Троїцьке
Троїцьке — село в Україні, в Петропавлівському районі Дніпропетровської області. Розташоване на лівому березі річки Бик (притоки р. Самари), за 9 км від районного центру і за 170 км від Дніпропетровська. Відстань від залізничної станції Брагинівка 4 км.
Перша згадка про село датується 1775 роком. За наказом азовського губернатора Черткова частину пікінерів Луганського пікінерського полку переведено в ті місця для «заселення бахмутських та волководських степів і більш зручного зв’язку Бахмута з Бельовською фортецею».
Свою назву слобода дістала від Свято-Троїцької церкви, що була у фортеці «Маяк», звідки переселилися пікінери. У 1775 році тут було 75 дворів, у 1784 році їх кількість зросла до 150.
Наприкінці XVIII і на початку XIX століття населення Троїцького складалося переважно з державних селян. У 1863 році в Троїцькому налічувалося 634 двори і 4497 жителів1. За указами 1866—67 рр. 2045 ревізьких душ одержали земельні наділи, яких треба було викуповувати у держави починаючи з 1887 року. Та й через 12 років через відсутність коштів жоден селянин не викупив свого наділу2.
З кожним роком у селі зростала кількість безземельних та малоземельних селян. Багато з них залишали свої рідні місця і шукали роботу в поміщицьких маєтках, у куркулів, або йшли у міста на фабрики і заводи. В 1884 році 113 чол. з села пішли на заробітки на кілька місяців. До того ж селяни були позбавлені будь-яких політичних прав. Так, у 1884 році по троїцькій громаді з 7024 чол. населення тільки 860 (12,2 проц.) мали право голосу на сільській сходці3. Та і це була найбільш заможна частина жителів Троїцького.
На початку XX століття в селі вже був шкіряний завод з’явився десяток торговельних підприємств, товарообіг яких становив 80 тис. крб.4. Зростала кількість населення. В 1901 році тут проживало 8052 мешканці, працювала початкова школа. Та становище трудящих було злиденним й дедалі погіршувалося. Безправ’я, жорстока експлуатація, тягар податків і боргів викликали гостре невдоволення селян. У 1905—1907 рр. вони відмовилися виконувати накази і розпорядження сільської адміністрації. За антиурядові виступи царський уряд засудив жителів села М. Щетину, А. Бедіна та інших до заслання в Сибір5. У 1909 році в Троїцькому було 1461 господарство, 32 з них займалися промислами: шкіряним, кравецьким, бондарним, шевським, шорним, ткацьким, ковальським та цегляним. 12 господарств промислами займалися протягом усього року, решта — після закінчення землеробських робіт. За даними огляду кустарно-ремісницьких промислів Катеринославської губернії, троїцьким ремісникам постійно бракувало інструменту.
В 1913 році в селі утворилося сільськогосподарське товариство, в якому налічувалося 366 членів. Товариство заклало зразкову ділянку кормових рослин на площі до 4 десятин. Прокатна станція товариства мала трієри, кінні молотарки, кукурудзяні дробарки6. Оскільки головна роль у тому товаристві належала куркулям, вони перетворили його в знаряддя експлуатації трудящих і всі вигоди використовували для себе.
Напередодні першої імперіалістичної війни Троїцьке було великим селом. В ньому налічувалося 1313 дворів і 9900 жителів7. Двічі на рік тут відбувалися ярмарки, на які приїздили селяни з навколишніх сіл, а також купці з Катеринослава й інших міст. Село на той час мало чотири парових млини.
Та на все Троїцьке у 1913 році був лише один фельдшер. Працювали чотири початкові школи (дві земські та дві церковнопарафіальні). З матеріалів Катеринославського наукового товариства по вивченню краю можна довідатися, що класні приміщення в школах тісні, низькі, погано освітлені, дуже часто холодні, сирі, бувають на долівках8. Школярі хворіли на туберкульоз, трахому, викривлення хребтів.
1 Список населенных мест Российской империи, т. 13. Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством, стор. 89.
2 Список населенных мест Павлоградского уезда Екатеринославской губернии, стор. 15.
3 ЦДІАЛ, ф. 1290, оп. 4, спр. 240, арк. 5.
4 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 14, стор. 629.
5 Дніпропетровський облдержархів, ф. Р-4540, оп. 1, спр. 48, арк. 1.
6 Павлоградское уездное земство. Организация и деятельность сельскохозяйственного отделения в 1913 году. Екатеринослав, 1914, стор. 37.
7 Вся Екатеринославская губерния, 1913 год, стор. 300.
8 Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. Екатеринослав, 1905, стор. 22.
Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка