Буськ

     Місто, центр Буського району Львівської області. Розташоване на правому березі Західного Бугу, над гирлом річки Полтви, за 5 км на північ від залізничної станції Красне та за 50 км від м. Львова на  автомагістралі Київ — Львів.
     Через Буськ протікають річки Солотвина, Рокитна, Рудна, Молдова і  поділяють його на кілька частин. У давнину кожна відокремлена частина Буська мала свою назву: Старе місто, Середнє місто, Нове місто і Яблунівка. До нього  прилягали передмістя: на правому березі Західного Бугу — Липобоки, Довга Сторона і Воляни, поділені руслами болотистих річок — Солотвини і Рокитни, а на лівому — Німецький бік і віддалене від нього руслом річки Полтви передмістя Підзамче. Ще в 60-х роках XIX століття сполучення центра міста з передмістями  підтримувалось, здебільшого, через насипані греблі та близько 68 більших і менших мостів і кладок з двох-трьох дощок на високих опорах. Під час повеней населення  користувалося човнами і паромами. Через це деякі письменники називали Буськ  «Галицькою Венецією».
     Сучасний вигляд міста майже зовсім змінився. Водні потоки повисихали, зник поділ на окремі частини. Лише містки, мости і кладки з дощок, перекинуті через старі русла річок, і глибокі рови ще й досі нагадують характерну рису міського пейзажу в минулому.
     Територія Буська була заселена вже в кам’яну і бронзову добу (в III—II  тисячолітті до н. е.), про що свідчить поховання доби неоліту, виявлене на території міста в 1937 році, та рештки поселення бронзової доби, відкриті на околиці міста археологами.
     Буськ — одне з найдавніших міст стародавньої Русі. Перша згадка про нього відноситься до 1097 року¹, коли під час міжусобної війни тут перебував в облозі володимиро-волинський князь Давид Ігоревич. Буськ як центр племені бужан міг виникнути й значно раніше першої згадки про нього².
     У 1165 році Буськ увійшов до складу Белзького князівства, яке виділилося із Володимиро-Волинської Землі.
     Назва міста, очевидно, походить від назви ріки Буг. Так, в Іпатіївському  літопису про слов’ян, які жили в цій місцевості, зазначається про те, що «Бужане, зане седоша по Бугу, поселе же Волыняне». Вірогідно, що звідси й походить назва міста.
     Давній Буськ, знаходячись серед рік і боліт, був зручним для оборони місцем. Територія, на якій розташоване місто, нагадувала собою своєрідний півострів, який під час повеней ставав важко доступним. З метою кращого захисту міста від нападу ворогів, півострів був перекопаний кількома глибокими ровами  («перепонами»), що заповнювались водами Західного Бугу і Полтви.
     Під час татарської навали на землі Київської Русі через Буськ пройшли орди Батия³. В 1284 році місто було пограбоване, а потім зруйноване татарськими ордами Телебуги⁴. Від старого міста збереглось лише двоє городищ, колишніх укріплених поселень, заснованих в XI та XIII—XIV століттях. Одне з них розташоване на мисі при впадінні річки Полтви у Західний Буг. Воно й було місцем першого  літописного Буська. Друге городище знаходиться на правому березі Західного Бугу на високій терасі, оточеній з трьох боків глибокими ярами. Воно, очевидно,  виникло після знищення першого міста татаро-монголами.
     Розпад Галицько-Волинського князівства, ослабленого татарською навалою, привів до загарбання руських земель польськими феодалами. В кінці XIII  століття Белзьке князівство, до складу якого входив Буськ, потрапило під владу мазовецьких князів — васалів польського короля.
     У 1411 році Земовит, князь мазовецький і белзький, надав Буську  магдебурзьке право. Однак ним скористалася лише привілейована частина населення міста, зокрема польська шляхта. Вона звільнялась від багатьох повинностей, їй  дозволялось виловлювати рибу неводами в річках, надавалась монополія на ведення  торгівлі в навколишніх селах та інше. Що стосується корінного населення, то для нього грамотою встановлювалося ряд обмежень. Так, в окремому положенні було  передбачено, що «жоден русин не має права виробляти напоїв і солоду»⁵. Слідом за цим під час підписання в 1413 році Городельської унії в акті зазначалось, що русинів не можна допускати до державної ради, бо різниця у віросповіданні може  викликати різницю в думках і почуттях». Українська шляхта заради різних привілеїв («достоїнств»), зраджуючи національні інтереси, окатоличувалась і зливалася з польською.
     У 1462 році Буськ і навколишні землі потрапили в безпосереднє  підпорядкування королівської влади. Посилювався соціальний і національний гніт. Попередні акти, які були спрямовані проти українського народу, доповнювалися новими. Так, у зв’язку з приєднанням Буська до Львівської землі, польський король Сігізмунд у 1510 році наказав «щоб, згідно з давнім звичаєм, вибирати радників у міське управління тільки з числа людей римсько-католицької віри»⁶. В 1541 році король Сигизмунд, підтверджуючи надане, відповідно до попередніх актів, магдебурзьке право місту, одночасно наголошував на недопущення до міського управління  православних, тобто українців⁷.
     Поряд з феодальним гнітом, який чинили польські магнати і полонізована  частина української шляхти, населення міста терпіло від нападів татарських орд. Буськ протягом XV століття був кілька разів пограбований і спалений татарами — в 1442, 1450, 1453, 1467 і особливо в 1648 році, коли майже все місто було знищене⁸.
     Напади татар не припинялись і в XVI столітті. Так, у 1516 році вони напали на передмістя Буська і навколишні села, пограбували населення, забрали багато полонених і великі стада худоби. Наступний грабіжницький напад мав місце в 1549 році.
     Крім соціального і національного гноблення та руїнницьких нападів татар жителі міста багато терпіли від неврожаїв, хвороб і епідемій. Так, у 1555 ропі в Буську настав великий голод від посухи, а слідом за цим у 1556 році тут  поширилась епідемія чуми.
     Незважаючи на класовий і національний гніт, напади татар, голод і епідемії в окремі періоди історії Буська пожвавлювався економічний і культурний  розвиток. У 1506 році населення домоглося права на заснування воскобойні. В 1578 році засновується папірня. Хоч вона в 1714 році і була знесена під час повені, проте в кінці XVIII століття її було відновлено. Місце, де було колись виробництво  паперу, і понині жителі міста ;називають «папірнею». Є відомості, що на папері, виробленому в Буській папірні, друкувались книги першодрукаря Івана Федорова у Львові⁹.
     За даними люстрації 1578 року в Буську було 4 млини і сукновальня. Професійний склад населення також свідчить про те, що ремісниче виробництво посідало одне з визначних місць у його трудовій діяльності. Тут було 4 шевці, 3 ковалі, 10 кравців, 12 кушнірів, 10 ткачів, 6 пивоварів, 3 бондарі, 1 лимар, 1 мечник, 3  капелюшники, 2 солодовники, 1 цирульник, 1 золотник, 1 гончар, 30 пасічників і інші¹⁰.
     Більшість мешканців міста перебувала в тяжкому економічному становищі. Між королівськими старостами і ними виникали часті конфлікти. Особливо терпіли від самоуправства старост мешканці передмість Довгої сторони, Волян і Підзамче. Старости, відібравши в них землю, примушували їх виконувати різні повинності. В пошуках захисту від свавілля старост міщани неодноразово порушували справу в суді. Однак судові процеси тягнулися десятками років, а пригнічення населення міста в той час ще більше посилювалось. Нічого не допомагали і ті скарги, з якими вони звертались до королівської влади. Все це викликало зростаюче невдоволення народних мас.
     Не дивлячись на всі труднощі, Буськ в першій половині XVI століття став одним з помітних центрів культури та освіти західноукраїнських земель. В той час провідниками культури та освіти були братства (організації українських міщан). Таке братство і школа при ньому існували в Буську.
     У зв’язку з тим, що друковані книги були дорогими, вчителі братських шкіл часто займались переписуванням рукописних книг. З них збереглась книга «Соборник цвітоносний», переписана в 1621 році в Буську Яковом Чайкою, родом з с. Гаїв¹¹.
     В період визвольної війни українського народу в 1648—1654 рр. м. Буськ і його околиці стали місцем жорстоких битв козаків під проводом Богдана  Хмельницького з польськими військами. У 1655 році загони Богдана Хмельницького приступом взяли місто і зруйнували його укріплення. Міські мури, вали навколо міста, довжина яких досягала однієї милі, були знесені. Міське українське  населення допомагало козакам, знищуючи все, що було зв’язане з іноземним гнітом: були зруйновані замки, костьоли, монастирі, будинки багачів.
     Після визвольної війни 1648—1654 рр. на території, що залишилась під  владою польських магнатів, населення терпіло не тільки від них, але й від постоїв королівських військ, які в 1655, 1662 і 1674 роках збирались в Буську. Погано оплачувані коронні війська нещадно грабували мешканців та чинили всяке насилля.
     Починаючи з кінця XVII століття, в околицях міста почали добувати вохру, залізну руду. Над Бугом будуються «залізні кузні». В передмісті Волянах та  селищах Остапківцях і Ланерівцях засновуються гути — мануфактури. В 1769 році  багатий торговець зі Львова Прешель побудував у Буську мануфактуру, що пізніше постачала взуття для австрійської армії.
     У 1763 році Яблонівський, залишивши староство, перепродав власне помістя Йосифові Меру. Після поділу Польщі, у 1772 році Мер залишився Буським  старостою. Тривале панування графа Мера в Буську і навколишніх селах відзначалося жорстокістю і свавіллям. Він забороняв різати худобу, примушував продавати її за безцінок, насильно забирав виловлену рибу, привласнював гаї, будинки,  примушував людей виконувати різні роботи на користь свого господарства, а в разі будь-якого опору його наказові з боку мешканців жорстоко розправлявся з ними. Так, мешканець міста Якубовський був покараний 150 ударами києм за те, що хотів залишити службу в його маєтку, Ганна Білянська — 50 ударами, 15-річна дочка вдови Лучинської — 100 ударами канчуком за те, що відмовилася служити  графині Мер¹².
     Незважаючи на фізичні розправи і систематичні залякування, населення міста не схиляло голови перед гнобителями. У 1776 році жителі передмість відмовились від кріпосних повинностей. Вони скинули старого і вибрали нового війта. Проте австрійський уряд примусив мешканців Буська і надалі нести всі феодальні  повинності.
     В 1793 році в м. Буську була заснована школа.
     У 1848 році, у зв’язку з загальним піднесенням революційного руху в  Західній Європі і, зокрема, в Австрії, панщина була скасована. Однак «дарована воля» коштувала великого викупу. Селяни Буська повинні були сплатити за одержані наділи 233,5 тис. флоринів¹³, що дорівнювало двадцятирічним від них доходам. У зв’язку з неспроможністю селян сплатити таку суму зразу, вона була замінена спеціальним податком, розрахованим на 50 років. Більшість кращих земель і після скасування панщини залишилися поміщицькими. Так, у Кам’янецькому повіті, до якого входив Буськ, 47 проц. земельних угідь належали поміщикам.
     В кінці XIX століття маєтки графа Мера перейшли у власність відомого  ворога українського народу графа Бадені. На його ланах важко працювали жителі міста і навколишніх сіл. В 1902 році, коли у всій Галичині проходили масові страйки сільськогосподарських робітників, на захист своїх інтересів виступили і селяни Буська.
     В економічному відношенні Буськ наприкінці XIX та на початку XX століття розвивався дуже повільно, його мешканці знаходились у тяжкому становищі.
     Подорожуючи влітку 1901 року по Галичині, відомий діяч польського і  міжнародного революційного руху Юліан Мархлевський після зупинки в містечку Буську записав в своєму блокноті: «Я не бачив нічого більш мерзенного, більш страшного, ніж галицькі містечка. Сумніваюсь, що де-небудь в Європі люди живуть у більш вбивчих умовах».
     Культурний рівень населення був дуже низький. Хоч у передмісті «Довга сторона» і була т. зв. «тривіальна» (початкова) школа з українською мовою  навчання, проте в ній навчалося лише 88 школярів. Привілейована частина населення, переважно польської національності, навчалася в чотирикласній школі з польською мовою навчання.
     В першу світову війну Буськ переходив з рук в руки і протягом 1914—1915 рр. дуже потерпів від воєнних дій. У центрі і на околицях згоріло 111 будівель. Внаслідок війни кількість населення в місті значно зменшилась. Якщо в 1910 році тут проживало 7751 чоловік, то в 1921 році лише 6 440 чоловік¹⁴.

1   Полное собрание русских летописей, т. 2,1962, стор. 241.
2   M.Н.Тихомиров. Древнерусские города, 1956, стор. 322—323.
3   В.Площанский. Буск, город и б. княжество т. им. на Галицкой Руси, по данным из истории, топографии и статистики, Львов, 1872, стор. 5—6.
4   Я.Миколаєвич. Опис географічно-статистичний повіта Кам’янецького, Львів,1894, стор. 80.
5   Akta grodzkie і ziemskie, t. X, р. З, N 41.
6   М.Baliński і Т.Lipiński, Starożytna Polska pod względem historycznym i statystycznym, t. 2, cz. 2, Warszawa, 1845, стор. 1185.
7   Архив Юго-Западной России, ч. 1, т. X, стор. 424—426.
8   A. Schneider. Miasto Busk, «Dziennik literacki», Lwów, 1886, N 45, стор. 715.
9   Я.Д.Иcаeвич. Львовский Апостол Ивана Федорова,— «Книга Исследования и материалы, сборник IX,1964, стор. 56.
10 В. Falinski. Powiat Kamionka Strumiłowa, стор. 117.
11 Бібліотека Народова у Варшаві, збірка Перемишльської уніатської капітули, рукопис, 2578.
12 В.Площанский. Буск, стор. 28, 29.
13 ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 168, оп. 1, спр. 940, арк. 5.
14 Львівський облдержархів, ф. Р—335, оп. 1, спр. 39, арк. 91.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )