Петропавлівка

     Петропавлівка — селище міського типу Дніпропетровської області, центр Петропавлівського району. Розташована в нівнічно-східній частині області, за 137 км від Дніпропетровська. Залізнична станція Брагинівка.
     На початку XVIII століття у цій місцевості мешкали селяни-втікачі. За наказом азовського генерал-губернатора Черткова в 1775 році на річці Бик, при впадінні її в річку Самару, оселилася перша рота розформованого Луганського пікінерського полку з сім’ями. Так утворилася військова слобода, яку за іменами «святих» Петра і Павла назвали Петропавлівкою¹. В 1777 році тут налічувалося 133 двори з населенням 999 чол.². Основним заняттям жителів слободи було хліборобство.
     У 1846 році Петропавлівка стала містечком і центром волості³. Більшість її населення становили державні селяни. Обкладені непосильними податками та повинностями, багато з них розорювались, перетворювались у наймитів, які працювали на місцевих поміщиків. Жителі Петропавлівки не раз виступали проти гноблення. 14 лютого 1858 року петропавлівські селяни почали рубати ліс поміщика Бразола, через кілька днів на порубку лісу вийшло понад 200 чол. Між селянами і охоронцями відбулася сутичка, в якій 13 охоронців було тяжко поранено, а одного вбито⁴. Уряд жорстоко розправився з повсталими.
     Вигідне географічне положення Петропавлівки (саме тут проходив найближчий шлях з Павлограда на Бахмут) сприяло розвитку в ній торгівлі і ремесел. В середині XIX століття тут було два цегельно-черепичних заводи, понад 50 крамниць із загальним річним товарооборотом близько півмільйона крб., 48 вітряків, 8 кузень, 3 постоялі двори. За переписом 1859 року, в Петропавлівці налічувалось близько 4,7 тис. жителів, частина їх займалася ремеслами, торгівлею⁵.
     Скасування кріпацтва в 1861 році не принесло селянам бажаного полегшення. Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві прискорив процес розшарування серед селян. З 18 тис. десятин землі, яка належала Петропавлівській сільській громаді, лише 8 тисяч належало бідняцьким господарствам. Розорена викупними платежами та численними податками, біднота не мала можливості купувати землю. Це було доступним лише невеликій купці сільських багатіїв.
     Страждаючи від малоземелля та відсутності майна й худоби, багато селян шукали заробітку поза своїм господарством, а землю віддавали в оренду. Місцеві поміщики і куркулі скуповували за безцінь селянські наділи, засівали великі площі пшеницею, наймали наймитів для проведення польових робіт, вивозили хліб на продаж. Тільки поміщик Антонов зі своїм братом засівали пшеницею 460 десятин родючих чорноземів. Вони відкрили у Петропавлівці склад сільськогосподарських машин і здавали їх селянам в оренду на кабальних умовах⁶.
     Малоземелля та безземелля, тяжка праця на поміщиків і куркулів, політичне безправ’я — все це штовхало селян на боротьбу за краще життя. Революція 1905 — 1907 рр. сколихнула селянську бідноту Петропавлівки. Селяни вимагали поліпшення умов оренди землі, справедливого її переділу. У відповідь на ці вимоги до Петропавлівки, як і до інших сіл повіту, було введено загони карателів.
     Столипінська аграрна реформа, яка зруйнувала общинне землеволодіння, прискорила обезземелення бідняцької та середняцької частини селянства, зміцнила куркульство. Навколо Петропавлівки виникли хутори Дерезовий та Терновий. Напередодні першої світової війни в селі були 3 газогенераторні млини, 2 цегельні заводи, 4 склади лісу і сільськогосподарських машин, понад 50 вітряних млинів⁷.
     Вкрай незадовільним було медичне обслуговування населення Петропавлівки. В невеличкій лікарні на 16 ліжок працювало 2 фельдшери. Переважна більшість жителів була неписьменною. Дві початкові школи не охоплювали навчанням і 10 проц. дітей шкільного віку. (Зате в містечку було 11 шинків). За особливим статутом у Петропавлівці створили 2 земські спеціальні чоловічі профучилища⁸.

1  Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, вып. 1, стор. 476, 478.
2  Дніпропетровський облдержархів. Колекція копій документів за 1767, 1781, 1799 рр., стор. 118.
3  Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 14, стор. 629.
4  ЦДІА СРСР, ф. 1405, оп. 61, спр. 3407, арк. 34, 35.
5  Список населенных мест Екатеринославской губернии по сведениям 1859 года. СПб.. 1863, стор. 89.
6  Список населенных мест Павлоградского уезда Екатеринославской губернии, стор. 7.
7  Вся Екатеринославская губерния. 1913 г., стор. 279.
8  Списки учебных заведений Екатеринославской губернии. 1912—1913 гг. Екатеринослав. 1913, стор. 112.

Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка