Мишурин Ріг

     Мишурин Ріг — село в Україні, у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області. Розташований на правому березі Дніпра, за 50 км на північний захід від залізничної станції Верхньодніпровськ та за 38 км від районного центру. Село обмиває Дніпродзержинське море, поблизу нього — велика пристань.
     Територія, де пізніше виник Мишурин Ріг, заселена давно. На початку XX століття тут було знайдено скіфські стріли, речі домашнього вжитку та інше, що свідчить про перебування на цій території у VII — II столітті до н. е. кочових скіфських племен¹. Під час будівництва Дніпродзержинської ГЕС експедиція Інституту археології Академії наук УРСР у 1959 році виявила в цій місцевості поселення епохи міді і бронзи (III — II тисячоліття до н. е.), черняхівської культури IV століття н. е. та рештки величезного укріпленого поселення — городища часів Київської Русі IX—XII століть².
     Вірогідних джерел про заснування села не збереглося. Згідно з переказом, на місці Мишуриного Рога на високому кам’яному розі, що на березі Дніпра, оселився спочатку запорізький козак Машура, або Михайло, за прізвиськом Миша-ура³. Вважається, що звідси село й дістало назву — Мишурин Ріг. Вперше в літературі про нього згадується у творах литовського історика і дипломата середини XVI століття Михайла Литвина під назвою «Миссурим»⁴.
     Історія села тісно пов'язана з історією слободи Переволочної, розташованої на лівому березі Дніпра. В XVI столітті про Мишурин Ріг і Переволочну згадується, як про місце переправи через Дніпро⁵. З середини XVII століття Мишурин Ріг став прикордонною фортецею запорізького козацтва. Відбуваючи військову службу, населення займалось також скотарством, бджільництвом, рибальством. У 1648 році козаки Мишуриного Рога під проводом Богдана Хмельницького брали участь у повстанні проти польської шляхти.
     Для придушення повстання польський гетьман М. Потоцький послав на Україну добірний загін війська під командою свого сина. На з'єднання з ним униз по Дніпру пливли реєстрові козаки на чолі з шляхтичами-комісарами. Але реєстровці 22 квітня (4 травня) 1648 року в районі Мишуриного Рога — на території урочища Кам'яного Затону — повстали, перебили старшину і приєдналися до війська Богдана Хмельницького. Під його проводом козаки вщент розгромили загін С. Потоцького під Жовтими Водами. На ознаменування цих подій у центрі села в 1954 році встановлено обеліск.
     Пов'язана історія села і з подіями Північної війни. Після розгрому шведської армії під Полтавою (рештки її потрапили в полон до росіян під містечком Переволочною) Карл XII з невеличкою охороною та зрадник Мазепа з купкою старшини, тікаючи до турецьких володінь, переправлялися через Дніпро біля Мишуриного Рога. Відступаючи, шведи заподіяли Мишуриному Рогу великих руйнувань. Тут же у 1736 і 1737 рр., під час війни Росії з Туреччиною, переправлялася через Дніпро російська армія під командуванням фельдмаршала Мініха.
     У першій половині XVIII століття населення Мишуриного Рога зростає за рахунок переселенців з півночі України, Молдавії, Польщі й Криму. В середині XVIII століття він згадується в списку прикордонних фортець Російської держави. Після утворення царським урядом у 1751 році військового округу Нової Сербії тут перебувало укріплення новокозачого полку і було споруджено земляну фортецю. З переміщенням у 1770—80 рр. російського кордону далеко на південь Мишурин Ріг втратив військове значення і став казенним селом. Однак у селі ще довго зберігалося укріплення. Російський мандрівник В. Зуєв у 1787 році писав, що в Мишуриному Розі була фортеця, яку охороняли місцеві жителі — козаки і єгерська команда⁶. На той час село складалося з двох частин: власне Мишуриного Рога, або «Городка», і слободи, яка виросла в околицях Городка.
     За переписом 1782 року в Мишуриному Розі проживало 1559 жителів, їм належало 9791,5 десятин землі. До розряду державних селян було переведено і вільних матросів, які працювали на пристані. Населення займалось землеробством, скотарством, рибальством, працювало на заготівлі і вивезенні лісу для державних потреб, забезпечувало продовольством розміщені в селі військові частини. В 1850 році в Мишуриному Розі було розташовано ротні та ескадронні двори для артилерії і кавалерії, цейхгауз, манеж, 2 конюшні на 60 коней⁷. Щороку в селі відбувалося 6 ярмарків, в яких брало участь по 700—800 чоловік. Головними предметами торгівлі були велика рогата худоба та сільськогосподарські продукти. В 1828 році на кожному ярмарку продавалося товарів на суму від 5 до 7 тис. карбованців⁸.
     В середині XIX століття село значно розширилося. Виникли суміжні хутори Верхньокам'янистий і Липовий. У 1859 році в Мишуриному Розі (разом з хуторами) було 488 дворів з населенням 4011 чоловік⁹.
     Після скасування кріпосництва колишні державні селяни дістали наділи в середньому по 4 десятини на ревізьку душу¹⁰. Більша частина кращих земель належала поміщикам Савенкові, Деконському, Сироцькому та іншим. Малоземельні селяни за мізерну плату змушені були працювати в поміщицьких маєтках. В селах Верхньодніпровського повіту, в т. ч. і в Мишуриному Розі, в період збирання хліба в 1879 році, за поденну роботу поміщики платили селянам: чоловікові — 60 коп., жінці — 45 коп.¹¹. Особливо посилилось грабування селян під час викупу ними землі, який розпочався в січні 1887 року. Поміщики і куркулі обплутували бідних селян боргами, позичали під великі проценти гроші, інвентар, а потім часто захоплювали їхні земельні наділи.
     У пореформений період село швидко зростало. У 1897 році у Мишуриному Розі налічувалось 1196 дворів з 7154 жителями, які володіли 10269 десятинами землі. Майже третину населення становили сім’ї матросів. Це пояснювалось значним розвитком річкового транспорту на Дніпрі, збільшенням вантажообороту через мишуринорізьку пристань.
     У роки столипінської реакції ще більше посилилося класове розшарування на селі. З 1907 по 1910 рік в Мишуриному Розі вийшли на хутори і відруби 9 заможних селянських господарств¹². Біднота, не маючи робочої худоби, реманенту і коштів, за безцінь продавала свої наділи куркулям, шукала засобів до існування на стороні. Кредитне товариство, створене в Мишуриному Розі, обслуговувало головним чином куркульські господарства.
     У 1913 році на 1500 дворів припадало 11 268 десятин землі, майже стільки, скільки її було в кінці XIX століття¹³, а населення села значно збільшилось і становило 8383 чоловіка. За переписом 1909 року, з 1477 господарств 154 займалися дрібними кустарними промислами (шевським, ткацьким, бондарним, слюсарним, столярним тощо)¹⁴.
     Незадовільним було медичне обслуговування населення. Напередодні першої світової війни тут працював лише один земський фельдшер.
     Переважна більшість населення Мишуриного Рога була неписьменною. В 1913 році в селі працювали двокласна, однокласна і церковнопарафіальна школи¹⁵, але в них навчалися переважно діти заможних селян.
     Не дивлячись на умови жорстокого економічного гноблення та політичного безправ’я трудящі села створили чудові зразки образотворчого мистецтва. Значного розвитку в Мишуриному Розі набули настінний розпис та різьблення по дереву. Відвідавши село на початку XX століття, академік Д. І. Яворницький писав: «В Мишуриному Розі мене здивував і захопив звичай місцевих малоросіянок розписувати свої хати і зовні і всередині всякими «квітками» й узорами найрізноманітніших фарб і найрізноманітніших комбінацій. Двадцять років я роз’їжджав по місцях колишнього Запоріжжя, такого дива до цього часу мені не доводилось бачити, як у Мишуриному Розі»¹⁶.
     В 1911 році на прохання Д. І. Яворницького до Мишуриного Рога приїздила художниця Є. Евенбах. Вона зробила близько 30 акварельних копій окремих фрагментів настінного розпису та різьблення по дереву (наличники вікон). У ті часи інтер’єр хати включав розпис сволока, стін і комина печі. Настінним розписом прикрашали не лише житло, а й господарські будівлі: повітки, комори тощо. Наличники вікон мали різьблення по дереву у вигляді геометричних орнаментів: ромби, кола, половину і чверть кола. Розпис наличників виконувався олійними фарбами червоного, зеленого і синього кольору. Такі ж художні розписи робилися на скринях.

1    А. Скриленко. Материалы для археологической карты Екатеринославской губернии, стор. 14.
2    «Краткие сообщения Института археологии АН УССР». 1962, вып. 12, стор. 95, 97, 100.
3    Д. И. Эварницкий. Запорожье в остатках старины и преданиях народа, ч. 1. СПб., 1888, стор. 17.
4    А. Скальковский. Отчет статистического описания Новороссийского края, ч. 1. Одесса, 1850, стор. 14.
5    Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, стор. 196.
6    В. Зуев. Путешественные записки. СПб., 1787, стор. 244.
7    Военно-статистическое обозрение Российской империи, т. 11, стор. 173.
8    ЦДІА СРСР, ф. 1281, оп. 11, спр. 188, арк. 45.
9    Списки населенных мест Российской империи, т. 13. Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством, стор. 66.
10  Список населенных  ест Верхнеднепровского уезда Екатеринославской губернии. Екатеринослав, 1902, стор. 15.
11  Отчет Верхнеднепровской уездной земской управы XIV очередному уездному земскому собранию за 1878—1879 гг., стор. 80.
12  Списки населенных мест Екатеринославской губернии. Екатеринослав, 1911, стор. 36.
13  Вся Екатеринославская губерния, 1914, стор. 181.
14  Кустарно-ремесленные промыслы Екатеринославской губернии. Екатеринослав, 1909, стор. 9.
15  Доклады и отчеты губернскому земскому собранию сессии 1915 г. Екатеринослав, 1916, стор. 302, 303, 350.
16  «Вестник Екатеринославского земства», 1904, № 2—3, стор. 58.

Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка