Лихівка

     Лихівка — селище міського типу П'ятихатського району Дніпропетровської області. Розташована на річці Омельнику, за 27 км на північний захід від залізничної станції Вільні Хутори і за 20 км на південний схід від пристані на Дніпрі Мишурин Ріг. Відстань до районного центру — 50 км.
     На території сучасного селища жили люди ще в добу бронзи. В курганах було знайдено кремінні, бронзові знаряддя та посуд т. зв. зрубної культури XV—IX століття до н. е¹.
     Як свідчать писемні джерела, близько 1740 року тут виникло одне з давніх запорізьких поселень. Спершу воно називалось слободою Омельником — за місцем розташування. Запорізька старшина мала на річці Омельнику свої кутки, зимівники, хутори з багатьма землянками і мазанками. В архівних матеріалах Самарського монастиря зазначено, що військова старшина мала на річці Омельнику хутори «з кількома десятками родичів, знайомих, наймитів і хлопців»².
     На початку 1750 року до слободи переїхало кілька сімей з полтавського Омельника та Кобеляк. У 1754 році тут відкрили церкву. Слобода розрослася, згодом її назвали Лихівкою.
     Про походження цієї назви є багато легенд. Найбільш поширена така. У давнину береги Омельника були крутими, високими, а долина — густо порослою дібровами. Посеред річки, де тепер центр селища, був піщаний острів. Тут оселився кріпак-втікач, що став вільним козаком. Прозивали його Лихим, чи Лихачем. Козак Лихий (за писемним свідченням — запорожець Лишевський)³ приймав до себе тих, хто тікав від кріпацтва. Втікачі знаходили притулок в густих дібровах, глибоких байраках, осідали на ніким не зайнятих землях.
     До 1764 року Лихівка входила до складу Кодацької паланки. З ліквідацією козацького устрою слобода була оголошена державною і ввійшла до складу Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії спочатку як 4-а рота Єлисаветградського пікінерського полку, а потім під назвою 6-ї роти; близько 1772 року вона згадується як 12-а рота того ж полку.
     До 1780 року населення слободи збільшилося вчетверо, головним чином за рахунок втікачів з українських земель, що перебували під владою Польщі. 1787 року в Лихівці було вже 300 дворів, налічувалось 655 осіб чоловічої статі⁴. Кращі землі належали військовій старшині, місцевим багатіям та церкві. Церква мала 120 десятин присадибної, орної землі та сіножатей. Так було протягом усієї дореволюційної історії села.
     Ще задовго до реформи 1861 року Лихівка стала значним торговельним центром. Вже в 1828 році тут відбувалося 4 ярмарки. На перший з них приїхало до 2 тис. чол., товарів було привезено на 20 тис. крб. Торгували хлібом, худобою тощо. Пізніше в Лихівці щороку 6 серпня відбувався т. зв. Преображенський ярмарок. Наприклад, у 1857 році привіз товарів на цей ярмарок оцінювався в 32 795 крб.⁵. Проведення ярмарків сприяло економічному зміцненню села. Зростала кількість населення. Так, у 1863 році тут було 380 дворів і налічувалось 2692 мешканці⁶.
     За указами 1866—1867 рр., селяни Лихівки повинні були викупити у держави закріплені за ними земельні наділи. 1280 ревізьких душ одержали по 5,9 десятини. З 1 січня 1887 року вони перейшли на викуп⁷. У 1884 році до Лихівської общини було приписано 3467 чол., з них дворян — 35, духівництва — 25, купців — 8, міщан — 216, решта — селяни. З усього населення право голосу на сільському сході мали тільки 500 чоловік.
     Реформа 1861 року сприяла розвитку капіталізму в сільському господарстві. Посилилась експлуатація основної маси селянства багатіями села.
     Збіднілі селяни, шукаючи заробітку, кидали село. Так, у 1884 році 83 жителі Лихівки (серед них 4 жінки) ходили на заробітки в Херсонську губернію та інші місця⁸.
     У 1902 році в Лихівці налічувалось 975 дворів з населенням 5743 чол. Кількість землі не змінилася — 7434,9 десятини, але розподілялась вона нерівномірно. Більшість селян лишалась малоземельною і безземельною.
     Проведення столипінської аграрної реформи призвело до ще глибшого класового розшарування на селі. У 1908 році в Лихівці уже налічувалось понад тисячу дворів з загальною кількістю населення 6784 чоловіка⁹. Більшість селян, які не мали можливості орендувати землю (орендна плата становила 25—30 крб. за десятину), йшли на весну, літо і осінь з села шукати заробітку. Інші наймалися до місцевих поміщиків.
     Адміністративна влада у селі на той час зосереджена була у волосній управі з старшиною, писарем, приставом по рекрутському набору. Охорона поміщицьких маєтків та церковної власності в Лихівці покладалась на урядників і стражників, яких тут було 18—20 чоловік.
     Жахлива експлуатація, злидні, темрява — ось доля трудового населення дореволюційної Лихівки. Перший фельдшерський пункт тут виник десь в останній чверті XIX століття. В цьому пункті працював один фельдшер, що обслуговував хворих усіх навколишніх сіл. У 1910 році у селі відкрили амбулаторію, але протягом тривалого часу в ній не було лікаря¹⁰. Тільки в 1913 році збудували стаціонарну лікарню на 10 ліжок. Лихівська лікарська дільниця обслуговувала 28 населених пунктів Лихівської, Краснокутської, Миколаївської, Мишуринрізької волостей з населенням в 21 710 чоловік. Лікування було платним. Так, за один лікарський огляд треба було платити 16,4 коп. Один рецепт коштував 6,1 копійки.
     Більшість жителів села була неписьменною. Першу школу тут відкрили в 1848 році. Навіть в офіційних документах зазначалося, що вона містилась у будинку «досить старезному і непоказному»¹¹. У 1862 році Лихівське церковнопарафіальне училище відвідувало 37 дітей, з них тільки 2 дівчинки. На все село був один учитель. А в 1877/78 навчальному році на 3014 жителів села навчалося в школі всього 50 хлопчиків і 2 дівчинки. У 1881 році побудували приміщення для нового міністерського однокласного училища. В січні 1895 року тут навчалося всього 56 хлопчиків і 11 дівчаток¹². Наступного року було відкрито церковнопарафіальну трикласну школу. Школи не могли охопити усіх дітей шкільного віку. Тому властям довелося відкривати нові школи або будувати нові приміщення замість старих, непридатних. У 1906 році замість старого будинку школи, що згорів під час пожежі 1904 року, був зведений новий. Заняття в цьому приміщенні розпочалися тільки через 5 років. Відразу після революції 1905—1907 рр. у сторожці старої церкви почала працювати трирічна школа для дівчат.
     Напередодні першої світової імперіалістичної війни в Лихівці, де на той час жило 7366 чол., працювало 3 церковнопарафіальні школи з 3-ма відділеннями (чоловіче, жіноче, змішане), двокласна і однокласна земські школи. 1914 року в селі було відкрито т. зв. вищу початкову школу на 9 волостей — Лихівську, Мишуринрізьку, Краснокутську, Миколаївську, Попельнастівську, Байдаківську, Куцеволівську, Успенську, Троїцьку. До неї приймали дітей віком від 10 до 13 років, що пройшли курс однокласної школи. Після її закінчення можна було вступати до 5-го класу загальноосвітніх середніх учбових закладів, склавши екзамен з іноземної або стародавньої мови.
     Село не мало жодної бібліотеки, тільки одиниці з числа багатих мешканців передплачували газети.

1    Журн. «Советская археология». 1948, 10, стор. 53.
2    Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, вып. 1, стор. 210, 211.
3    Статистические сведения о Екатеринославской губернии, 1864. Верхнеднепровский уезд, стор. 18.
4    Установление сельского порядка в казенных Екатеринославского наместничества селениях, директору домоводства подведомственных, стор. 62.
5    Материалы для географии и статистики России. Екатеринославская губерния, стор. 220.
6    Списки населенных мест Российской империи, т. 13, Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством, стор. 68.
7    Список населенных мест Верхнеднепровского уезда Екатеринославской губернии. Екатеринослав, 1902, стор. 10.
8    ЦДІА СРСР, ф. 1290, оп. 4, спр. 237, арк. 7, 8.
9    Список населенных мест Екатеринославской губернии. Верхнеднепровский уезд, стор. 30.
10  Труды XI губернского съезда земских врачей и представителей земских учреждений Екатеринославской губернии 20—29 марта 1914 г., т. 1, стор. 172.
11  Отчет Верхнеднепровской уездной земской управы, 1878, стор. 272.
12  ЦДІА СРСР, ф. 91, оп. 3, спр. 373, арк. 562—565.

Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка