Софіївка

     Софіївка — селище міського типу в Україні, центр Софіївського району Дніпропетровської області. Розташована за 12 км від залізничної станції Девладове (на лінії Дніпропетровськ—Довгинцеве), за 105 км на південний захід від Дніпропетровська та 45 км на північний схід від Кривого Рога.
     Територія нинішньої Софіївки почала заселятись наприкінці XVIII століття. В 1770—1780 рр. Саксаганська воєводська канцелярія за розпорядженням Новоросійської канцелярії вжила заходів до заселення степів між Базавлуком і Саксаганню осілими сімейними людьми¹.
     Населення цієї місцевості зростало також за рахунок втікачів з Правобережної України та Центральної Росії, які сподівалися врятуватися тут від поміщицького свавілля. Але сподівання ці були марними. Царський уряд щедро роздавав землі генералам, поміщикам, великим чиновникам, і селяни знову потрапляли в поміщицьку кабалу. Наприкінці XVIII століття землі по річці Кам’янці належали царському генералові Дуніну. Між 1791 та 1796 рр. він заснував тут село, назвавши його на честь своєї нареченої Софіївкою. Пізніше він передав його в казну, софіївські селяни стали державними. За даними ревізії 1859 року, в Софіївці було 637 дворів, проживало 4005 чоловік, з них 3934 державних селян і 66 відставних солдатів та членів їх сімей.
     За указами 1866—1867 рр. для жителів села було встановлено 2005 наділів, по 7,7 десятини на душу. Цю землю треба було викупити у казни на січень 1887 року  але й на 1902 рік жодної десятини селяни не викупили².
     З розвитком капіталізму після реформи 1861 року посилювалась диференціація селянства. Про це свідчать і дані по землекористуванню в Софіївці. В 1886 році Софіївська сільська община об’єднувала 762 двори і 5323 чол. населення. Їм належало 15 452 десятини землі (в т. ч. орної —10 767), тобто в середньому припадало по 20,4 десятини на двір, з них орної — 14,1 десятини. Однак десятини ці розподілялись дуже нерівномірно. Кращі землі поступово зосереджувались в руках куркулів. Сільські багатії споруджували також млини, кузні, олійниці, відкривали промислові підприємства. В 1864 році в Софіївці було 95 вітряних млинів, 8 олійниць, 3 кузні³. В 1894 році в селі почав працювати механічний завод, який випускав сільськогосподарські знаряддя, переважно букери, плуги тощо. В 1900 році він виробив продукції на суму 92 тис. крб.⁴. Через кілька років стали до ладу паровий млин, дві олійниці, а напередодні імперіалістичної війни — цегельний завод. В 1900 році на цих підприємствах працювало понад 100 чоловік — переважно з софіївських бідняків.
     Багато жителів села переселялося в інші райони, особливо на Кубань. Збереглися документи, які свідчать про переселенський рух софіївських селян. Ще в травні 1867 року губернському присутствію повідомлялось, що софіївські селяни великими партіями переселяються на Кубань, а коли влада заборонила громадам видавати документи на переселення, селяни робили це самовільно⁵. Про тяжку долю сільської бідноти свідчить і такий факт. Місцеві жандарми доповідали начальству, що 21 квітня 1881 року в Софіївці селянин, відставний солдат М. Криворуков різко висловився не тільки проти існуючого ладу, а й проти особи царя⁶.
     Диференціація і зубожіння селян особливо посилились після столипінської аграрної реформи. Куркульство, що розширило свої наділи, почало виділятися на хутори. Так за 10 км від Софіївки в 1910 році виник хутір Пустопорожній (село Жовте). Тоді там налічувалося 12 дворів. Куркулі Терещенко, Федорченко, Товстуха, Замбровський та ін. купили ще по 15—20 десятин, а коваль Маложонок 50 десятин. Куркулям виділяли землі в одному місці на відруби. В їхніх господарствах було по 20 і більше пар коней, снопов’язалки, жатки, парові машини, працювало по 10—15 наймитів.
     В той же час багато жителів села втрачали свої наділи. Наприклад, селянин С. Степура в 1911 році заборгував куркулеві Коржу і в рахунок боргу віддав свою землю⁷. Такі факти були не поодинокі. Позбавлені землі селяни йшли в найми до місцевих куркулів або до поміщиків сусідніх сіл. З малих років поневірялися в наймах К. Шапран, І. Собко, Ф. Шеремет, Я. Шкура та ін. В маєтку поміщика Гуревича наймитували брати С. І. Мудрий та А. І. Мудрий, у Потоцького — М. Т. Шапран та ін. Під час сівби в поміщицьких економіях чоловікам платили 35—50 коп., а жінкам 25—30 коп., місячна плата чоловіків становила 5—7 крб., а жінок — 3—5 крб., річна плата чоловіків — від 40 до 70 крб., а жінок — від 25 до 35 карбованців⁸.
     За рахунок сільських трудівників наживались також торгівці та спекулянти. Щотижня в селі збиралися базари, а кілька разів на рік — великі ярмарки. В 1863 році відбулися 4 ярмарки, куди було привезено товарів на суму 37 тис. крб. В 1900 році в селі торгували 44 крамниці та лавки з річним обігом на суму 433 тис. карбованців.
     Напередодні першої світової війни Софіївка була великим селом, яке простягалося на 8 км по балці річки Кам’янки. В центрі його височіли кам’яні будинки місцевих багатіїв, крамниці, склади, церкви, сад з відкритою сценою. А на пагорбах та розлогих ярах стояли приземкуваті хатини. З 2200 наявних на той час житлових приміщень 2070 були глинобитні і лише 130 кам’яних, здебільшого вкритих соломою. В селянських хатах взимку було волого і холодно. В лікарсько-санітарній хроніці Катеринославської губернії за 1913 рік зазначалося, наприклад, що в садибі М. Ващенка всі будови (хата, конюшня, хлів) дуже старі, валькові, вкриті соломою. Стара господиня, її два сини з жінками і 6 дітьми (одинадцять душ) жили в одній невеликій хаті, в ній стояли дві довгі лави, стіл, скриня. Люди спали на печі або на долівці. Садибу не огороджували. Подібними були садиби селян В. Шевченка, Ф. Кульбашного, який жив у старій похилій хаті, вкритій соломою. Під одним дахом з хатою була і стайня. Взимку в кутках хати лежав сніг⁹. В центрі села був невеликий ставок, але влітку він пересихав. Вода в криницях для вжитку не годилася — вона була солоною або з сіркою. Нерідко біля криниць копали глибокі ями, які наповнювали водою для худоби та птиці. Вода в них застоювалася, загнивала, поширювався страшенний сморід. Софіївці мусили купувати питну воду, яку привозили за кілька кілометрів від села бочками.
     В тій же хроніці вказувалося, що Софіївка вражала повною відсутністю будьякого благоустрою. Незважаючи на те, що під час дощів, особливо весною і восени, вулиці перетворювались на суцільну багнюку, село не мало бруку. Огорожі робилися з соломи, змішаної з гноєм, що надавало садибі неохайного вигляду і забруднювало повітря.
     Дві невеличкі лазні в Софіївці належали багатіям. Митися було ніде навіть улітку, бо ставок пересихав.
     Вкрай незадовільним було медичне обслуговування. На всю волость працювала одна лікарня на 20 ліжок¹⁰. Тому не випадково серед селян були поширені різні хвороби (дифтерит, малярія та ін.), частими були епідемії.
     «При малому складі фельдшерів,— зазначалось у звіті Верхньодніпровської повітової земської управи,— на Софіївській дільниці було дуже важко задовольнити ті вимоги, які під час епідемій ставились. Бували дні, коли всі роз’їжджалися по дільницях і в лікарні залишався один черговий фельдшер або санітарка, яка заміняла на кілька годин фельдшера»¹¹.
     Лише в 1843 році в селі було відкрито церковнопарафіальне училище, в якому навчалося 50 хлопчиків. Дівчаток в училище не допускали¹². З часом, коли в селі зміцніла куркульська верхівка, якій потрібні більш-менш письменні люди для роботи в крамницях, господарствах, на промислових підприємствах і т. д., були відкриті нові школи. В 1903 році в Софіївці працювало 6 шкіл: 4 земські, одна двокласна та одна церковнопарафіальна. В них навчалося 660 учнів¹³. До софіївських шкіл йшли учні з багатьох сіл — Довгівки, Широкого, Новоюлівки та ін., бо своїх там не було. В 1914 році в Софіївці відкрили також приватну гімназію, де навчалися діти багатіїв¹⁴.

1    По Екатерининской железной дороге, вып. 1, стор. 124.
2    Списки населенных мест Верхнеднепровского уезда Екатеринославской губернии, стор. 34.
3    Статистическо-экономический обзор Екатеринославской губернии за 1864 год. Верхнеднепровский уезд, стор. 140.
4    Памятная книжка и адрес-календарь на 1901 год, стор. 35, 65.
5    Памятная книжка и адрес-календарь на 1903 год, стор. 241.
6    ЦДІА УРСР, ф. 78, оп. 1, спр. 419, спр. 891, арк. 2.
7    Дніпропетровський облдержархів, ф. Р-4540, оп. 1, спр. 45, арк. 2, 12.
8    Отчет Верхнеднепровской уездной земской управы XIV очередному уездному земскому собранию за 1879 год, стор. 5.
9    Журн. «Врачебно-санитарная хроника», 1913, № 7—8, стор. 687—700.
10  Труды XI губернского съезда земских врачей и представителей земских учреждений Екатеринославской губернии, 20—29 марта 1914 года, т. 1. Екатеринослав, 1914, стор. 174.
11  Отчет Верхнеднепровской уездной земской управы XIV земскому собранию за 1879 год, стор. 5.
12  Статистические сведения о Екатеринославской губернии за 1864 год. Верхнеднепровский уезд, стор. 140.
13  Журн. «Врачебно-санитарная хроника», 1913, № 7—8, стор. 687—700.
14  Дніпропетровський облдержархів, ф. Р-4540, оп. 1, спр. 45, арк. 2.

Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка