Сурсько-Литовське
Сурсько-Литовське — село в Україні Дніпровського району Дніпропетровської області. Розташоване Сурсько-Литовське по обох берегах річки Мокрої Сури (притока Дніпра), за 7 км на південний захід від Дніпропетровська.
Виникло село в ті часи, коли після перемоги російських військ у російсько-турецькій війні 1787—1791 рр. почалось інтенсивне заселення земель південної України і Криму.
ЗО травня 1793 року, згідно царського указу, селяни казенної суконної мануфактури з містечка Дубровного Могилівської губернії переводились до Катеринослава. В липні 1794 року для роботи на фабриках прибуло 285 сімей, всього 1792 чоловіка, їх розмістили по навколишніх казенних селах. Протягом зими переселенці терпіли великі труднощі: посіяні для них озимі не вродили, на кожну сім'ю припало по півтори копиці необмолоченого жита. Частина коней від нестачі кормів загинула, іншу селяни змушені були продати за безцінь.
Весною 1795 року вони переїхали в побудовані по двох берегах річки Мокрої Сури для них хати. Але й на новому місці обробляти землю мали змогу лише ті сім'ї, у яких збереглися коні. У перший рік земля нічого не вродила. До осені становище селян стало катастрофічним. Не вистачало продуктів харчування, не було криниць. Доводилось вживати річкову воду, від чого почались інфекційні захворювання. Голод і хвороби так виснажили поселенців, що вони не могли працювати на будівництві суконної мануфактури. Через 4 роки після переселення кількість населення зменшилась на 599 чоловік1.
В перші роки заснування поселення не мало офіційної назви, але вже в 1798 році в одному з документів воно згадується як казенне село Дубровинське, в іншому — як слобода Сурська2. На початку XIX століття за селом закріпилась назва фабричної слободи Сурсько-Литовської3.
На початку XIX століття тут збудували прядильню і ткальню з чотирма верстатами, які були філією Катеринославської фабрики казенного відомства. Проте майстерні ці проіснували недовго, виробництво виявилось малоефективним.
Основним заняттям жителів села було й далі землеробство, в їх користуванні було 6890 десятин землі. Але на прибутки від свого господарства селяни прожити не могли, тому багато з них наймалися на роботу до Катеринославської суконної і панчішної фабрик.
За десятою ревізією в 1858 році в селі налічувалось 1417 жителів. Село не мало ні школи, ні лікарні.
Після скасування кріпосного права царські укази про поземельний устрій державних селян на Україні вийшли в 1866—1867 рр. А перехід до викупу землі в Сурсько-Литовському розпочався лише з січня 1887 року. Жителям села виділили 774 наділи4. Розмір одного наділу становив 7,9 десятини. Не дивлячись на обіцянку зберегти за державними селянами їхні землі, все ж частину землі у них відібрали. Якщо в 1857 році населення Сурсько-Литовського користувалося 7561 десятиною землі, то в 1887 році в нього залишилася 6051 десятина.
Скасування кріпацтва сприяло розвиткові капіталізму як в промисловості, так і в сільському господарстві. У зв’язку з перетворенням Катеринослава на великий промисловий центр зростає попит на робочі руки і продукти сільського господарства. В селах, особливо в тих, що були близько розташовані від промислових міст, відбувався процес переходу від натурального селянського господарства до товарного виробництва і підпорядкування його ринку.
На 1 січня 1883 року в Сурсько-Литовському налічувалось 429 господарств, яким належало 6111 десятин землі, 339 волів, 612 коней, 395 корів. Із загальної кількості господарств 108 (25 проц.) не мали робочої худоби, 145 (34 проц.) — не мали корів, а в 50 (12 проц.) не було ніякої худоби5.
На 24 травня 1884 року в 2442 селян, приписаних до сільської общини в Сурсько-Литовському, 54 чол. вже не мешкали в селі, а 90 ходили на тривалі заробітки. В селі також було 54 чол., не приписаних до общини. Серед них — 19 чол. міщан, 15 чол. духовенства і 20 чол. іншого стану, з яких 8 займалися різними ремеслами, а 12 — хліборобством6. З 1884 по 1897 рік населення Сурсько-Литовського, яке було волосним центром Катеринославського повіту, збільшилось на 1214 жителів і налічувало 3656 чоловік.
Внаслідок посилення процесу диференціації селянства їхні господарства дедалі більше дробилися. Так, наприклад, якщо в 1858 році в селі було 235 дворів, в 1883 — 429, то у 1898 році їх стало 573, а землі в селі не збільшилось. Багато господарств були бідняцькими. В 1898 році 122 двори мали по 5 десятин, 143 — від 5 до 10 десятин, 221 — від 10 до 15 десятин і тільки 83 господарства — більше як по 15 десятин землі7.
Більшість господарств не мали для обробітку землі необхідного робочого тягла і реманенту. Так, у селі в 1898 році налічувалось 107 господарств без будь-якого реманенту, 217 — без плуга і букера, 116 — без робочої худоби.
У 1897 році в Сурсько-Литовському працював паровий млин, який обслуговувало 5 робітників.
Становище основної маси селян дуже погіршало в результаті проведення столипінської аграрної реформи. За рахунок бідноти збільшували свої наділи куркулі. Тривало і роздроблення селянських господарств. Так, наприклад, якщо в 1898 році тут було 573 господарства, а у 1905 році — 6368, то в 1914 році їх налічувалось уже 7729.
Злидні і темрява панували в селі. Хоч тут і працювали однокласна церковно-парафіальна школа і міністерське двокласне училище, та письменних було дуже мало. В 1898 році у 261 сім'ї не було жодного письменного. Школу відвідували далеко не всі діти. А ті, що вчилися, не завжди закінчували її. Так, у грудні 1914 року в училищі навчалися 204 учні, а весною 1915 року закінчили навчання лише 6 чоловік. Через відсутність приміщення восени відмовлено в прийомі 142 дітям10.
1 Центральний державний архів давніх актів (далі ЦДАДА), ф. 1354, оп. 1, спр. 1, арк. 17.
2 ЦДІА СРСР, ф. 1350, оп. 312, спр. 22, арк. 5.
3 Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, вып. 1, стор. 178, 180.
4 Список населенных мест Екатеринославского уезда Екатеринославской губернии. Екатеринослав, 1902, стор. 20, 21.
5 Отчет Екатеринославской уездной земской управы за 1882 г. Екатеринослав, 1883, стор. 173, 247.
6 ЦДІА СРСР, ф. 1290, оп. 4, спр. 238, арк. 2.
7 Материалы для оценки земель Екатеринославской губернии, т. 1, ч. 1—2, стор. 134, 135.
8 ЦДІА СРСР, ф. 1290, оп. 6, спр. 36, арк. 20.
9 Вся Екатеринославская губерния, 1914 г., стор. 27
10 ЦДІА СРСР, ф. 733, оп. 227, спр. 141, арк. 29.
Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка