Миколаївка

     Миколаївка — селище міського типу Широківського району Дніпропетровської області. Розташована за 6 км від Широкого та за 180 км від Дніпропетровська. До найближчої залізничної станції Інгулець — 12 км.
     Миколаївка (вона ж Велике Сіромашине, а потім — Козельське) виникла в другій половині XVIII століття на землях, які входили до Інгульської паланки Запорізької Січі¹. На місці теперішнього селища, як свідчать історичні джерела, був зимівник одного із заможних козацьких старшин Сіромахи. Після ліквідації Запорізької Січі Сіромаха «за вірність і відданість» одержав 10 тис. десятин землі. Щоб заселити ці землі, він давав дозвіл на поселення селянам-втікачам, за що вони повинні були працювати спочатку на нього один день на тиждень².
     Головним заняттям мешканців Миколаївки було землеробство. Вони вирощували озиму пшеницю, жито, ячмінь, просо, а по берегах річки Інгульця — льон.
     За царським указом від 1797 року, селяни Миколаївки були закріплені за поміщиком, на землях якого вони мешкали³.
     В 1802 році село входило до складу Херсонського повіту Херсонської губернії. 89 селян і 9 тис. десятин землі у Миколаївці були власністю вдови майора Ковельського — дочки Сіромахи⁴. В 1859 році в селі налічувалось 60 дворів, мешкало 348 чоловік⁵.
     Під час проведення реформи 1861 року селяни втратили майже п’яту частину землі. Вони одержали від поміщика 781 десятину наділів, по 4,5 десятини на ревізьку душу. Поміщикові дісталось 2301,2 десятини кращої землі. Викупити повністю свої наділи в 1861 році змогли лише 2 заможні родини.
     Основною системою землеробства в селянських господарствах було трипілля, добрива на поля майже не вивозились. Внаслідок цього врожайність була низькою. Наприклад, середня врожайність за 11 років (1877—1888 рр.) з десятини (в пудах) становила: озимого жита — 35, ярої пшениці — 20, ячменю — 20, вівса — 40.
     Після скасування кріпосного права посилився процес розшарування селянства. Зросла кількість безземельних та малоземельних господарств. В той час у селі з’явилося кілька куркульських господарств, серед них особливо виділялися куркулі Сидоркін, Балло, Черниш, Букач та інші. Вони нещадно експлуатували бідняків-односельчан.
     У 80-х роках в селі з’являються дрібні підприємства — кар’єри по видобутку вапна, паровий млин, кузні, одна крамниця. Щорічно у травні в селі відбувався ярмарок, один раз на тиждень збирались базари, на яких торгували хлібом, худобою, кустарними виробами та промисловими товарами. Важливе значення для розвитку господарства мав транзитний шлях з Херсону на Кривий Ріг, що проходив через це село. У 1885 році Миколаївка стала волосним центром. За період з 1885 по 1897 рік населення її зросло з 474 до 663 чол.⁶, а кількість дворів збільшилась майже вдвічі. В 1887 році тут було 107 селянських дворів, 3 двори міщан і садиба поміщика.
     З 80-х років XIX століття історія села пов’язана з розвитком Криворізького залізорудного басейну. В 1898 році Нікополь-Маріупольське акціонерне товариство заснувало тут невеликий рудник Миколаївський-1 (чотири кар’єри), на якому працювало 35 робітників і за рік видобувалось до 600 тис. пудів залізної руди⁷. В 1901 році закінчено будівництво залізничної вітки від станції Кривий Ріг до станції Миколо-Козельськ, що поблизу Миколаївки⁸. У березні 1904 року вона була продовжена до станції Апостолове.
     Основну робочу силу для будівництва залізниці і рудника постачало село. Селяни-бідняки Миколаївки працювали на залізниці, наймалися на підсобні роботи на станцію Миколо-Козельськ або влаштовувались на рудники. Робочий день на рудниках тривав 12—14 годин, одержували ж робітники по 50 і менше копійок на день.
     У зв’язку з економічною кризою в країні на початку XX століття частина робітників рудника Миколаївський-1 втратила роботу, в 1903 році було закрито всі чотири кар’єри.
     На початку XX століття в селі збільшилась кількість безземельних та малоземельних господарств. За 45 років, що минули після реформи 1861 року, населення села зросло в 2,4 раза, а площа надільної землі не змінилась. Із 129 господарств села 78 дворів (60,5 проц.) мали по 5 десятин. Їх землекористування складало 291 десятину надільної землі (або 37,3 проц.), 22 господарства (17,1 проц.) користувались наділами до 10 десятин. Їм належало 187 десятин (23,9 проц. всієї надільної землі). Наділи понад 10 десятин мали 20 дворів (15,5 проц.). У куркулів було 303 десятини надільної землі (або 38,8 проц.), 9 селянських господарств зовсім не мали надільної землі. 84 господарства Миколаївки брали землю в оренду. Нерівномірно розподілялась між різними групами селян Миколаївки і робоча худоба. Так, 19 бідняцьких господарств лишилося без робочої худоби, а в 15 господарствах не було ніякої худоби. В той же час кожне з 15 куркульських господарств мало від 5 до 10 голів тільки рогатої худоби. Заможні господарства мали залізних плугів — 61, букерів — 75, котків — 61, а також 73 віялки⁹. У бідняків майже не було потрібних сільськогосподарських знарядь.
      Запровадження столипінської аграрної реформи спричинило дальше обезземелення основної маси селян і дальше загострення класових суперечностей в селі. З 1907 по 1915 рік з Миколаївки вийшло на хутори 14 господарств з родинами¹⁰. Куркулі захопили найкращі землі. Крім того, вони скуповували і орендували землю односельчан, які розорювалися. В 1910 році в селі почав працювати цегельночерепичний завод, через рік на станції Миколо-Козельськ відкрився гасовий склад нафтового магната Нобеля¹¹. Із станції Миколо-Козельськ вивозилось 416,6 тис. пудів хліба. Зростало кустарне виробництво. В 1912 році в селі постійно працювало 5 ковалів, 7 столярів і теслярів, 12 шевців, 20 шорників та інші. Двічі на рік відбувалися ярмарки. Торгівлею тут постійно займалося 17 чоловік¹². В 1912 році в селі (разом зі станцією Миколо-Козельськ) налічувалося 163 двори і 1185 жителів.
     Незадовільною була медична допомога населенню. Тільки в 1896 році в Миколаївці почав працювати земський фельдшер. У 1885 році відкрито земську початкову школу на 50 учнів. Це була єдина школа на всю волость. Більшість учнів не мала змоги пройти весь трирічний строк навчання. Так, у 1893 році школу закінчили лише 4 хлопчики і 5 дівчаток¹³. Напередодні першої світової війни близько 80 проц. населення села було неписьменним.

1    А. Скальковский. История Новой Сечи или последнего коша Запорожского, стор. 31, 133.
2    Материалы для оценки земель Херсонской губернии, т. 6, стор. 96, 217.
3    Історія селянства Української РСР, т. 1, стор. 244.
4    Материалы для оценки земель Херсонской губернии, т. 6, стор. 129.
5    Списки населенных мест Российской империи по сведениям 1859 г., стор. 16.
6    Первая всеобщая перепись населения Российской империи, стор. 257.
7    Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 14, стор. 583.
8    По Екатерининской железной дороге, стор. 9.
9    Данные об экономическом положении селений Херсонского уезда в 1906—1907 гг., вып. 1. Херсон, 1908, стор. 38, 40, 41.
10  Список населенных мест Херсонской губернии. Александрия, 1917, стор. 104—106.
11  Список населенных мест Херсонского уезда на 1912 г. Херсон, 1912, стор. 65.
12  Статистико-экономический обзор Херсонского уезда за 1912 г. Херсон, 1913, стор. 8, 57, 70.
13  Отчет Херсонской земской управы. Херсон, 1893, стор. 71.

Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка