Кринички
Кринички — селище міського типу (з 1958 року), адміністративний центр Криничанського району Дніпропетровській області. Розташовані на річці Мокрій Сурі, правій притоці Дніпра, за 48 км від Дніпропетровська.
На території сучасного селища археологами досліджене сарматське курганне поховання (II століття до н. е.)1. Кургани епохи бронзи (III—II тисячоліття до н. е.) виявлено також поблизу села Одарівки.
Сучасне поселення засноване близько двох століть тому. В долині річки Мокрої Сури та її урвищах було безліч незамерзаючих джерел з доброю питною водою. Подорожні (тут проходив великий чумацький шлях), а також перші поселенці села копали щороку тимчасові невеликі криниці. Звідси походження назви села — Кринички. Тривалий час паралельно з цією, частіше в офіційних документах, вживалася назва — Криничуватка2.
Основну масу мешканців села на початку XIX століття становили державні селяни. Низькі врожаї призводили до голодування і масового відпливу селян на південь, де вони сподівалися знайти роботу і порятунок від голодної смерті.
Цим пояснюються великі коливання чисельності населення Криничок. Так, у 1859 році тут мешкало 2587 жителів3, в 1886 році — 4363, а в 1898 році населення зменшилося до 2410 чол.4, тобто майже в 2 рази.
Гальмувало соціально-економічний розвиток села також і те, що воно було розташоване осторонь від залізниці, не мало зручних шляхів і засобів сполучення з містами, розташованими порівняно недалеко.
Наприкінці XIX століття значна частина жителів села обробляла мізерні наділи, тоді як окремі власники мали сотні й тисячі десятин землі. Так, поміщикові Маламі належало більш як 3 тис. десятин. 179 селянських господарств не мали ніякого реманенту, 466 — були без плуга, 196 — не мали навіть робочої худоби. Всього на селі використовувалося 8 кінних граблів, 8 сортувалок, 68 жниварок. Але ця техніка була доступною тільки куркулям.
Тяжке матеріальне становище, цілковите політичне безправ'я викликало гострий протест жителів села. Під впливом боротьби робітників Катеринослава і Кам’янського серед селян поширюються революційні настрої. 24 липня 1905 року повітовий справник доповідав катеринославському губернатору, що 40 мешканців Криничок самовільно косили посіви на полі поміщика Малами і орендаря Григор’єва. Селяни відмовилися виконати наказ урядника про припинення покосу. Коли ж у них силою відібрали снопи, Похил, Довбня, Черненко, Микита та Іван Перекопські, Василенко та інші, озброєні вилами і кілками, відбили ці снопи. Активні учасники виступу були арештовані5.
Столипінська реформа поглибила класове розшарування селянства, відкривши великі можливості куркульству скуповувати наділи у бідноти. Навколо Криничок швидко зростають і міцніють куркульські господарства. Окремі з них мали по 130 — 150 десятин землі. Малоземельні селяни, які виходили з общини, остаточно розорювалися, йшли в міста — Кам’янське, Катеринослав, поповнювали ряди робітничого класу. Близько 14 проц. сімей, сподіваючись на поліпшення свого становища, переселилось до Сибіру, Середньої Азії та Кавказу.
З розвитком капіталізму в сільському господарстві Кринички стали значним торговельним центром. Тут з’явилися крамниці, тричі на рік (в березні, травні і вересні) відбувались ярмарки. Чимала частина мешканців займалася промислами та торгівлею. Соціально-економічні зміни призводили до зростання населення. У 1908 році у селі налічувалось 10139 жителів6. У 1909 році воно було одним із найбільших сіл на Катеринославщині. В ньому діяли телефон і пошта.
Відкриття перших медичних закладів у селі пов’язане з діяльністю земства. Так, у 1872 році була створена криничанська лікувальна дільниця, а незабаром — земська амбулаторія і невеличка лікарня. Однак усіх жителів дільниці — 70 640 чол. вони не могли обслужити7.
У 1898 році з 1038 селянських родин у 668 зовсім не було письменних. Того ж року в Криничках заснували першу двокласну школу, а в 1902 році — церковнопарафіяльну.
1 А. Скриленко. Материалы для археологической карты Екатеринославской губернии, стор. 8.
2 Волости и важнейшие селения Европейской России. СПб., 1886, стор. 20.
3 Список населенных мест Российской империи. Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством, т. 13, стор. 10.
4 Список земельных владений Екатеринославского уезда Екатеринославской губернии. Екатеринослав, 1899, стор. 32.
5 Дніпропетровський облдержархів, ф. 11, спр. 434-6, арк. 703—706.
6 Список населенных мест Екатеринославского уезда Екатеринославской губернии. Екатеринослав, 1921, стор. 26, 27.
7 Отчет Екатеринославской уездной управы за 1914 год. Медицина и санитария. Екатеринослав, 1916, стор. 9, 10.
Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка