Солоне

     Cолоне — селище міського типу, центр Солонянського району Дніпропетровської області. Розташоване на південному заході за 38 км від Дніпропетровська та 10 км на схід від залізничної станції Привільне. На відстані 7 км від Солоного проходить автотраса Дніпропетровськ — Запоріжжя.
     Перші оселі на місці сучасного селища виникли ще в III тисячолітті до нашої ери. Рештки поселень і курганні могильники ямної культури доби міді-бронзи збереглися на околицях села до нашого часу¹.
     Наприкінці XVII століття за 2,5 км на схід від сучасного селища виникло поселення Новоселівка, засноване кріпаками-втікачами. Незабаром поміщик Енгельгардт, якому належали землі на південь від Катеринослава, прислав сюди ревізора. Селяни Новоселівки знову потрапили в поміщицьку кабалу.
     На початку XVIII століття кріпаків з Новоселівки переселили на землі по річці Солоненькій. Нове поселення дістало назву Енгельгардтівка. За даними ревізії 1782 року Енгельгардтові належало тут 6 тис. десятин землі.
     В 80-х рр. XVIII століття ці землі стали власністю генерал-лейтенанта Й. Хорвата. Село було названо Солоненьким². На той час тут жило 485 чоловік³. В 1799 році його купив поміщик Неверовський.
     За переписом 1858 року, в Солоненькому налічувалось 724 чоловіка, які займалися хліборобством та скотарством. Поміщикові належало 5247 десятин землі. Селяни ж мали по 1—2 десятині на господарство⁴. Реформа 1861 року не виправдала їхніх сподівань. Тільки 386 чоловік одержали земельні наділи, в середньому по 1,1 десятині на душу. Як і до реформи, в Солоненькому панували злидні і безправ’я. Наприкінці XIX століття сільській громаді села, яке стало називатися Солоним, належало 1785,5 десятин землі, з них 1378,5 десятин — купленої⁵. 123 господарства були бідняцько-середняцькими, 25 проц. з них — безтяглові, 19 проц. — безкорівні. 60 мали по 10—20 десятин, 15— понад 20 десятин. В той же час, коли бідніша частина населення задихалася від безземелля і малоземелля, поміщикам-колоністам Абраму і Герману Бергманам, які придбали землі в Солоному після реформи, належало майже 4,5 тис. десятин землі⁶.
     Сільська ж біднота змушена була орендувати землі у багатіїв на кабальних умовах. Не маючи чим заплатити за обробіток поля, селяни віддавали свої жалюгідні наділи за борги, а самі йшли на далекі заробітки або в найми до тих же поміщиків і куркулів. На їх економічному становищі позначались також часті неврожаї, стихійні лиха та епідемії. Тяжке злиденне життя селян штовхало їх на боротьбу проти поміщиків та царської адміністрації.
     Напередодні першої світової війни в Солоному було 274 двори. Кількість населення становила 1830 чоловік⁷. 10 селянських господарств займалися кустарно-ремісничими промислами: бричковим, ковальським, кравецьким, шевським, столярним, ткацьким. На промислових підприємствах працювали тільки 19 чоловік⁸.
     Низькі врожаї погіршували і без того тяжке становище селян. Так, у 1912 році у Солонянській волості було зібрано в середньому з одної десятини селянської землі 40 пудів озимої пшениці і 46,7 — ярової та 133,3 пуда кукурудзи⁹.
     Селяни терпіли від злиднів, темряви, епідемій. У Солонянській лікарні, яка обслуговувала 4 волості з населенням 26 474 чоловік, працювали лікар, 2 фельдшери, і акушерка¹⁰.
     Більшість жителів села була неписьменною. З 762 чоловіків знали грамоту всього 252, з 692 жінок — тільки 2. В 1914 році в Солоному працювало 2 однокласні сільські училища. З 103 учнів у 1914/15 навчальному році їх закінчили тільки 8 чоловік¹¹, решта залишила школу через скрутні матеріальні умови.

1    Археологічні пам’ятки, УРСР, т. 2. К., 1949, стор. 161, 178.
2    Дніпропетровський облдержархів. Колекція документів за 1776—1795,1808 рр.,арк. 22.
3    ЦДІА СРСР, ф. 1350, оп. 312, спр. 22, арк. 5.
4    ЦДАДА, ф. 1355, оп. 1, спр. 19, арк. 20.
5    Материалы для оценки земель Екатеринославской губернии, стор. 154.
6    Список земельных владений Екатеринославского уезда Екатеринославской губернии. Екатеринослав, 1899, стор. 140.
7    Список населенных мест Екатеринославского уезда Екатеринославской губ., стор. 20.
8    Кустарно-ремесленные промыслы Екатеринославской губернии, стор. 20—21.
9    Сведения об урожае хлебов и трав в Екатеринославской губернии в 1912 году. Екатеринослав, 1913, стор. 14, 15.
10  Отчет Екатеринославской уездной земской управы за 1912 г. Екатеринослав, 1913, стор. 12—14.
11  ЦДІА СРСР, ф. 733, оп. 22, спр. 141, арк. 31, 32.

Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка