюється, особливо після ліквідації панщини у 1848 році та завершення у 1871 році будівництва залізниці, яка зв’язала Золочів із м. Львовом. Введення у експлуатацію цієї залізниці сприяло розвиткові промисловості міста, відкривало доступ товарів на ринки Львова та інших міст. У середині XIX століття в Золочеві вже діяло понад 20 підприємств мануфактурно-заводського типу, 2 цегельні заводи, кілька інших дрібних підприємств. У 1884 році на промислових підприємствах міста було зайнято понад 350 чоловік⁶.
     У кінці XIX і на початку XX століть у Золочеві виникло ще кілька підприємств кустарного типу — шкіряні заводи, фабрики білових виробів і свічок, беконно-консервний завод, паперова фабрика у с. Сасові поблизу Золочева. Крім того, в 1893 році у місті налічувалося 18 кредитних товариств, оборотний капітал яких становив 650 тис. злотих. Поряд з розвитком промисловості, зростає число населення міста, яке у 1880 році становило 8347 чол., в 1890—10113, а в 1900 році—12 тис. мешканців. Кількість робітників зростала головним чином за рахунок розорення ремісників і спролетаризованого селянства.

1 Ł.Charewiczowa. Dzieje miasta Złoczowa. Złoczów, 1929, стор. 13.
2 Ł.Charewiczowa. Dzieje miasta Złoczowa. Złoczów, 1929, стор. 43.
3 Там же, стор. 70—81.
4 H.К.Кривонос. «Армянская колония в городе Золочеве». «Известия АН Армянской ССР», 1960, № 3, стор. 87—92.
5 ЦДІА УРСР у м.Львові, ф. 117, оп. 1, спр. 132, стор. 105—107.
6 В.Sokalski. Rys geograficzno-statystyczny Złoczowskiego okręgu szkolnego, стор. 206.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )