Судова Вишня

     Судова Вишня (до 1545 року — Вишня) — місто Мостиського району Львівської області. Розташоване на річці Вишні (притока р. Сану) на рівнинній місцевості (257 м над рівнем моря) поблизу залізничної станції Судова Вишня, за 20 км від районного центру та за 48 км від обласного центру.  
     Найдавніші сліди перебування людини на території сучасної Судової Вишні відносяться до епохи бронзи (II тис. до н. е.), що підтверджується знахідками кам’яних знарядь та уламків посуду.
     Виявлені на околиці міста різні археологічні пам’ятки свідчать, що вже в першій половині І тис. н. е. тут існувало осіле землеробське поселення, мешканці якого займалися скотарством, а також обробкою металу¹. Знайдені римські монети вказують на зв’язки поселенців з Римською імперією.
     Як стверджують археологічні знахідки, стародавня Вишня була розташована на території сучасного міста. Про це свідчать два городища, виявлені у 1957 році на урочищах «Замчисько» і «Чвораки». Археологічні дослідження городища на урочищі «Замчисько» показали, що воно було заселене протягом IX—XI століть. Його поселенці жили в чотирикутних півземлянках, в яких були кам’яні печі. Розміри жител — 16—20 кв. метрів. Знайдені знаряддя праці дають підставу вважати, що в них проживали окремі сім’ї землеробів-скотарів.
     У кінці X століття на частині селища виник феодальний замок, який був укріплений валом з дерев’яними зрубами. В систему укріплень входили також башти та ворота. Виявлені на дітинці речові матеріали в більшості складалися із предметів військового спорядження. Це дає підстави вважати городище у Вишні фортецею з військовим гарнізоном.
     Приблизно наприкінці XI — початку XII століть замок був зруйнований, очевидно польськими або угорськими військами. Його мешканці переселилися на друге городище, що було збудоване на зручному для оборони місці між річкою Вишня та безіменним потічком. Знайдені на місці цього городища матеріали дають підставу пов’язати його з літописною Вишнею².
     Місто Вишня вперше згадується в Галицько-Волинському літописі під 1230 роком, як місце проживання великого феодала галицького боярина Филипа, що брав участь у змові бояр проти князя Данила Галицького («Филип безбожний зва князя Данила во Вишню»)³. Він мав намір убити князя Данила Романовича, але тисяцький Дем’ян встиг попередити про небезпеку.
     Літописне місто Вишня в період боротьби за Галицьку землю між польським королем Казимиром Великим і галицькими боярами на чолі з Дмитром Детьком було дуже зруйноване.
     Після захоплення Галицької землі польськими феодалами король Казимир надав у 1368 році Янові з Дембиці привілей на війтівство у Вишні із 100 ланами землі, згідно якого необхідно було відбудувати місто. Війт та міщани звільнялись від «будь-якої юрисдикції воєвод, суддів та урядників». Створювалось виборне міське самоврядування. Війтові було надано право збирати 6-й грош від податків та 3-й грош від інших доходів. Щоб якнайшвидше відродити місто, сюди запрошувались нові поселенці, які звільнялись на 20 років від податків. Цей захід дав позитивні наслідки⁴. У Вишню переселилось багато фахівців, які сприяли швидкому розвитку ремесла, зокрема столярського, слюсарського, ткацького, шевського та інших.
     Розвиткові ремесел, розширенню  торгівлі сприяло й те, що місто стало у XV столітті політичним центром. Починаючи з 1443 року, у Вишні відбуваються з’їзди (сеймики) шляхти земель Руського  воєводства⁵. Тут вирішувались політичні питання, відбувались шляхетські суди, від яких місто дістало назву Судова Вишня.
     Важливу роль у економіці міста відігравала торгівля. Особливо великими були торги великою рогатою худобою, яку переганяли з Поділля в Західну Європу. Це сприяло значному розвитку різницького цеху, який стає найбільшим серед решти цехів міста. У Вишні знаходились також великі склади солі, яку доставляли сюди із Прикарпаття і розвозили у різні міста Польщі⁶.
     Однак було ряд причин, які гальмували розвиток ремесел і торгівлі, підривали міщанські господарства. Так, за люстрацією XVI століття, міщани Вишні повинні були відбудовувати укріплення, ремонтувати шляхи, мости тощо. Та частина міщан, яка володіла землею, повинна була ще сплачувати грошовий чинш: 16 грошів з лану, з яких 6 грошів відраховувалось на війтівство.
     У 1504 році, в зв’язку з тим, що Вишня була зруйнована татарами, місто було звільнене на 8 років від податків. Такий же привілей був наданий і в 1553 році.
     Відстоюючи свої права і національну культуру, українські міщани об’єднувалися у братства, які були опорними пунктами в боротьбі проти католицизму та ополячування. У Судовій Вишні братство засноване А. Радиловським в 1573 році⁷. Воно поклало собі за мету боротися проти посилення шляхетсько-польського гніту, національних та релігійних утисків, за розвиток української культури й науки.
     Виразником прагнень і інтересів трудового люду, невтомним борцем був виходець з Вишні Іван Вишенський (1543—1620 рр.) — найвидатніший український письменник-полеміст XVI століття, який у своїх творах виступав проти світських та духовних феодалів, проти соціального, релігійного та національного гніту⁸.
     Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького сколихнула селян і міщан західноукраїнських земель. Це викликало тривогу у місцевої шляхти. На засіданні сеймику у Судовій Вишні 14 вересня 1648 року (незадовго до приходу козацьких військ під Львів) відзначалося, що пожежа козацької війни наближується з дня на день і що слід очікувати селянських виступів. Так воно і сталося. Селяни з сіл Стоянці, Волчищовичі, Дидятичі, Дмитровичі, Волосткова, об’єднавшись з міщанами Судової Вишні, розгромили і спалили панський двір у Волосткові та захопили місто. Після зняття Хмельницьким облоги Львова вони приєдналися до козацьких військ.
     Велику шкоду завдавали місту стації (часті постої військ), які супроводжувалися грабунками та розоренням. Постої шляхетських військ і зв’язані з цими численні реквізиції завдавали великих втрат мешканцям міста. Якщо у 1697 році сума збитків становила 5392 злотих, то у 1698 році — 11 тис. злотих, а за 10 років (з 1704 по 1714 рік) — 52 тис. злотих⁹.
     Значно погіршували становище мешканців міста різні епідемії, а також утиски зі сторони староства, які з кожним роком ставали все дошкульнішими. Свідченням цього є численні скарги міщан, в яких вони писали про свої страждання. В одній із них говориться, що староста С. Коритко у першій половині XVII століття обкладав їх господарства непосильними податками, забирав худобу, грабував і знищував посіви, без усяких підстав кидав їх до в’язниці. У 1765 році міщани знову писали, що староста Антон Лось силою примушував їх платити податки за вилов риби у ставках, виорав міське пасовище, привласнив міські гармати. До цієї скарги приєднались і міські цехи: різницький, кравецький, шевський, столярський, слюсарський та ткацький.
     Австрійські власні, захопивши Галичину у 1772 році, принесли нове колоніальне гноблення. Вони у місті перш за все спорудили дві казарми для австрійської кавалерії, яку утримували для придушення селянських заворушень. В цей час у Судовій Вишні виникають невеликі підприємства: тартак, цегельня та інші, а також ремісницько-кустарні підприємства. Становище робітників, які працювали тут, було важким. Робочий день тривав 11—16 годин, а заробітної плати не вистачало навіть на прожитковий мінімум.
     Робітники і селяни міста з кожним роком все глибше поринали у безодню злиднів і бідувань. В результаті воєнної розрухи занепала економіка підприємств Судової Вишні. Кількість робітників, зайнятих у промисловому виробництві, значно зменшилась. На фабриці керамічних виробів, тартаку (лісопильному заводі), фабриці цикорію, в млині працювало лише по 30—50 робітників. Зменшується кількість ремісників. В Судовій Вишні налічувалося лише 30 фахівців, які працювали в невеликих майстернях. Серед них було 5 ковалів, 6 шевців, 5 кравців та інші.
     Австрійські власті гальмували розвиток української культури. В місті було відкрито школу лише у 1795 році. Викладання в ній проводилось польською мовою. Цей учбовий заклад перебував під «опікою» Перемишльської католицької консисторії — одного із осередків католицизму на Галицькій землі. Тут вчились головним чином діти багатих міщан. Із 670 дітей шкільного віку лише 105  відвідувало школу. У 70-х роках XIX століття цей учбовий заклад було реорганізовано у трикласну школу.
     Мешканці міста не могли також мріяти про медичну допомогу. У Судовій Вишні не було ні лікарні, ні лікарів, а лише акушерка. Лише у 70-х роках XIX століття тут з’явився перший лікар. Медичну допомогу він надавав лише за гроші. Тому вона була недоступною широким селянським масам.
     Більшість населення Судової Вишні складали українці. Це підтверджує перепис 1880 року, з якого видно, що із 3387 мешканців міста 2 тис. становили українці, а решту — поляки, євреї, німці. У порівнянні з XVIII століттям майже втроє збільшилась кількість будинків, яких на кінець XIX століття налічувалося 619.
     Із зростанням міста і збільшенням чисельності населення тут виникають невеликі промислові підприємства: керамічна фабрика, фабрика мила, олійниця, млин та інші.
     З розвитком капіталістичної промисловості розгортається боротьба робітників, яка спочатку носила переважно економічний характер. Одним з масових виступів робітників Судової Вишні була демонстрація на Перше травня у 1896 році, на якій вони висловили свій протест проти мізерної заробітної плати, вимагали скорочення робочого дня, демократизації виборів.
     Значний вплив на свідомість робітників міста зробив І. Я. Франко, який під час передвиборної кампанії до австрійського парламенту у 1897 році побував у Судовій Вишні і виступив з промовою, в якій вказував на необхідність боротьби за поліпшення долі гнобленого люду, боротьби проти соціального та національного гніту.

1 Речові матеріали відділу археології Інституту суспільних наук.
2 О.О.Ратич. Результати дослідження древньоруського городища «Замчисько» в м.Судова Вишня Львівської області в 1957—1959 рр., вип. 4.
3 Летопись по Ипатиевскому списку, СПб, 1871, стор.508.
4 ЦДІА УРСР у м.Львові, ф.123, оп. 1, спр.1, арк.І.
5 Akta grodzkie і ziemskie, XIV, N847.
6 Жерела до історії України—Руси, т.II, Львів, 1895, стор.13.
7 Архів Юго-Западной России, т.VI, ч.1, стор.50, спр.22; Газ. «Слово», №15,1865 р.
8 В.Щурат. До питань біографії і писань Івана з Вишні, стор. 48—63.
9 ЦДІА УРСР у м.Львові, ф.181, оп.2, спр.298, арк.4.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )