Попасне
Попасне — село в Україні, в Новомосковському районі Дніпропетровської області. Розташоване в степовій частині Придніпровської низовини, за 25 км на північний схід від Новомосковська і за 22 км від найближчої залізничної станції Кільчень. На північ, за 7 км від села, тече ріка Самара, ліва притока Дніпра.
Про заселення цих місць у стародавні часи свідчать численні археологічні пам'ятки, знайдені в селі та його околицях. На початку XX століття під керівництвом Д. І. Яворницького в Попасному було розкопано 6 курганів доби бронзи(ІІІ — І тисячоліття до н. е.). В них же досліджено і поховання кочовиків XIV—XV століть, в яких знайдено скелети воїнів, залізні списи і навіть поховання коней із збруєю1.
На місці, де тепер розкинулося Попасне, в далеку давнину були чудові пасовиська, через які пролягав чумацький шлях до Криму. Тут зупинялися чумаки відпочити і попасти волів. Звідси, мабуть, і пішла назва Попасне2. У другій половині XVIII століття родючі землі в цій місцевості заселялися козаками, а після ліквідації Запорізької Січі вони стали власністю купця М. Фалєєва, який згодом був найближчим помічником Г. О. Потьомкіна по торгівлі й фінансових справах3. Наприкінці XVIII століття цими землями заволоділи поміщики Родзянки.
В документах 5-ї ревізії за 1794 рік згадується хутір Попасний, приписаний до села Андріївки. В ньому та хуторі Поповому налічувалось 25 дворів. Хутори були власністю підполковниці Родзянко. Селяни платили оброк, основним їх заняттям було хліборобство і тваринництво4.
На початку XIX століття хутір Попасний почав зростати і в документах за 1835 рік згадується вже як село. Поміщики скуповували кріпаків з Курської, Орловської та Харківської губерній і селили їх на цих землях. В економії Родзянка було відкрито кахельний завод, на якому працювали кріпосні селяни.
Дорогою ціною дісталася жителям села «дарована» царем у 1861 році «воля». Замість повного земельного наділу — по 4 десятини на ревізьку душу — селяни одержали половинні наділи — по 2 десятини. Всього було виділено їм 840 десятин5, а проживало тоді в Попасному 1470 чоловік. Отже, на одного чоловіка припадало трохи більш ніж по півдесятини землі. Поміщик Родзянко привласнив 1000 десятин найкращої землі, порубав ліс на ділянці селян, обмежив право користування ставками, викуп за землю в два з половиною рази перевищував її ринкову вартість. На час реформи одна десятина землі в Новомосковському повіті коштувала 18 крб., а жителів Попасного примусили платити по 47 крб. 08 коп. П'яту частину викупного платежу (7910 крб.) вони виплачували безпосередньо Родзянку протягом 5 років, а 31 642 крб.— державі, по 1898 крб. щороку5.
Селяни й далі змушені були гнути спину в панській економії, орендувати землю на кабальних умовах. Родзянки лишилися найбагатшими землевласниками в Новомосковському повіті, їм належало більш як 13 тис. десятин землі.
В 1883 році жителі Попасного разом з мешканцями сусідніх сіл Михайлівки, Афанасівки та Всесвятського звернулися з проханням до Родзянків та поміщика Ілляшенка здати їм частину землі в оренду. Поміщики не тільки відмовилися задовольнити ці просьби, але й почали знущатися з селян. Ілляшенко пояснював свою відмову тим, що земля йому потрібна для випасу овець. А коли селяни сказали, що краще порізати частину овець, ніж залишити людей помирати з голоду, Ілляшенко цинічно відповів: «Ріжте своїх дітей»6. Це ще більш обурило селян і спонукало до рішучих дій. Вони почали захоплювати поміщицьку землю, заявляючи, що вона полита потом і кров'ю їхніх батьків. Запалали поміщицькі комори і засіки. Ці пожежі, за свідченням губернського предводителя дворянства, набрали розмаху, якого не було ніколи, причому «винуваті лишалися не знайденими»7.
Протягом вересня 1883 року катеринославський губернатор Розенберг двічі виїжджав до Попасного для придушення виступу селян проти поміщиків. Вперше — 10 вересня з батальйоном піхоти і 50 козаками, а вдруге — 22 вересня з двома батальйонами піхоти. В телеграмі на ім'я міністра внутрішніх справ він навіть пропонував скасувати Попасненську волость у складі 5 сіл, зважаючи на те, що там заворушення набрали особливо гострого характеру. Наляканий катеринославський предводитель дворянства Алексеев також просив міністра вжити «найенергійніших заходів», бо «інакше,— писав він,— селянські заворушення можуть охопити не тільки всю губернію, але й усю Росію»8.
Та селяни були наполегливі у своїх вимогах. Незважаючи на наявність війська і масові арешти, вони не відмовилися від намірів захопити землю, заявляючи, що «краще померти від солдатських куль, ніж від голоду»9. Шляхом жорстоких репресій виступи селян Попасного та інших сіл Новомосковського повіту в 1883 році були придушені.
Через 7 років після цих подій жителі села рішуче відмовилися визнавати царський закон від 12 червня 1889 року про переобрання суддів і положення про земських начальників, розглядаючи їх як «повернення до панщини». «Селяни вчинили опір царським властям»,— писав прокурор катеринославського окружного суду міністру юстиції 25 вересня 1890 року10. Активними учасниками цього виступу були жителі Попасного. Т. Кротов доводив, що різками слід карати і панів, бо «всі люди рівні, як селяни, так і пани»; А. Сидковський говорив, що за новим законом за один крок курки на поміщицькій землі селян будуть штрафувати по 50 крб. сріблом або по 50 різок. В Попасне знову було послано два батальйони (600 солдатів Таганрозького полку з Новомосковська та 400 — Керч-Енікальського полку з Павлограда). За наказом губернатора 27 селян покарали різками11.
На початок 1914 року в Попасному налічувалося 344 двори і 1877 жителів, а надільної землі, як і раніше, залишалось 840 десятин. Зате куркульські господарства придбали 1732 десятини землі12. Багато селян-бідняків працювало у наймах в економіях Родзянків. За ціле літо чоловіки заробляли 30—40 крб., а жінки — не більше 25 крб. Плату видавали нерегулярно.
Побутові умови сільської бідноти були жахливими. З ранньої весни й до пізньої осені селяни ходили босі, взувались лише на великі свята. Одяг з домотканого полотна фарбували бузиною. Жили вони здебільшого в низеньких, з маленькими віконцями хатах. Підлогу встилали соломою, на якій і спали, накривши її ряднами.
В центрі села Родзянки спорудили ще на початку минулого століття великий двоповерховий будинок. Тоді ж побудували й нову церкву, яка допомагала їм тримати населення в покорі й темряві. На 1913 рік церква мала 120 десятин найкращої землі, яку громада обробляла безплатно13.
Селяни фактично були позбавлені медичної допомоги. Лише в 1901 році в селі відкрили лікарню на 8 ліжок, для якої побудували плетено-мазану хату. До складу т. зв. Попасненської медичної дільниці входили 3 волості з населенням 23 959 чоловік. Цю кількість населення обслуговували один лікар, 6 фельдшерів і акушерка. При лікарні була аптека, але на всю Попасненську дільницю не було жодного аптекаря14.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції понад 80 проц. жителів села були неписьменними. Першу школу в Попасному відкрили тільки в 1866 році15, але існувала вона лише кілька років, бо ні уряд, ні земство по-справжньому не дбали про освіту селян. Початкову двокласну церковнопарафіальну школу збудували в селі лише в 1907 році. Напередодні першої світової війни було відкрито ще однокласне змішане земське училище.
1 Труды XIII Археологического съезда, т. 1, М., 1907, стор. 132—135.
2 Д. И. Эварнидкий. Вольности запорожских козаков. СПб., 1898, стор. 241
3 Е. И. Дружинина. Северное Причерноморье в 1775—1800 гг., стор. 41, 162.
4 ЦДАДА СРСР, ф. 1355, оп. 2, спр. 21, арк. 22.
5 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 11, спр. 527, арк. 5—9.
6 Крестьянское движение в России в 1881—1889 гг. Сборник документов, стор. 167.
7 ЦДАЖР СРСР, ф. 102, 2-е діловодство, 1883, спр. 312, ч.28, арк.8,11.
8 Там же, арк. 8; 1890 р., спр. 58, ч. 24, арк. 6—12.
9 Там же, ф. 102, 2-е діловодство 1883, спр. 312 ч. 28, арк. 8.
10 ЦДАЖР, ф. 1405, оп. 91, спр. 6239, арк. 1—6.
11 Там же, ф. 102, 2-е діловодство, 1890, спр. 58, ч. 24, арк. 16, 17, 19, 22.
12 Вся Екатеринославская губерния. Адрес-календарь за 1913 г., стор. 249.
13 Справочная книга Екатеринославской епархии, стор. 696, 697.
14 Отчет Новомосковской уездной земской управы за 1901 год, ч. 2, стор. 45—46.
15 Журн. «Киевская старина», 1889, т. 25, стор. 595.
Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка