Павлоград

     Павлоград — місто обласного значення Дніпропетровської області, центр Павлоградського району, розташований у межиріччі річок Самари й Вовчої, за 76 км від Дніпропетровська, у центрі вугільного басейну — Західного Донбасу. Через місто проходять залізниці Севастополь—Харків—Москва і Київ—Донецьк.
     Мальовнича рівнина, на якій розташоване місто, у XVIII столітті належала до земель Запорізької Січі як частина Самарської паланки. Початок першому поселенню, що мало назву Матвіївки, поклав, за переказами, запорізький військовий старшина — власник розташованого тут зимівника — Матвій Хижняк. У 1779 році Матвіївку перейменовано в село Луганське в зв'язку з розміщенням тут штаб-квартири Луганського пікінерського полку царської армії. Незабаром сюди переселились запоріжці, що жили в Кальміуській паланці в районі Азовського моря. Наступного року поблизу Луганського на рівній піщаній місцевості побудоване укріплення, назване Павлоградом.
     Але в 1784 році укріплення було назване Павлівською слободою, а село Луганське — Павлоградом, який став військовим поселенням і повітовим центром, місцем постійного перебування військових частин. З Павлівської слободи переселилась сюди і частина населення. На той час тут проживало 1242 мешканці1. Займались вони землеробством, скотарством, зокрема конярством. На гербі міста, що був затверджений у 1811 році, і складався з щита, поділеного на дві половини, у верхній — зображено коня, що пасеться на волі. Це мало вказувати на велику кількість у цій місцевості кінських заводів.
     Розвивались і кустарні промисли на місцевій сировині. З розкладом феодально-кріпосницького ладу в місті виникають невеликі промислові підприємства. До 1848 року тут було 4 салотопні заводи. В 1864 році працювало 5 салотопних, 2 шкіряні, олійний заводи, тютюнова фабрика та ін. підприємства, їхня продукція збувалась у Харкові, Ростові, Білгороді, частина її продавалась на місці2.
     Зростанню товарообороту і розширенню ринкових зв'язків міста сприяли ярмарки, на яких продавалось багато великої рогатої худоби. Сюди приїздили петербурзькі, московські, тульські, орловські, курські і навіть варшавські купці.
     Зростало населення. Так, якщо в 1824 році в місті проживало 3943 чол., то в 1864 — 7130 жителів.
     Тривалий час навіть після реформи 1861 року значна кількість мешканців займалася сільським господарством. Із загальної площі орних земель — 18,6 тис. десятин, що були в Павлоградському повіті, понад 15 тис. десятин належало поміщикам3.
     Наприкінці XIX століття в Павлограді зростає промислове виробництво. Місто стає значним центром торгівлі борошном і зерном, що транспортувались звідси по Дніпру, а також Лозово — Севастопольською залізницею до портів Чорного моря. У 1895 році в місті засновано акціонерне товариство борошномельного і круп'яного виробництва, підприємства якого переробляли за добу 3 тис. пудів пшениці і мали річний обіг до 1 млн. крб. Борошно збувалось не тільки на внутрішні ринки, але й експортувалось до Стамбула й Лондона4. Про швидкий розвиток борошномельної промисловості в Павлограді свідчить і той факт, що в 1908 році при загальній сумі обігу в 5,8 млн. крб. на долю комерційного обороту від парових млинів припадало 2,5 млн. крб., або понад 43 проценти.
     В 1911 році в місті працювало 60 дрібних підприємств, на яких було зайнято 645 робітників. Наприклад, у 7 слюсарно-механічних майстернях було лише 65 робітників. На ситце-вибійній фабриці і механічному заводі, які вважались найбільшими, працювало 50 чол5. На окремих підприємствах у дуже малій кількості випускались сівалки, віялки, жатки, брички, вози, борони та інший сільськогосподарський інвентар. Значну частину населення міста становили ремісники та їх сім'ї.
     Надзвичайно важкими були умови праці на підприємствах. На багатьох з них робочий день тривав понад 12 годин. Майже всі роботи виконувались вручну. Низькою була і заробітна плата. Одну копійку одержував вантажник за п'ятипудовий лантух, якого він повинен був знести з підводи на вагу, а далі підняти на гору по східцях на висоту до 20 ярусів. На шпалопросочувальному заводі умови праці були ще гіршими. Різкі зміни температури, шкідливі пари креозоту викликали часті захворювання робітників.
     Вкрай низьким був освітній рівень населення. Лише в 1859 році тут були відкриті 3 початкові училища. В 1912 році в Павлограді було 3 гімназії і 8 початкових шкіл. Навчались у них переважно діти багатіїв. В одній з жіночих гімназій, як показує звіт 1904 року, навчалося 423 учениці, з них 19,4 проц.— діти дворян і чиновників, 11 — почесних громадян і купців 1 гільдії, 57,6 — міщан, купців 2 гільдії і ремісників, і лише 0,2 проц. селян6. Дуже високою була плата за навчання: 50 крб. від учениці підготовчого та І, II, III класів, 60 крб.— IV, V, VI класів, від учениць VIII класу — 100 крб. на рік. У місті було 6 церков і 1 синагога та 27 харчевень і шинків, розташованих на людних місцях7.


1  Е. И. Дружинина. Северное Причерноморье в 1775—1800 гг., стор. 80.
2  О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 1, стор. 472.
3  Волости и важнейшие селения Европейской России, вып.  8. СПб., 1886, стор. 35.
4  О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 2, стор. 146, 147.
5  Приложение к всеподданейшему отчету Екатеринославского губернатора за 1911 год. Ведомость № 3 о фабриках и заводах Екатеринославской губернии за 1911 год. Екатеринослав, 1912, стор. 14.
6  Отчет Екатеринославской губернской земской управы за 1904 г. Народное образование. Екатеринослав, 1905, стор. 12, 14.
7  Вся Екатеринославская губерния. 1914 г., стор. 27, 28.


Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • ВерхівцевеВерхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • ВільногірськДніпродзержинськДніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті ВодиКривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • МарганецьМежова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • ОрджонікідзеПавлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • ПершотравенськПетропавлівка (Троїцьке) • ПетриківкаПокровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • ТомаківкаЦаричанкаШироке (Миколаївка) • Юр’ївка