Ордо-Василівка
Ордо-Василівка — старовинне козацьке село в Україні, в Софіївському районі Дніпропетровської області. Розташована на лівому березі річки Саксагані — притоки Інгульця. Відстань до районного центру — смт Софіївки — 25 км. Найближча залізнична станція Зав’ялівка за 7 км.
Ордо-Василівка виникла на початку XVIII століття. Тоді тут були два зимівники, а потім — хутори, що пізніше злилися в єдине село. З давніх часів поблизу місця, де розташоване село, проходив Микитинський чумацький шлях (Нікополь—Милорадівка—Алфьорове—Мишурин Ріг), який зв’язував південь України і Крим з північною Україною. Чумаки, селяни-втікачі і запоріжці стали першими жителями Ордо-Василівки1.
За легендою, назва села походить від прізвища та імені двох поселенців (Орди і Василя), яким належали землі села. В документах XIX століття село іменувалось Василівною, Ордино-Василівкою або Миколаївкою. Сучасна назва його склалась наприкінці XIX століття.
Ордо-Василівка входила в Інгульську паланку Запорізької Січі. Населення її займалося землеробством, скотарством та чумацьким промислом. Після ліквідації Запорізької Січі навколо Ордо-Василівки виникли великі маєтки Кочубея, Лаппо-Данилевського, Трубецького та інших поміщиків. Жителі села були закріпачені. Офіційно панщина в Ордо-Василівці тривала три дні на тиждень. Але оскільки селяни-кріпаки не спроможні були сплачувати податки, то триденну панщину поміщики збільшували ще на один день2.
В 1859 році частина жителів Ордо-Василівки, як і багатьох інших сіл Катеринославської та Херсонської губерній, брала активну участь у русі, що дістав назву «Похід у Таврію по волю». Селяни повірили в чутку, що в Криму наділяють «вільну» землю, і хто її одержить, стане вільним. Відмовляючись виконувати панщину, вони вирушали на південь. Та цей рух невдовзі був жорстоко придушений3.
Поміщицька експлуатація, малоземелля, часті посухи, неврожай, падіж худоби, голодування, епідемії холери й чуми — все це спричиняло значне зменшення кількості жителів Ордо-Василівки. В 1849 році, наприклад, число мешканців зменшилося на 40 проц.4, а в 1858-у тут проживало лише 103 чоловіки5.
Внаслідок реформи 1861 року селяни Ордо-Василівки одержали наділи на ревізьку чоловічу душу значно менші, ніж середній розмір наділу по Катеринославській губернії. На кожний двір в Ордо-Василівській волості — центром волості село стало в 1861 році — в середньому припало по 5,6 десятини, в тому числі лише 2,7 десятини орної землі. Зате поміщики, як і раніше, зосереджували у своїх руках великі земельні площі. Лаппо-Данилевський, Голіцин, Кочубей, Чуйкевич, Харін та інші поміщики в Ордо-Василівській волості були власниками понад 33 тис. десятин, що в 13 разів перевищувало розмір надільної землі 17 сільських общин цієї волості.
Невдоволення реформою викликало заворушення селян, що працювали в Райпільській економії поміщика Лаппо-Данилевського. До них приєдналися і селяни Ордо-Василівки. Та цей стихійний виступ селян був швидко придушений військами.
З розвитком капіталізму в пореформений час диференціація в середині сільської общини посилювалась: зростало землеволодіння куркулів, множилась кількість безземельних і малоземельних селян. Яскравим підтвердженням цього процесу є дані земської статистики за 1897 рік по Верхньодніпровському повіту, до якого належало село. Куркульські господарства мали тут по 20—50 десятин землі. До цієї категорії власників слід також віднести Ордо-Василівську церкву, яка мала 33 десятини. 9 проц. господарств використовували працю наймитів. Куркулі не лише зосередили значну частину надільної землі, а й орендували і купували землю у навколишніх поміщиків. Їх інтересам служило ордо-василівське кредитне товариство, утворене в 1874 році6. Водночас 35 проц. селянських господарств Верхньодніпровського повіту були малоземельні (до 5 десятин); 4 проц. господарств не засівали своїх наділів, 11 проц.— не мали робочої худоби, 4 проц.— мали тільки одного коня7. Саме такі господарства становили переважну більшість в Ордо-Василівці.
Селянська біднота стогнала під гнітом експлуатації поміщиків і куркулів. Безземельні і малоземельні селяни, не маючи засобів до існування, йшли наймитами до місцевих багатіїв та поміщиків або мусили кидати село і вирушати на заробітки в міста. Частина їх займалась кустарними промислами. На початку XX століття в Ордо-Василівці було 14 кустарних майстерень8. Більшість безземельного і малоземельного населення села вже постійно або сезонно працювала на шахтах Криворіжжя.
У зв’язку з постійним відпливом селян до міста, кількість жителів Ордо-Василівки зростала повільно. В 1913 тут проживало 479 чоловік9. За 15 років число мешканців села збільшилось лише на 6 процентів.
Перший медичний пункт, який обслуговував один фельдшер, було відкрито тут лише в 1911 році.
87 проц. селян дореволюційної Ордо-Василівки були неписьменними. В 1872 році в селі почала діяти початкова школа, яку в 1911 році перетворили на земське однокласне училище. Зрозуміло, що це не могло значно вплинути на рівень культури і освіти селян. Жоден житель Ордо-Василівки в дореволюційний час не здобув ні вищої, ні середньої освіти.
В селі перебували представники адміністрації, дільничний земський начальник, мировий суддя, становий пристав, урядник і податковий інспектор. Разом з попом, поміщиками й куркулями вони здійснювали нагляд за «благонадійністю» селян.
1 Списки населенных мест Верхпеднепровского уезда, стор. 67.
2 Материалы для военной географии и военной статистики России, стор. 97.
3 Материалы для оценки земель Херсонской губернии, т. 6. Херсон, 1890, стор. 145.
4 Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. Екатеринослав, 1905, стор. 18.
5 Материалы для военной географии и военной статистики России, стор. 132.
6 Сельскохозяйственный статистический обзор Верхнеднепровского уезда Екатеринославской губернии за 1912 год, стор. 110.
7 Статистико-экономический обзор Екатеринославской губернии за 1897 год, стор. 9.
8 Сельскохозяйственный статистический обзор Верхнеднепровского уезда Екатеринославской губернии за 1912 год, стор. 106, 107.
9 Справочная книга Екатеринославской епархии за 1913 год, стор. 156, 157.
Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка