Сокаль

     Cокаль —  місто районного значення Сокальського району Львівської області. Розташоване на правому березі річки Західний Буг, у двох кілометрах від залізничної станції Сокаль, за 90 км на північ від міста Львова, з яким зв’язане залізничною магістраллю Львів — Червоноград — Ковель та шосейною дорогою Львів—Ковель.
     За народними переказами, назва міста походить від слова «сокіл», бо в урочищі над Західним Бугом з давніх давен водилося чимало цих птахів. Більш ймовірно, однак, що назва походить від давньоруського імені.
     Місцевість, де розташований Сокаль, була заселена з давніх часів. Про це свідчать поховання та знахідки посуду, що датуються III тисячоліттям до нашої ери¹. Виявлено також поховання бронзової доби, де знайдено крем’яні та кам’яні сокири, наконечники стріл та списів. Про заселення цієї місцевості наприкінці І тисячоліття до нашої ери та в перших століттях нашої ери свідчать знайдені тут глиняна посудина з золотими монетами, бронзова фібула римського часу². В околицях Сокаля виявлено також залишки древньоруського поселення. Тут знайдено глиняний посуд і срібні підвіски, що датуються X—XI століттям³.
     Перші історичні згадки про Сокаль пов’язані з періодом, коли західні землі Київської Русі перебували під владою мазовецьких князів. Сокаль вперше згадується в історичних джерелах від 1411 року⁴ у привілеї, виданому того року князем Зимовитом місту Буську, зазначається: у Сокалі 15 серпня 1411 року Зимовит, князь мазовецький, дає Миколі Шеретові «війтівство в Буську на праві магдебурзькому»⁵, В 1424 році той же князь Зимовит видав привілей про переведення Сокаля із староруського права міського самоврядування на магдебурзьке й продав війтівство в ньому разом з чотирма ланами (близько 120 моргів) землі, лазнею та половиною різницьких, пекарських і шевських яток якомусь краківському міщанинові Миколі Шональсу за 150 гривен. Переведення Сокаля на магдебурзьке право мало на меті підтримати в міському самоуправлінні шляхетсько-католицькі елементи.
     Напевне, вже тоді Сокаль був помітним укріпленим містом, розташованим на лівому березі Західного Бугу. Він мало чим відрізнявся від інших феодальних міст того часу. В центрі Сокалю височіли мури замку. Міщани повинні були годувати гарнізон замку, постачати для нього зброю, одяг, паливо, безкоштовно ремонтувати шляхи. Різного роду феодальні повинності, в тому числі і ярмаркове, шляхове, мостове мито, тобто праця тисяч людей,— все це йшло до замку. Серед міщан тодішнього Сокалю переважала біднота. В королівських реєстраціях такі люди значаться як комірники, паркетники, гультяї. Крім замку, сокальські міщани примушені були сплачувати різні податки міському самоврядуванню (ратуші). Злиденним було життя і передміщан — прошарку міської бідноти, що мешкала на околиці міста.
     Кільце стін не давало місту можливості розростатися в ширину. Проте поступово навколо цих стін виникали передмістя.
     Сокаль не мав повного самоврядування, хоч йому й було надане магдебурзьке право. Управління було поділене між містом і представниками князівської влади. Постійна боротьба між містом і феодалом мала певний вплив на специфіку міського самоврядування. На чолі всієї влади в місті офіційно стояв феодал, представник мазовецьких князів. Верховним органом міського управління була міська рада, очолювана бургомістром. Місто мало право щороку обирати бургомістра, лавників і двох «райців» — католиків і православних.
     До 1462 року Сокаль у складі Белзького удільного князівства перебував під владою мазовецьких князів. У 1462 році місто було перетворене на повітовий центр Белзького воєводства⁶. На чолі міста, як представник королівської влади, стояв староста, господарським життям Сокаля, як і раніше, керувала міська рада. Оборону міста здійснював замок, який був власністю короля.
     Однією із серйозних причин, що перешкоджали розвитку Сокаля протягом XV— XVI століть, були часті напади татар. Найбільш спустошливими вони були на початку XVI століття. Сокаль під час цих навал був настільки знищений і спалений, «до такої прийшов нужди, що зовсім ніхто не хотів у ньому мешкати». Це змусило сокальського старосту Андрія Тенчинського в 1524 році приступити до спорудження міста на правому березі Західного Бугу замість старого на лівому. Нове місто було заново укріплене, але замок залишився за його межами⁶. Укріплюючись, Сокаль економічно міцнів. Так, вже в 1548 році вперше на території Белзького воєводства в ньому був заснований цех шевців. За люстрацією сокальського староства від 1564—1565 рр. на той час в місті налічувалось 150 господарств, з них 110 належало українцям, 24 — полякам, 2 — євреям, 13 — представникам інших національностей. В Сокалі проживало 37 пекарів, 23 різники, 16 шевців, 9 гончарів. Всього ж у 1565 році в Сокалі було 85 ремісників⁷.
     Люстрація так описує загальний стан мешканців Сокаля: «Сокаль містечко над Бугом лежаче, в ньому міщане з своїх домів чиншу на замок не дають, ані з городів, бо дали справу, що це їм надано на оправу міста і тільки з поля дають чинш...»⁸.
     У 1571 році польський король Сигизмунд Август видав привілей для міста Стоянова, в якому стоянівцям разом з сокальцями доручалося якнайшвидше укріпити Сокаль, зокрема його замок, щоб мати надійний захист під час татарських нападів. З розвитком торгівлі, в 1578 році в Сокалі було встановлено одноденний ярмарок, а з 1639 року — другий ярмарок тривалістю два тижні. Інтенсивно розвиваються різноманітні промисли. Так, у 1639 році був затверджений статут ковальського, а в 1644 році — статут зброярського цехів. Люстрація 1631 року згадує цех слюсарів, а люстрація 1644 року — цехи мечників та золотарів⁸.
     Ремісники Сокаля змушені були сплачувати податки староству, міському самоуправлінню, церкві. До 1629 року сокальські ремісники платили державі податок, сума якого коливалася від 15 грошів до 1 злотого з кожного ремісника. Для деяких категорій ремісників — золотарів, аптекарів — розмір податку подвоювався. В 1629 році на користь міської ради був впроваджений так званий подимний податок; ним обкладалися лише ті ремісники, які мали власні будинки. В 1632 році було впроваджено особливий податок від кількості ремісницьких верстатів⁹. На членів цеху накладався також військовий податок. Так, зброярський цех на початку XVII століття повинен був мати хоругву, бубон, гармату, кулі та інше військове спорядження. Крім того, члени цехів, в залежності від становища, мусили сплачувати податок у вигляді внесків на користь цеху (від 2 до 4 злотих на рік).
     Поряд із соціальним гнітом різко посилюється національне гноблення українського населення Сокаля шляхом впровадження церковної унії та полонізації українців. Підступну роль в цьому натиску католицизму зіграла верхівка православної церкви. Почалося насильне запровадження унії. Розгорілася вперта боротьба бідніших верств населення проти насильного окатоличення, проти експлуатації з боку польської міської верхівки.
     Заможні верстви сокальських міщан активно підтримували польський уряд в полонізації українського населення. В 1604 році монахи-бернардинці почали споруджувати монастир. Король Сигизмунд III виділив їм 250 моргів поля, віддав два пароми для переправи через ріку, а також фільварок в одному із передмість та значні лісові масиви навколо міста¹⁰. Сокальська верхівка, а також її представники в навколишніх містечках, зібрали для будівництва монастиря чималу суму грошей. У 1624 році король дав дозвіл на спорудження під Сокалем жіночого монастиря
бригідок¹¹.
     Обидва монастирі мали стати своєрідними центрами по окатоличенню українського населення. Проте ця політика королівського уряду зустрічала опір найширших народних мас.
     У відповідь на насильне закриття православних церков холмським владикою в ряді міст, в тому числі і в Сокалі, починаються заворушення. В січні 1646 року в один із торгових днів сокальські міщани та ремісники разом з приїжджими селянами напали на захоплену уніатами церкву св. Миколая. З цього приводу наставники уніатських церков подали до белзької воєводської управи позов на сокальців, в якому писали: «Побунтоване хлопство яко бестії напали на церкву і кричали при цьому: «Бийте, добивайте цих поганців». Коли повсталі, зламавши двері, ввійшли до церкви, то духовників побили і пошарпали святі тайни, по землі розкинули святі образи й топтали їх ногами. Образ Йосафата скинули з стіни, порубали й кричали при цьому: «Це не Йосафат, а душехват»¹².
     В свою чергу православна шляхта в інструкції, прийнятій на сеймику 1646 року в Луцьку, зазначала, що православна церква «... в католицькому, християнському королівстві та вільній і свобідній Речі Посполитій зазнає такого насильства, якого і в поганській неволі християни-греки не зазнають. Захоплено церкви, монастирі і собори, заборонено вільне виконання обрядів... У Люблині, де віднято церкву, також в Сокалі... потай, в погребах і своїх будинках мусять ховати мерців»¹³.
     Активну роль в боротьбі українських міщан та ремісників проти засилля польських поневолювачів, а також уніатів відігравали в цей час специфічні організації українських міщан та ремісників — братства. Про те, що і в Сокалі існувала така організація, відомо з документів Львівського Успенського братства. Так, в одному з них зазначалося, що львівські міщани в 1646 році подавали діяльну допомогу, в тому числі й матеріальну, братствам «в Любачеві і Сокалі противно напастей ієзуїтів»¹⁴. Напевне, виступ сокальців проти уніатів в 1646 році проходив саме під керівництвом цього братства.
     Найбільш яскраво виявилася ненависть українського населення Сокаля до поневолювачів під час визвольних походів війська Богдана Хмельницького. У вересні 1648 року в Сокалі у підвалах міщанських будинків переховувався загін чисельністю близько 100 козаків, посланий для допомоги місцевому населенню в боротьбі проти шляхти. 7 вересня 1648 року львівський суддя Самійло Кушевич, описуючи переможний похід загонів козацько-селянського війська, зазначав: «Під Сокалем збунтувалося селянство»¹⁵. В ці грізні для польської шляхти вересневі дні до Сокаля прибули озброєні селяни з навколишніх сіл. Вони прогнали з міста шляхту і католицьких ксьондзів, закрили костьоли та повернули православним їх церкви. Із скарги пароха сокальського костьолу до варшавського сейму видно, що повсталими керував селянин з Ільковичів Петро Варяниця. Але сили були нерівними, польській шляхті, яка в цей час збиралася в похід проти військ Хмельницького, вдалося придушити повстання. З приводу цього той же суддя Кушевич писав: «Проводців бунту і розбою піймано, відіслано до львівського... суду, де їх вбито на палі на приклад для інших»¹⁶.
      Коли загони козацько-селянського війська в кінці 1648 року відійшли від Сокаля, почалася чорна пора помсти українському населенню. Шляхта, яка тепер з’їжджалася з усіх навколишніх сіл та містечок, ночами нападала на українські доми, вирізувала їх мешканців; тіла вбитих кидали до Бугу.
     Вдруге козацько-селянські загони Богдана Хмельницького перебували під Сокалем у 1655 році. Під час цього походу козаки знищили монастир бернардинів і жіночий монастир бригідок.
     Шляхетські загони для боротьби з військами Богдана Хмельницького сконцентровувалися в районі Сокаля. Тому українське населення міста не мало змоги розгорнути проти польських загарбників активну боротьбу¹⁷.
     Після закінчення національно-визвольної війни українського народу Сокаль продовжував залишатися під владою шляхетської Польщі. Руйнування, яких зазнало місто під час військових дій та нападів татар в другій половині XVII століття, призвели до поступового занепаду ремісництва й торгівлі. Про це, зокрема, свідчить декрет сокальського старости Ксаверія Потоцького від 1725 року¹⁸.
     Після першого поділу Польщі Сокаль переходить до складу Австрії. Доля трудового населення Сокаля ні в чому не змінилася. Лише гніт, якого раніше воно зазнавало з боку польської шляхти, доповнився гнобленням австрійської адміністрації.
     На початку XIX століття в Сокалі існувало ряд майстерень. Так, в 1811 році австрійські власті зареєстрували тут такі кустарні промисли: майстерню для дублення шкіри, гуральню, на якій працювало 12 робітників, ткальню з 7 робітниками по виготовленню шовкових тканин, ткальню з 10 робітниками по виготовленню  полотна. Діяла також гончарна майстерня з 7 робітниками, миловарня, позументна майстерня¹⁹.
     В 20-х роках XIX століття населення Сокаля становило 2690 чоловік. Поряд з ремісництвом жителі міста займалися землеробством. Із загальної площі майже в 5 тис. моргів міщанам належало лише 2646 моргів поля, 55 — луків та 151 — городів. Староству та церкві належало 2245 моргів поля, 183 — луків та 191 — лісу. Про нерівномірність землеволодіння свідчать такі дані: ділянки від 0,5 до 1 морга належали 34,5 проц. власників, більшість сокальців мала наділи розміром від 2 до 5 моргів. Існувала також група заможних селян, які володіли понад 10 моргами поля²⁰. Культурний і освітній рівень населення Сокаля залишався низьким. Відкрита наприкінці XVIII століття школа обслуговувала в основному заможну німецьку й єврейську частину населення. Навчання провадилося німецькою мовою²¹.
     З 30-х років XIX століття поступово змінюється зовнішній вигляд самого міста, зокрема його околиць. Враховуючи сприятливі природні умови, географічне розташування Сокаля, навколишня шляхта почала будувати на березі Західного Бугу невеличкі літні дачі. Цим самим був даний початок спорудженню окремої «Шляхетської» вулиці. В 1841 році Сокальська рада купила село Бабинець й включила йога в межі міста як передмістя²².
     Проте до середини XIX століття Сокаль залишався глухим провінціальним містечком із 3800 чол. населення. Про тогочасний Сокаль говорилося, що він «деревлянний, брудний, сумний... в крайньому нехлюйстві заповнений»²³. Після ліквідації кріпацтва, з розвитком капіталізму в Галичині, Сокаль поступово стає одним із її торговельних центрів. В 70-х роках XIX століття була прокладена шосейна дорога, що з’єднала Сокаль з Великими Мостами, Жовквою та Львовом. У 1885 до Сокаля була проведена одноколійна залізниця. Досить активно використовувався для розвитку торгівлі й водний шлях по Західному Бугу²².
     Наприкінці XIX століття в Сокалі виникло ряд підприємств, що спеціалізувалися на переробці місцевої сировини. В 1895 році в Сокалі була збудована перша парова цегельня, продуктивністю 1,5 мільйона штук цегли щорічно, дещо згодом — друга. Крім того, в місті існувало декілька кустарних цегелень, але всі вони задовольняли лише потреби їх власників. На початку 80-х років у Сокалі було споруджено паровий млин.
     В останній чверті XIX століття в місті продовжувало розвиватися гончарне виробництво. В цей час тут працював відомий народний майстер В. Шостопалець. Він виготовляв декоративну кераміку у вигляді фігурного посуду та розписних кахлів, вдало використовуючи скульптурні елементи²⁴.
     Про значне зростання Сокаля як торговельного центру наприкінці XIX століття свідчить краєвий закон, згідно з яким Сокаль у 1891 році ввійшов до складу тридцяти найбільших населених пунктів Галичини²⁵. На цей час в Сокалі проживало 8006 чоловік: 2452 поляків, 2266 українців, 3272 євреї та 16 представників інших національностей²⁶.
     На початку XX століття в Сокалі виникло ряд нових підприємств. У 1905 році було побудовано механізований тартак, дещо згодом споруджено фабрику по ремонту сільськогосподарських машин та лісопильний завод.
     Незважаючи на певний господарський розвиток, наприкінці XIX— на початку XX століть культурний та освітній рівень основної частини населення міста залишився майже незмінним. Окремі спроби австрійських властей поліпшити побутові умови населення робилися лише для панівних верств. Так, наприкінці XIX століття в місті була відкрита шестикласна народна жіноча та чотирикласна чоловіча школи й однокласна — в передмісті. Якщо в шестикласній школі навчання велося польською мовою, то в двох інших — українською. Однак, за даними офіційної,
явно заниженої статистики, 35 проц. жителів Сокаля шкільного віку й старше залишалися неписьменними²⁷.
     В роки австрійського панування, незважаючи на те, що в 1878 році в Сокалі була відкрита повітова лікарня, медичне обслуговування трудящих фактично не провадилось. Все це спричиняло до досить високої смертності, зокрема дитячої.

1  І.K.Cвєшніков. Підсумки дослідження культур бронзової доби Прикарпаття і Західного Поділля,1958, стор.7.
2  Журн. «Советская археология», 1959, № 1, стор.46.
3  О.О.Ратич. Підсумки дослідження древньоруських археологічних пам’яток на території галицької та волинської земель, «Матеріали і дослідження по археології УРСР»,1954,стор.13.
4  Akta grodzkie і ziemskie, t.X, стор.З, № 41,
5  М.Голубець. З історії міста Сокаля. Львів,1929, стор.6.
6  М.Голубець. З історії міста Сокаля, стор.З—7.
7  Маuгусу Horn. Rzemiosło miejskie województwa Bełskiego w pierwszej połowie XIII wieku. Wrocław-Warszawa,1966, стор.93,152,232.
8  M.Голубець. З історії міста Сокаля, стор.7—8.
9  Maurycy Horn. Rzemiosło miejskie..., стор.40,48,49,158.
10 В.Sоkаlskі. Powiat Sokalski. Lwów, 1899, стор.319.
11 M.Голубець. З історії міста Сокаля, стор.11.
12 Сводная Галицко-Русская летопись, 1874, стор.100.
13 Архів ЮЗР, ч.II, т.І, стор.26.
14 Сводная Галицко-Русская летопись. Львов, стор.100.
15 М.Голубець. З історії міста Сокаля, стор.14.
16 Жерела до історії України—Руси, т.V, стор.7.
17 М.Голубець. З історії міста Сокаля, стор.15.
18 М.Голубець. З історії міста Сокаля, стор.16.
19 ЦДІА УРСР у м. Львові, ф.146, оп.4, спр.З,19,39,51—53.
20 ЦДІА УРСР у м. Львові, ф.20, оп.19, спр.192.
21 ЦДІА УРСР у м. Львові, ф.146, оп.85, спр.1903, арк.116.
22 М.Голубець. З історії міста Сокаля, стор.18.
23 В.Sokalski. Powiat Sokalski, стор.370.
24 K.І.Матейко. Народна кераміка західних областей Української РСР,1959,стор.53,55.
25 М.Голубець. З історії міста Сокаля, стор.19.
26 В.Sokalski. Powiat Sokalski, стор.370.
27 ЦДІА УРСР у м.Львові, ф.165, оп.2, спр.2147, арк.2.

Населені пункти Львівської області : Белз • Бібрка • Борислав • Броди ( Пониква , Ясенів ) • Буськ ( Красне , Олесько ) • Великі Мости • Винники • Глиняни • Городок ( Комарно ) • Добромиль • Дрогобич ( Нагуєвичі , Меденичі , Стебник ) • Дубляни • Жидачів ( Бортники , Ходорів ) • Жовква • Золочів ( Глиняни ) • Кам'янка-Бузька ( Батятичі ) • Комарно · Львів • Миколаїв ( Велика Горожанна ) • Мостиська ( Судова Вишня ) • Моршин • Новий Калинів • Новий Розділ • Новояворівськ • Перемишляни ( Бібрка , Свірж ) • Пустомити ( Звенигород , Щирець ) • Рава-Руська • Радехів • Рудки • Самбір ( Чайковичі ) • Сколе ( Славське ) • Сокаль ( Белз ) • Соснівка • Старий Самбір ( Добромиль , Нижанковичі ) • Стебник • Стрий ( Дашава ) • Судова Вишня • Трускавець • Турка ( Бориня ) • Угнів • Хирів • Ходорів • Червоноград • Яворів ( Івано-Франкове , Немирів )