Слов’янка

Слов’янка — село в Україні, в Межівському районі Дніпропетровської області. Розташована на березі річки Бика, притоки Самари, за 18 км на північ від районного центру і за 1,5 км від залізничної станції Слов’янка Придніпровської залізниці.
В минулому на території сучасної Слов’янки, як підтверджують історичні документи, була козацька сторожова охорона, що контролювала Муравський шлях з Криму до Росії. Тут стояв із своїм загоном сотник Гончар. У 1660 році в одній із сутичок з татарами він загинув. Відтоді балка, де його поховали, стала називатися Балкою Гончара. В 1707 році вона згадується серед інших населених пунктів Запорізької Січі¹. Весною 1774 року тут оселилося кілька учасників селянської війни під проводом О. Пугачова, що рятувалися від переслідувань уряду².
Наступного року в козацькому поселенні проїздом зупинився губернатор Азовської губернії Чертков, який знайомився з краєм. Йому дуже сподобалася привільна, рівна, мальовнича місцевість, і він наказав почати заселення її сімейним осілим людом. Губернатор сподівався з часом заснувати тут місто Слов’янськ, про будівництво якого клопотався князь Потьомкін. Тому в 1777 році поселення й було назване Слов’янкою³.
За переписом 1782 року, в Слов’янці проживало 560 душ, в т. ч. 289 чоловіків і 271 жінка. Населення займалося рільництвом і тваринництвом. Родючі землі, наявність річки, зручні шляхи сполучення сприяли швидкому зростанню слободи. Так, за переписом 1859 року, в ній було 442 двори, де проживало 3046 мешканців⁴, що належали до розряду державних селян. У 1897 році кількість дворів збільшилась більш ніж удвоє (927), населення — до 5709 чоловік. Воно мало 12 795 десятин надільної землі⁵. В селі була церковнопарафіальна школа, поштова станція.
Гніт, свавілля місцевої влади викликали протест селян Слов’янки, і в 1868 році вони усунули з посади волосного старшину⁶. В другій половині XIX століття революційну агітацію серед жителів села вели народники. Так, у70-х рр. сюди прибули два ковалі, бондар та два вчителі. З ними близько зійшовся місцевий селянин Т. Г. Леонтьев. За доносом куркулів вони всі були заарештовані.
З розвитком капіталізму посилювався процес класової диференціації селянства.
На інець 1895 року лише 3 поміщикам — Лященкові, Кільману і Довженку належало 5485 десятин орної землі. Багатії безсоромно грабували своїх односельчан. Наймитам за сезон вони платили не більше 15 крб., підліткам — 7—8 крб. А часто було й так, що, відробивши літо на землях поміщика Довженка чи куркуля Зуба, бідняк ще й заборговував їм. У 1913 році 46 господарств поміщиків та куркулів (це становило 2,5 проц. всіх господарств) володіли 12 340 десятинами придатної землі. В середньому на таке господарство припадало близько 268 десятин. Таким чином, в руках багатіїв було 43 проц. усієї придатної землі, тоді як у 97,5 проц. селянських господарств — лише 57 проц. земельних угідь⁷. Йдеться лише про ті куркульські господарства, які вийшли з общини на хутори. Крім них, в селі були куркульські господарства, які також збільшували свої наділи за рахунок бідноти. Наприклад, куркулі Зуб, Афонін, Хань, Кобець мали від 60 до 150 десятин землі, в той час як у бідняцьких господарств було не більше 3,5—5 десятин на двір⁸.150 селянських родин продали свої землі і виїхали шукати кращої долі до Сибіру та Середньої Азії⁹. Значна частина селян пішла в найми до куркулів або шукала роботу на ахтах Донбасу.
Імперіалістична війна лягла новим тягарем на плечі трудового селянства. На війну було мобілізовано майже всіх працездатних чоловіків. У селян забирали тягло, худобу.
Напередодні 1917 року в Слов’янці налічувалося 1240 дворів¹⁰. Більшість похилених на бік селянських хат-мазанок була вкрита соломою Дерев’яні саморобні стіл та лава — от і все начиння тогочасної бідняцької хати. В селі працював один паровий і 49 вітряних млинів. Сільська біднота, яка становила 65 проц. населення села, користувалася лише вітряними млинами, де мололи зерно на простий помол. Чотири олійниці, 7 кузень, два цегельні заводи обслуговували переважно заможних селян. В Слов’янці було 5 зернових громадських комор, 5 приватних мануфактурних та промтоварних крамниць, лісний склад. Щорічно проводилося три ярмарки і щонеділі відбувалися базари.
Одна земська двокласна і дві церковнопарафіальні школи — оце і всі навчальні заклади на 8430 чоловік населення¹¹. Тут навчалося близько 200 учнів. Більш як 75 проц. дітей шкільного віку не мали змоги ходити до школи. Тільки в 1909 році земство відкрило лікарню на 11 ліжок. Зате тут було 2 церкви, єврейський молитовний дім, 3 шинки, винний льох.

1 Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, вып. 1, стор. 526—527.
2 В. А. Голобуцкий. Запорожское казачество, стор. 417.
3 Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, вып. 1, стор. 527.
4 Списки населенных мест Российской империи, т. 13. Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством. СПб., 1863, стор. 89.
5 Список сельских обществ и общин Екатеринославской губернии, вып. 7. Павлоградский уезд. Екатеринослав, 1899, стор. 28—29.
6 Крестьянское движение в России в 1861—1869 гг. Сборник документов. М., 1964, стор. 789.
7 Вся Екатеринославская губерния. 1913 год, стор. 294—297.
8 М. О. Мацегора. Боротьба більшовиків Катеринославщини за селянські маси в період підготовки і проведення Великої Жовтневої соціалістичної революції, стор. 72.
9 Дніпропетровський облдержархів, ф. Р-4540, оп. 1, спр. 43, арк. 9.
10 Вся Екатеринославская губерния. 1913 год, стор. 294.
11 Доклады и отчеты очередному губернскому земскому собранию сессии 1915 года. Екатеринсслав, 1916, стор. 144.

Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка