Верхньодніпровськ
Верхньодніпровськ — місто Дніпропетровської області, центр Верхньодніпровського району. Розташований на річці Самоткані, на березі Дніпродзержинського водоймища, за 13 км від залізничної станції Верхньодніпровськ і за 73 км на північний захід від Дніпропетровська. Пристань на Дніпрі.
Археологічні розкопки і знахідки свідчать про те, що територія сучасного міста та його околиць була заселена з давніх часів. Експедиція Інституту археології Академії наук УРСР у 1959 році виявила тут рештки поселень і курганів епохи мідібронзи (III—II тисячоліття до н. е.).
В 1640 —1655 рр. на цій території був добре укріплений маєток польського дозорця, в 1680—1690 рр. виник запорізький зимівник. Після ліквідації Запорізької Січі ці землі по річці Самоткані стали власністю князя Г. Потьомкіна1. На місці запорізького зимівника у 1780 році Потьомкін заснував слободу, назвавши її Григорівкою2. За переписом 1782 року тут проживало 415 чоловік. У 1785 році слободу передано до казенного відомства, названо її Новогригорівкою і призначено для поселення відставних сімейних та осілих солдатів. 5 червня 1806 року слободу було віднесено до розряду повітових міст і названо Верхньодніпровськом. 2 серпня 1811 року затверджено герб Верхньодніпровська у вигляді щита, поділеного на дві частини. У верхній його частині на фоні золотого поля зображено грайливого бика, а в нижній, на фоні зеленого поля — срібну річку, що мало означати великий розвиток скотарства в цій місцевості.
Основним заняттям мешканців міста було землеробство і скотарство. На початку XIX століття розвиваються ремесла і торгівля. З’явилися майстерні по обробці шкіри, салотопні підприємства, лісопильний завод. Населення міста на той час складалось з селян, ремісників, торговців, духівництва і поміщиків. Багато жителів працювало на лісопильному заводі, в млинах, наймитували у купців і чиновників, духівництва і поміщиків.
У середині травня 1820 року по дорозі до Катеринослава Верхньодніпровськ відвідав О. С. Пушкін. Проїжджаючи села Катеринославщини, він бачив у яких умовах жили селяни. Жалюгідні халупи, вкриті соломою, змучені обличчя селян свідчили про їх тяжке становище.
Значну територію Катеринославської губернії, в т. ч. і Верхньодніпровський повіт, тоді охопило селянське повстання, спрямоване проти поміщицько-феодального гніту. Восени воно було жорстоко придушене царським урядом.
У серпні 1843 року в селах повіту і в самому Верхньодніпровську побував Т. Г. Шевченко. Розповіді про тяжке становище і голодування селян, про хвороби дітей кріпаків, які вмирали від цинги і пропасниці, викликали обурення і гнів поета-революціонера.
В умовах феодально-кріпосницького ладу Верхньодніпровськ розвивався дуже повільно. В 1858 році кількість жителів міста становила 2568 чоловік, з них державних селян було 1160 чоловік, міщан — 1219, дворян — 38, духівництва — 35, різночинців — 553. Населення Верхньодніпровська займалося переважно сільським господарством, ремеслами, торгівлею. Головними предметами торгівлі були велика рогата худоба, сільськогосподарські продукти, ремісничі вироби тощо. З підприємств у місті в 1860 році працювали цегельний завод, тютюнова фабрика, водяний млин, лісопильня. Місто мало 4 вулиці; на одній з них, що звалась Катеринославською, були повітові установи, дрібні крамниці, збирався ринок. Вулиці забудовувались дерев'яними будівлями. З 422 будинків лише один був кам'яним4.
Після реформи 1861 року промисловий розвиток Верхньодніпровська дещо пожвавився. В 1899 році тут було 29 невеликих підприємств, в т. ч. спиртоочисний завод, 2 парові млини, парова лісопильня. В місті працювало 442 ремісничих заклади, щорічно проводилося 4 ярмарки5. Збільшувалась кількість населення. За переписом 1897 року, у Верхньодніпровську проживало 6700 жителів6.
В січні 1899 року недалеко від міста почав працювати Верхньодніпровський металургійний завод, на якому була невелика доменна піч і чавуноливарний цех з двома вагранками. Під час загальної економічної кризи завод не витримав конкуренції з великими металургійними підприємствами7. Доменну піч було зупинено в жовтні 1899 року; працював лише чавуноливарний цех, який відливав труби та інші вироби.
Розвиток капіталістичних відносин у пореформений період супроводжувався посиленням експлуатації трудящих міста. Робітники, зокрема вантажники лісопильного та цегельного заводів й інших підприємств, одержували мізерну заробітну плату. Жорстока експлуатація робітників і селян міста викликала невдоволення існуючим соціальним ладом. Як свідчить донесення прокурора катеринославського окружного суду прокуророві Одеської судової палати, у вересні 1890 року робітники на лісопильній пристані завели розмову про новий закон, що давав право земським начальникам карати селян різками. Селянин Ф. Сипало, який був присутнім при цій розмові, заявив: «Якщо нас будуть бити, то ми і царя вб'ємо»8.
Напередодні першої світової війни у Верхньодніпровську проживало 12 640 чоловік. Тут працювало 10 невеликих промислових підприємств і 368 ремісничих закладів. Місто значно розрослося, але органи місцевого самоврядування майже не дбали про його благоустрій. На той час тут налічувалось 1810 житлових будинків, з них 50 цегляних, 1190 — критих соломою. Головні вулиці міста освітлювалися гасовими ліхтарями. Водопостачання забезпечувалось з колодязів, каналізації не було.
На медицину, санітарію та ветеринарію земська управа в 1899 році витратила всього 790 крб. 79 коп., з них 505 крб.— на зарплату медичному персоналу. Земська лікарня на 50 місць будувалася з 1900 по 1911 рік9. В 1913 році вона мала 4 лікарі, 13 фельдшерів і акушерок.
Учбові заклади призначались головним ином для привілейованих станів — дворянства, купецтва, духівництва. В 1862 році в місті почала працювати жіноча приватна, а 1864 року і двокласна школи. В 1879 році в двокласній школі навчалось 72 учні, з них 14 дітей дворян і чиновників, 29 дітей купців, 29 дітей міщан і багатих селян. За право навчання учень платив 5 крб. на рік10. 3 1879 року працювала чотирикласна жіноча прогімназія, в якій у 1888 році навчалось 76 дітей дворян, духівництва, купців і міщан. У 1913 році працювали 3 початкові загальноосвітні училища11, жіноча та чоловіча гімназії. У Верхньодніпровській чоловічій гімназії навчався радянський історик, академік Академії наук СРСР І. І. Мінц. Місто мало 2 бібліотеки і 2 невеликих театри.
1 Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, стор. 263.
2 Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1864 год, стор. 169.
3 Материалы для географии и статистики России. Екатеринославская губерния. СПб., 1862, стор. 305, 306.
4 ЦДІА СРСР, ф. 1281, оп. 6, спр. 62, арк. 91.
5 Памятная книжка и адрес-календарь на 1901 г., стор. 191.
6 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 14. СПб., 1910, стор. 569.
7 По Екатерининской железной дороге, вып. 1. Екатеринослав, 1903, стор. 130, 131.
8 ЦДІА УРСР, ф. 419, оп. 1, спр. 1571, арк. 1, 2, 9.
9 Труды XI губернского съезда земских врачей и представителей земских учреждений Екатеринославской губернии, т. 1. Екатеринослав, 1914, стор. 179.
10 Отчет Верхнеднепровской уездной земской управы XIV очередному уездному земскому собранию за 1878—1879 год. Кременчуг, 1879, стор. 308.
11 Список учебных заведений Екатеринославской губернии. 1912—1913 г. Екатеринослав, 1913, стор. 39, 47.
Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка