Покровське
Покровське — село в Нікопольському районі Дніпропетровської області. Розташоване на березі Каховського моря за 30 км від Нікополя.
В селі Капулівці виявлено поселення та могильник ранньомідного віку (кінець IV — початок III тисячоліття до н. е.), 2 поселення доби бронзи (II — початок І тисячоліття до н. е.) з рештками бронзоливарного виробництва1. Досліджено також поселення скіфського часу (III століття до н. е.) та черняхівської культури (IV— V століття н. е.). Скіфське поселення (IV—III століття до н. е.) з рештками жител та металургійного виробництва досліджено на території Покровського.
Заселення місцевості, на якій тепер розташоване село, припадає на 1734 рік, коли тут, через 25 років після зруйнування Січі, на острові Чортомлику оселилися запорожці і заснували т. зв. Нову Січ. Після ліквідації її у 1775 році на місці коша виникло село Покровське2. Деякий час воно називалось навіть містом, тут були розташовані провінціальна канцелярія і духовне правління3. Але вже в наступному році провінціальна канцелярія була переведена до Нікополя, а Покровське одержало статут містечка, з 1784 року воно стає слободою4.
Незабаром після ліквідації Нової Січі Катерина II подарувала Покровське, в якому проживало 476 жителів — вихідців з різних сел України, разом з навколишніми селами, автору маніфеста про скасування Січі генерал-прокуророві князеві Вяземському5. В 1802 році вдова Вяземського продала Покровське придворному барону Штигліцу.
Реалістичні картини життя селян, жорстокі кріпосницькі порядки змалював у своїй роботі «Поездка в Южную Россию» О. С. Афанасьєв-Чужбинський, коли у 1856 році він разом з іншими письменниками перебував у подорожі по вивченню прирічних і приморських областей Російської імперії. Під час поїздки по Дніпру Чужбинський зробив тривалу зупинку в Нікополі і в Покровському. В першій частині своєї книги — «Очерки Днепра» — він писав, що український селянин не перестає трудитися все своє життя. Вже у 8 років селянський хлопчик стає до праці: пасе худобу, поганяє волів, з роками виконує все більш складні і важкі роботи. Дівчатка 7—8 років навчаються прясти, ганяють худобу в поле, доглядають менших дітей, пораються на городі. Особливо гаряча і важка пора наступала для селян влітку. Під час жнив, писав Чужбинський, вдома залишалися тільки старезні діди та малі діти, немовлят матері брали з собою на поле. Якось у Покровському, повертаючись до хати, де він мешкав, письменник почув голосний плач. Плакали дві дівчини. На запитання, яке горе сталося і чи не зможе він чим-небудь допомогти, одна з дівчат відповіла: «Е, ніхто не пособить!., завтра перший раз виганяють нас на панщину»6.
Рятуючись від панської сваволі, селяни втікали. Про факти втечі кріпаків барона Штигліца катеринославський губернатор вимушений був доповідати навіть цареві Олександрові II в рапорті від 8 червня 1856 року7.
У 1861 році село Покровське, в якому за переписом 1859 року налічувалось 214 господарств і 1511 жителів8, було продано Штигліцом великому князеві Михайлові Миколайовичу. В цьому ж році внаслідок скасування кріпосного права селяни стали юридично вільними, залишаючись у цілковитій економічній залежності від поміщика, бо більшість з них не мала ні достатньої кількості землі, ні знарядь для її обробітку.
Згідно викупного договору, підписаного 21 листопада 1862 року управителем маєтку та представниками сільської громади, тимчасово зобов’язані жителі Покровського одержали право на викуп 588 наділів. Наділ на ревізьку душу дорівнював 4 десятинам. За всю кількість надільної землі — 2232 десятини — селяни повинні були платити 5022 крб. оброку на рік. Загальна ж сума викупу становила 66 960 крб. Тобто кожна десятина надільної землі коштувала селянину 30 крб. Крім того, вони повинні були платити за водопій, за право ловити рибу в річці Підпільній, за прогон худоби і інше9.
На кінець XIX століття в селі різко збільшилася кількість селян-батраків, які не мали ніяких засобів до існування. В 1886 році в чотирьох селах Покровської волості налічувалось 3311 жителів. На їх долю припадало 4543 десятини землі, тобто менше, ніж півтори десятини на душу населення. В той же час поміщик Романов мав у волості 34418 десятин кращої землі.
Куркулі скуповували землі зубожілих односельчан. У 1998 році в Покровському налічувалось 456 господарств. 13 з них зовсім не мали землі, в 30 господарствах мали її не більше десятини, 40 — належало по 1—3 десятини, а 29 дворів мали по 10—20 десятин землі. В середньому на душу населення припадало менше десятини надільної землі10.
Не маючи достатньої кількості землі, селяни вимушені були орендувати її у Романова за надто високу плату: 10 крб. за десятину орної степової землі і 24 крб. за оренду десятини плавнів. Орендувати землю за таку плату могли тільки куркульські господарства. Тому 181 господарство зовсім не орендувало землю, 128 — орендували від 1 до 3 десятин, а 29 куркульських господарств — по 10—15 і більше десятин.
Про розшарування селян свідчить також розподіл худоби і реманенту: 46 господарств не мали ніякої худоби, 94 — робочої, а 51 господарство мало 4 і більше коней та волів, 29 — 3 і більше корів, 71 господарство не мало ніякого реманенту, 238 — плуга або букера, разом з тим 94 заможні господарства мали і те і друге11.
Безземельні та малоземельні селяни батракували у куркулів і в економії Романова, йшли на заробітки на марганцеві рудники, де їх теж жорстоко експлуатували підприємці.
Напередодні першої світової війни у Покровському проживало 3226 чол., кількість надільної землі залишилась та ж — 2232 десятини12. На поміщицьких землях постійно працювало за дуже низьку плату 275 дорослих чоловіків і жінок та 208 підлітків. У 1911 році чистий прибуток з однієї десятини рільництва в економії Романова становив 7 крб. 80 коп. а в 1913 — 21 карбованець13.
З початком війни зросла кількість безпосівних і малопосівних господарств. Не вистачало робочих рук, худоби, реманенту, посівних матеріалів. Різко знизилась врожайність. Недоїдання, тяжкі побутові умови, виснажлива праця, відсутність кваліфікованої медичної допомоги приводили до масових захворювань та епідемій. Тільки в 1914 році в Покровському було 28 випадків захворювання на черевний тиф, 14 — висипний, 56 — скарлатину14.
Царський уряд, пануючі класи намагалися тримати трудящих в темряві і неуцтві. З 2630 жителів села в 1898 році тільки 397 були письменними, з них 73 жінки, тобто менше 6 проц. жіночого населення. Тільки 103 хлопчики і 19 дівчаток, переважно діти більш заможних селян, мали змогу ходити до школи, в той час як в селі налічувалось 488 дітей шкільного віку. Приміщення двох однокласних земських та церковнопарафіальної шкіл Покровського були мало пристосованими для навчального процесу.
1 Археологічні пам’ятки УРСР, т. 10. К., 1961, стор. 17, 18.
2 Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края, стор. 285—287.
3 Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, стор. 58.
4 Д. И. Эварницкий. История запорожских казаков, т. 1, стор. 175, 176.
5 Дніпропетровський облдержархів. Колекція копій документів за 1767, 1781—1794 рр., арк. 76.
6 А. Афанасьев-Чужбинский. Поездка в Южную Россию, ч. 1, стор. 35, 38, 48, 210.
7 ЦДІА УРСР, ф. 109, спр. 153, арк. 5—8.
8 Списки населенных мест Российской империи, т. 13. Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством, стор. 12.
9 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 11, спр. 421, арк. 21—23.
10 Материалы для оценки земель Екатеринославской губернии, т. 1, стор. 202—204.
11 Там же. стор. 205—207.
12 Вся Екатеринославская губерния. 1913 г., стор. 24.
13 Дніпропетровський облдержархів, ф. Р-4098, оп. 1, спр. 80, арк.190, 218.
14 Приложение к всеподданейшему отчету Екатеринославского губернатора за 1914 г. Екатерннослав, 1915, стор. 10—22.
Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка