Нiкополь
Нікополь — місто обласного підпорядкування у Дніпропетровській області, розташоване в південносхідній частині Дніпропетровської області, на правому березі Каховського водоймища, відстань до обласного центру — 121 км Залізнична станція. Річковий порт.
Територія міста почала заселятись ще в неолітичну добу (IV тисячоліття до н. е.), про що свідчать рештки поселення, виявленого на березі річки Малої Кам'янки1. У курганних похованнях епохи міді — бронзи (III—І тисячоліття до н е.) знайдено кам’яні та бронзові знаряддя, глиняний, гостродонний орнаментований посуд. Тут досліджено також кургани скіфсько-сарматського часу (II століття до н. е.— II століття н. е.)2.
На місці сучасного Нікополя, на початку XVI століття, була козацька переправа через Дніпро — Микитин Ріг. За народними переказами, її заснував козак Микита Циган. Під такою ж назвою згадується переправа у щоденнику посла німецького імператора Еріха Лясоти, який побував в Запорізькій Січі у 1594 році3.
З 1636 по 1652 рр. в районі Микитиного Рога (в старій частині нинішнього міста) була розташована Січ, яку умовно називають Микитинською.
З метою організації визвольної боротьби та, рятуючись від переслідувань польської влади, сюди наприкінці 1647 року прибув з Чигирина Богдан Хмельницький з групою однодумців. У січні 1648 року повстанці, очолювані Хмельницьким, розгромили польський гарнізон, що стояв на Січі. 19 квітня 1648 року тут Б. Хмельницького обрали гетьманом України4. Розгром польської залоги та просування запорожців на північ від Микитиного Рога, повстання селян, що вибухли у багатьох місцевостях України, були початком визвольної війни українського народу проти панування польської шляхти.
Відзначаючи 300-річчя возз'єднання України з Росією в 1954 році, трудящі Нікополя спорудили пам'ятник Богдану Хмельницькому, назвали його ім'ям площу, а на згадку про Микитинську Січ, встановили пам'ятний обеліск. В джерелах за 1652 рік згадується невелике поселення Микитине, розташоване в цій же місцевості. За Андрусівським договором, укладеним між Польщею та Росією 30 січня 1667 року, українським козакам, що їздили в Крим по сіль, дозволялось переправлятися на лівий берег Дніпра у Микитиному. З цього часу в документах поселення згадується ще як Микитинський Перевіз. У 1709 році царські полковники Галаган та Яковлев за наказом Петра І зруйнували Січ, розташовану поблизу Микитиного Рога.
У 1764 році російський уряд прийняв рішення про будівництво в цій місцевості пристані з фортецею. Катерина II у 1775 році дала назву цій фортеці — Слов'янськ5. А через три роки новоросійський генерал-губернатор Г. Потьомкін видав наказ про будівництво разом з фортецею і губернського міста — Слов'янська.
У 1779 році на карті Новоросійської губернії Слов'янськ позначений як фортеця, хоч будівництво її тільки розпочалось. У 1782 році його перейменували на Нікополь, тобто місто перемоги6. На той час у ньому налічувалось 200 будинків7.
Жителі в основному займались землеробством і рибальством. В описі до атласу Новоросійської губернії за 1798 рік зазначено, що в казенному містечку Нікополі було три водяні млини, 21 вітряк. Через містечко проходив чумацький шлях яким вивозили сіль з Криму.
На початку XIX століття в економіці міста починає посідати значне місце торгівля; важливу роль у її розвитку набуває Нікопольська пристань. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки. Вже у 1836 році було засновано общину матросів (матроський цех), що перевозила зерно, шерсть, сало та інші товари водним шляхом, а також готувала молодих матросів8. А з 1853 року почалося регулярне судноплавство за маршрутом Нікополь — Одеса.
Багато нікопольських матросів під час Кримської війни (1853—1856 рр.) брало участь у героїчній Севастопольській обороні. 253 з них за хоробрість і мужність були нагороджені медалями.
У 1856 році нікопольські селяни взяли участь у великому антикріпосницькому виступі, що охопив Катеринославську і Херсонську губернії, у т. зв. поході селян у Таврію по волю. Серед селян у цей час поширювались чутки, ніби царський уряд закликає бажаючих переселятись у Крим і що кріпаки-переселенці одержуватимуть від уряду допомогу і, головне, стануть вільними. Особливо рішуче діяли жителі приміського села Новопавлівки. Вони забрали у поміщика всі вози, коней і вирушили в похід. Селяни Новопавлівки та інших навколишніх сіл добирались до Нікополя, де переправлялись на лівий берег Дніпра. Стихійний селянський рух був жорстоко придушений9.
Із розвитком капіталістичного укладу міське населення поступово перестає займатися сільським господарством. В середині минулого століття в Нікополі виникли перші промислові підприємства — салотопні, цегельні, тютюнові. Тут було дві салотопні фабрики з річним виробництвом на 12,4 тис. крб., один цегельний завод, що випускав цегли на 1,6 тис. крб., та тютюнова фабрика.
З початком видобування марганцевої руди у Нікополь-марганцевому басейні в Нікополі були засновані чавуно-ливарний і механічний завод Худякова (завод «Більшовик»), який виготовляв дрібне обладнання для гірничої промисловості. У 1895 році почав діяти механічний завод капіталістів Каршевських. У 1896 році у Нікополі діяли, крім названих, ще цегельно-черепичний, олійницький, миловарний, пивоварний — загалом понад 20 невеликих заводів, на яких працювало 300 робітників. Поряд з цим у місті налічувалось 154 ремісничі майстерні10. Промисловий розвиток міста особливо посилився після введення у 1903 році в експлуатацію залізниці Кривий Ріг—Нікополь—Олександрівськ11.
Умови праці на промислових підприємствах були дуже тяжкі. Так, на заводі Каршевських робочий день тривав по 14—16 годин. Заробітну плату трудящі одержували надзвичайно низьку. Через відсутність охорони праці часто траплялись нещасні випадки. Жінки, працюючи на важких роботах, одержували значно, нижчу заробітну плату, ніж чоловіки. За найменшу непокору учнів-підлітків нещадно били, виганяли з роботи.
Розвиток промисловості і торгівлі сприяв зростанню населення міста. У1867 році у Нікополі проживало 7650 чол., а через 29 років — 19 472 чоловіка. У 1896 році в місті налічувалося 2763 житлові будинки, 101 вулиця і 7 провулків, що освітлювалися 48 гасовими ліхтарями.
Тривалий час тут не було жодного медичного закладу, допомогу жителям подавав відставний фельдшер, який сам виготовляв ліки. Лікарню на 25 ліжок у місті побудовано в 1896 році.
Перший учбовий заклад у Нікополі — парафіальне училище — відкрили у 1808 році. У 1838 році його перетворили на морське парафіальне двокласне училище, у якому навчалися 42 учні. Наприкінці XIX століття тут було сільське училище для хлопців, морське училище, дівчата навчалися в приватних школах. В місті не було жодної української школи. В той же час тут діяли 72 шинки, 5 церков, синагога, кілька молитовних будинків.
1 Науковий архів Інституту археології АН УРСР, ф. ВУАК, N° 519, стор. 1—10.
2 «Археологія», 1957, т. 11, стор. 5.
3 Г. Шапошников. Як виникло місто Нікополь. Історико-географічний збірник, т. 4. К., 1931, стор. 189.
4 Д. И. Эварницкий. История запорожских казаков, т. 2. Пг., 1895, стор. 232—236.
5 Г. Шапошников. Як виникло місто Нікополь. Історико-географічний збірник, т. 4, стор. 212.
6 Городские поселения Российской империи, т. 2. Екатеринославская губерния. СПб., 1861, стор. 168.
7 Путешественные записки Василия Зуева от Петербурга до Херсона в 1781—1782 гг., стор. 263, 269.
8 Материалы для географии и статистики России. Екатеринославская губерния, стор. 331, 332.
9 О. Гуржій. Селянський рух на Україні в 1856 році. К., 1956, стор. 13, 16—19.
10 ЦДІА СРСР, ф. 1290, оп. 11, спр. 609, арк. 60, 70.
11 Нікополь за роки Радянської влади. Нікополь, 1958, стор. 10.
Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка