Новомоскoвськ

     Новомосковськ — місто обласного підпорядкування Дніпропетровської області, адміністративний центр Новомосковського району. Розташований на правому березі Самари, лівої притоки Дніпра, за 27 км на північний схід від Дніпропетровська. Зв'язаний залізницею з Дніпропетровськом, Харковом, Дніпродзержинськом, Павлоградом. Через місто проходять автомагістралі Москва—Сімферополь і Київ — Донецьк.
     Перші поселення на території сучасного Новомосковська належать до III тисячоліття до н. е. При розкопках курганів ямної культури бронзової доби археологи виявили поховання, в яких знайшли зброю, крем'яні знаряддя праці, глиняні ліпні горщики. У 1932 році, під час будівництва Новомосковського жерстекатального заводу, розкопано та досліджено кілька курганів катакомбної і зрубної культур (II—І тисячоліття до н. е.).
     У XVII столітті на околицях та поблизу сучасного Новомосковська запорізькі козаки заснували кілька хуторів-зимівників. Уже в 1672 році в Орловському Куті був Самарський Пустинно-Миколаївський монастир¹.
     В 1687 році на т. зв. виборній раді, де в присутності князя В. В. Голіцина було обрано нового гетьмана, Переяславські статті Богдана Хмельницького доповнювалися 22 статтями, більшість яких стверджувала привілеї козацької старшини. В одній з них було зазначено, що для захисту російських кордонів від татарських набігів треба побудувати укріплені міста-фортеці на Дніпрі проти Кодака, на ріках Самарі, Орелі та в гирлах Берестової і Орчика.
     Будівництво найважливішого з цих міст-фортець на березі Самари було розпочато в березні, а закінчено 1 серпня 1688 року. На спорудженні фортеці працювали козаки 6-ти полків — усього 20 тис. чоловік. Після закінчення будівництва гетьман, згідно царського указу, запросив сюди поселенців — українців та росіян. Місце для поселення було відведено за кріпосним валом. Новозбудовану фортецю назвали Ново-Богородськом. Так було покладено початок місту Стара Самара. Сама фортеця проіснувала до 1711 року, тобто до того часу, коли за Прутським договором кордони Російської держави відсунулися на північ до річки Орелі. Опустіли запорізькі хутори-зимівники. У 1736 році фортеця Ново-Богородськ була відновлена під назвою Самарського ретраншемента.
     Згодом на землях між Старою Самарою і Самарським Пустинно-Миколаївським монастирем почали оселятися запорожці, що поверталися з вигнання. Вони заснували тут слободу Самарчик, або Новоселицю. Значну частину населення становили також переселенці з розташованого поблизу міста Старої Самари. Новоселиця стала центром Самарської паланки². Тут у першій половині XVIII століття було побудовано сторожове укріплення для захисту слободи від татарських нападів. Неподалік від слободи проходив Кримський шлях, по якому татари поверталися із здобиччю. Козаки часто відбивали в них полонених.
     На початку другої половини XVIII століття в Новоселиці проживало 9227 чоловік³. Розвинуте було землеробство, з часом дістала значне поширення і торгівля.
     З розвитком феодально-кріпосницьких відносин посилюється класова боротьба козацьких низів проти феодального гніту. Біднота Новоселиці брала активну участь у Коліївщині. У Самарському монастирі розповсюджувалися листи одного з ватажків повстання — Максима Залізняка, в яких він закликав до боротьби проти феодалів. Значна частина козацької бідноти приєдналася до загонів Залізняка. Під час селянської війни 1773—1775 рр. посланці О. Пугачова закликали населення слободи до повстання. У серпні 1774 року в Старій Самарі з'явився один з тих посланців — Василь Злий, або Журба⁴.
     Після ліквідації Запорізької Січі Новоселиця ввійшла спочатку до складу Азовської губернії. У 1784 році було утворено Катеринославське намісництво. У зв'язку з тим, що Катеринослав заснували в низині, яку часто затоплювало під час повені, це місто перенесли на високий правий берег Дніпра, а на його місці утворили повітове місто Новомосковськ. З тієї ж причини, що і Катеринослав, проіснувало воно тут недовго і було перенесене вниз по Самарі до Богородицького ретраншемента. З 26 вересня 1794 року Новоселиця стала повітовим центром, який з того часу почав називатися Новомосковськом⁵.
     Зручне розташування міста на річці Самарі, родючі землі значно сприяли його зростанню. 29 липня 1811 року затверджено герб Новомосковська. У верхній частині герба на блакитному небі було зображено висхідну зорю, що символізувала благоденство краю; внизу на малиновому фоні — зломлену шаблю, як знак ліквідації Запорізької Січі.
     На початку XIX століття Новомосковськ був невеликим повітовим містом, в якому проживало лише 7919 чоловік населення. Місто мало 1095 дерев’яних будинків⁶. Тричі на рік тут відбувалися ярмарки. Сюди приїжджали купці з різних міст Росії, які потім збували куплене тут сало у Варшаву, Одесу, Бердянськ; дьоготь і смолу — у Таврійську і Харківську губернії; цілими стадами відправляли звідси худобу до Москви та Петербурга⁷.
     Велике патріотичне піднесення серед населення міста викликала Вітчизняна війна 1812 року. Представники різних верств виявили бажання йти добровольцями до армії. У заяві дрібного чиновника Д. Кострубо-Корецького, зокрема говорилося: «Не можу стерпіти байдуже, що вороги розорюють дорогу Вітчизну нашу..., що брати наші вмирають на полі брані, що синів російських пригноблюють вороги, а я сиджу тут марно, маючи сили душевні і м'язи міцні... Відправте мене на оборону улюбленого міста Москви чи до армії. Не пошкодую ні сил, ні життя свого для захисту дорогої Вітчизни»⁸.
     Напередодні реформи 1861 року в Новомосковську проживало 9786 чоловік, в т. ч. міщан і державних селян — 6635, дворян — 343, духівництва — 66, купців — 230. У 1858 році місту належало 5023 десятини землі⁹. Міським господарством, громадськими і судовими справами відали ратуша, словесний суд при ній та квартирна комісія.
     Розвиток ремесла і торгівлі, збільшення населення вимагали від місцевих властей більше уваги приділяти благоустрою і будівництву міста. Ще у 1823 році було розроблено план перебудови Новомосковська, який передбачав його поділ на 70 кварталів. Окремо виділялися площі для ринку, ярмарку, постоялого двору, передбачалося також будівництво 746 цегляних і дерев'яних будинків. Але коштів бракувало, і місто будувалося повільно та безпланово.
     В економіці міста, як і раніше, значну роль відігравало сільськогосподарське виробництво. Промислові підприємства були надто дрібні, кустарного типу. У 1861 році тут діяло 9 салотопних, воскобойних і шкіряних заводів, де налічувалося всього 32 робітники. Після реформи 1861 року економічний розвиток міста дещо пожвавився. Розширюється шкіряне виробництво, збільшується кількість швейних майстерень, з’являються нові підприємства. У 1864 році їх було вже 12. Вироблялося тут продукції на 130 тис. крб. Крім того, місцевій буржуазії належало 12 маслобоєнь, 22 вітряки, 5 крупорушок, на цих підприємствах працювало 228 ремісників¹⁰. У 1882 році на шкіряному, костопальному, цегляному заводах та двох парових млинах було зайнято 38 робітників.
     Все більшого розвитку набувала торгівля. У 1879 році тут налічувалося 160 крамниць з річним оборотом до 900 тис. крб. На ярмарки в 1887 році було завезено різних товарів на суму 128 тис. карбованців¹¹.
     Населення міста за переписом 1897 року становило 12 900 чоловік. З них дворян — 406, духівництва — 85, купців — 267, міщан — 4274, селян — 7756 чоловік¹².
     Пережитки феодально-кріпосницького ладу гальмували не тільки розвиток економіки, а й поклали відбиток на культуру та побут населення Новомосковська. Тут у 1824 році була одна школа. У 1861 році в повітовому, парафіальному, казенному, єврейському училищах та приватній жіночій школі навчався 141 учень і працювало 15 учителів¹³. Прагнучи поширити знання серед трудівників міста, член Харківського таємного революційного товариства Г. А. Залюбовський у 1861 році створив при повітовому училищі і утримував на свої кошти недільну школу.
     У 1885 році відкрито чотирирічне земське ремісниче училище. У ньому викладали ковальсько-слюсарну і колесо-білотеслярську справи, ливарне по міді ремесло. Крім того, тут давали знання по технології дерева, металів, а також по кресленню, технічному малюванню, ковці коней. До училища приймали хлопчиків 14-и років, які закінчили народну школу. Це були здебільшого діти селян Новомосковського повіту. У 1904 році в училищі налічувалося 52 учні¹⁴. У чоловічій та жіночій гімназіях навчалися переважно діти дворян, духівництва, купців. Початкові ж школи слабо фінансувалися, життєвий рівень учителів був низьким. Земство встановило для викладачів таку малу заробітну плату, що вони залишали школи і виїжджали з міста.

1    Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, вып. 1, стор. 382, 383.
2    Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1864 год, стор. 171.
3    Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, стор. 308, 309.
4    Там же, стор. 51, 302, 303.
5    Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края, стор. 206—207.
6    Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1864 год, стор. 172, 173.
7    Материалы для географии и статистики России. Екатеринославская губерния, стор. 308.
8    Український народ у Вітчизняній війні 1812 року. Збірник документів. К., 1948, стор. 58.
9    Городские поселения Российской империи, т. 2. СПб., 1861, стор. 148.
10  Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1864 год, стор. 173.
11  Памятная книжка и адрес-календарь на 1900 г., вып. 1. Екатеринослав, 1899, стор. 212.
12  Первая всеобщая перепись населения Российской империи. 1897 г., вып. 13. Екатеринославская губерния. СПб., 1904, стор. 2.
13  Материалы для географии и статистики России. Екатеринославская губерния, стор. 309.
14  Отчет Екатеринославской губернской земской управы за 1904 г., Народное образование. Екатеринослав, 1905, стор. 32—34.

Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка