Дніпродзержинськ
Дніпродзержинськ (до 1936 року — Кам’янське) — місто обласного значення Дніпропетровської області, розташоване на правому березі Дніпра, за 35 км на захід від Дніпропетровська.
Поблизу міста проходить автострада Київ—Дніпропетровськ—Донецьк. Через нього пролягають шляхи до Дніпропетровська, Верхівцевого, Верхньодніпровська та Криничок, а також магістраль через греблю ГЕС до сіл Лівобережжя.
Дніпродзержинськ є значним залізничним вузлом Придніпровської залізниці .
Через Дніпродзержинський порт на Дніпрі здійснюються значні вантажні та пасажирські перевезення.
Місцевість, де тепер розташоване місто, була заселена ще в період раннього палеоліту (понад 100—40 тис. років тому)1.
Перші згадки в історичних документах про село Кам’янське датуються 1750 роком2. Заснували його, як і сусідні села — Романкове, Тритузне, Карнаухівку та інші,— запорізькі козаки, які більше як 200 років тому розселилися по обох берегах Дніпра. Гадають, що назви цих сіл походять від прізвищ перших поселенців — козаків Каміона, Трейтуза та Карнауха3.
За часів існування Нової Січі Кам’янське входило до складу Кодацької паланки. Більшість його населення становили тоді козаки. Поглиблення соціальної нерівності між рядовими козаками і старшиною призводило до більш широкого використання найманої праці в господарствах заможного козацтва. З'являються такі групи населення, як посполиті і підсусідки.
За даними перепису 1782 року в селі налічувалось близько тисячі жителів. Переважна більшість їх перебувала на становищі державних селян. Із загальної маси мешканців виділялися землевласники, представники місцевої адміністрації, духівництво, торговці.
Відірване від головних торговельних шляхів і основних промислових районів, Кам’янське розвивалося надто повільно. За ціле століття його населення зросло лише вдвоє і в 1887 році становило 2 тис. чоловік.
Бурхливий розвиток села почався наприкінці XIX століття, після спорудження Катерининської залізниці. У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство розпочало тут будівництво металургійного заводу. Акціонерами його були бельгійські, польські та французькі капіталісти. Під час будівництва сюди прибуло багато кваліфікованих робітників з металургійних заводів Польщі та Росії.
Уже наприкінці березня 1888 року 2,5 тис. робітників, які працювали на будівництві, застрайкували, вимагаючи поліпшення умов праці. Рота солдат, що прибула з Катеринослава, силою зброї примусила їх стати до роботи. Але все ж будівельники домоглися деякого успіху: частину їхніх вимог адміністрація задовольнила.
17 лютого 1889 року була введена в дію перша доменна піч заводу, почали працювати також деякі цехи. На кінець цього року на заводі виробили 56,0 тис. тонн чавуну, 37,5 тис. тонн сталі, 33,3 тис. тонн прокату4.
Проте, хоч підприємство діяло далеко не на всю виробничу потужність, його власники одержали 5 проц. прибутку від усієї суми вкладеного капіталу5.
Високих прибутків капіталісти домагалися шляхом неймовірної експлуатації робітників. Зокрема, робочий день на заводі тривав 10—12 годин. Майже всі трудомісткі процеси виконувалися вручну. Ніяких правил безпеки праці в цехах не дотримували. Тільки у 1889—1890 рр. дістали травми 18,7 проц. робітників, а у 1897—1898 рр.— 23,7 процента. Та це не хвилювало хазяїв заводу. Кількість тих, хто шукав роботу у Кам’янському, набагато перевищувала попит на робочу силу. Основним резервом її було трудяще селянство, що в пореформені часи швидко розорялося і поповнювало ряди міського пролетаріату.
В 1898 році з 798 селянських дворів 207 або зовсім не мали орної землі, або мали її менше трьох десятин. Майже у третини господарств не було сільськогосподарського реманенту, а в 97 селянських дворів — ніякої худоби6. Більшість місцевих робітників, працюючи на підприємствах, ще не поривали з сільським господарством.
У Кам’янське, шукаючи роботи, йшли розорені селяни з інших українських сіл, а також з центральних губерній Росії, Білорусії, Польщі. За рахунок припливу робітників швидко збільшувалась кількість населення. У своїй праці «Розвиток капіталізму в Росії» В. І. Ленін вказував, що на Кам’янському заводі Дніпровського товариства з 1887 по 1896 рік воно зросло від 2000 до 18 000 чоловік7.
З ростом населення в Кам’янському виникали й дрібні приватні підприємства: млини, хлібопекарні та невеликі майстерні. Різні верстви населення селилися у різних частинах міста. Кращими були Верхня і Нижня колонії, де у зручних, впорядкованих квартирах жили начальники цехів, інженери, майстри та високооплачувана частина службовців. Тут були озеленені вулиці, проведене електричне освітлення. Робітники тулилися в бідних халупах на брудних, невпорядкованих і неосвітлюваних вулицях поблизу заводу. Щороку вони терпіли від повені. Хлібороби Кам’янського жили в південній частині села.
Центральною була в той час у Кам’янському Церковна вулиця (Першотравнева), в кінці якої стояла дерев’яна церква, в центрі — казенна винна крамничка та пивна, а ближче до заводу — шинок, які відбирали в робітників останні копійки.
Перший медичний заклад села — заводська лікарня — відкрився у 1889 році. У 1904 році вона мала до 75 ліжок.
У 1910 році тяжка епідемія холери охопила значну територію південних губерній країни. Велику смертність викликала ця жахлива хвороба протягом літа. Чимало сімей робітників втратило своїх годувальників, сотні дітей осиротіли. Питання про допомогу дітям — при повній байдужості властей — було розв'язане робітниками заводу, які утворили шляхом щомісячних відрахувань грошовий фонд для будівництва 2 будинків-притулків і утримання сиріт8.
Не дбали місцеві власті і про підвищення культури біднішої частини населення. У 1900 році в Кам’янському організовано Народну аудиторію з бібліотекою, де час від часу проводилися лекції і бесіди на різні вірнопідданські та релігійні теми. При аудиторії було два самодіяльні колективи любителів театрального мистецтва. Тоді ж відкрили земську бібліотеку, в якій налічувалось кількасот книг. Відвідувало її до 50 читачів. Зате в селищі було дві церкви, католицький костьол, німецька кірха, єврейська синагога, церква старовірів, молитовний будинок секти безпопівців. Всі вони прагнули прищепити трудящим почуття вірності царю і властям.
На час завершення будівництва заводу у Кам’янському була тільки одна церковнопарафіальна школа, до якої щороку приймали по 20—25 дітей. У 1893 році тут відкрито заводське двокласне училище, де було в 1898—1902 рр. до 1100 учнів. Всього на цей час у селі налічувалось 6 початкових шкіл: 1 заводська, 2 земські, церковнопарафіальна та 2 приватні. З відкриттям у 1910—1911 рр. будинків-притулків для сиріт стали діяти ще й при них 2 початкові школи, в яких навчалося близько тисячі дітей. За 25 років капіталістичного розвитку села держава не відкрила у ньому жодного середнього навчального закладу для дітей робітників і селян. Зате для навчання дітей буржуазії були відкриті чоловіча та жіноча гімназії. Неписьменність серед сільської частини населення Кам’янського напередодні першої світової війни досягала 88,5 процента9.
1 Ю. Г. Колосов. Стратиграфия Романковского палеолитического местонахождения.— «Краткие сообщения Института археологии АН УССР», 1960, вып. 10, стор. 13—15.
2 Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, вып. 1, стор. 77.
3 По Екатерининской железной дороге, вып. 1, стор. 132.
4 Описание Днепровского завода. Варшава, 1908, стор. 9—11.
5 А. А. Нестеренко. Очерки истории промышленности и положения пролетариата Украины в конце XIX и начале XX вв., стор. 28.
6 Материалы для оценки земель Екатеринославской губернии, т. 1. Екатеринослав, 1899, стор. 124—126.
7 В. І. Ленін. Твори, т. 3, стор. 451.
8 Газ. «Отклики жизни», 8 вересня 1913 р.
9 Я. П. Борткевич. Село Каменское Екатеринославского уезда. Екатеринослав, 1914, стор. 811.
Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка