Роздори

     Роздори — селище міського типу Синельниківського району Дніпропетровської області. Розташовані по обидва боки річки Нижньої Терси, за 16 км від районного центру — міста Синельникового. Через селище проходить залізнична лінія Дніпропетровськ—Донецьк.
     Навколо селища ще в 1899 році були відкриті поклади каоліну, з інших корисних копалин є гравій, товща шару якого подекуди досягає по річці Нижній Терсі 12 метрів¹.
     У 1778 році надвірний радник М. І. Карабин одержав у дар від Катерини II 6000 десятин землі, на яких були розкидані поодинокі зимівники і хутірки колишніх запорізьких козаків. Тут він заснував села Карабинівку та Роздори, оселивши поряд з вільними козаками своїх кріпаків. Згодом села були об’єднані в слободу Роздори. Головним заняттям її мешканців було землеробство, побічним — дрібне ремесло для власних потреб. «Селяни працюють в полі,— вказувалось в економічних примітках до Генерального межування,— а крім того займаються рукоділлям, прядуть льон, коноплі, вовну, тчуть полотно, сукна, з яких шиють одяг»².
     Після того, як у 1783 році на Лівобережній Україні було проведено першу ревізію, кріпаками стала більшість жителів села. Напередодні реформи 1861 року у користуванні населення Роздорів було 1284 десятини придатної землі (в середньому на ревізьку душу припадало 3,25 десятини). Але цю землю обробити було дуже важко, бо селяни зовсім не-мали коней, а волів — лише 30. Тимчасом поміщикам і церкві тут належали 4663 десятини придатної землі³, величезні пасовища і гурти робочої худоби.
     Внаслідок реформи трудівники села були вкрай пограбовані. Більшість із них одержала земельні наділи по десятині на душу⁴. Довелося селянам, як і раніше, гнути спину на поміщицьких ланах і водночас сплачувати викупи за свої мізерні ділянки.
     Поміщицьким маєтком у Роздорах управляли прикажчики. Господарство спеціалізувалось на розведенні тонкорунних овець і коней для потреб армії. Чималий прибуток давав винокурний завод, на якому працювали селяни Роздорів⁵. Збагаченню поміщика сприяло і будівництво на його землях залізниці, що почалося в 1881 році. Залізнична вітка Синельникове — Ясинувата, яка з’єднувала Катеринославщину з Донбасом, була прокладена у травні 1884 року. Вона відіграла значну роль у розвитку села. Біля нього була збудована залізнична станція, навколо якої виросли амбари і склади. З станції щорічно відправляли і приймали близько півмільйона пудів різноманітних вантажів, здебільшого сільськогосподарської продукції.
     На 80-і рр. XIX століття з 23 913 десятин землі, яку мала Роздорська волость, 22 417 десятин належало приватним власникам, здебільшого поміщикам, і тільки 1341 десятина селянським громадам⁶. Малоземелля змушувало селян орендувати поміщицьку землю на кабальних умовах або йти в найми. Влітку наймити працювали 18 і навіть 20 годин. За весь сезон сільськогосподарському робітникові на хазяйських харчах платили від 50 до 120 крб., а робітниці — від 30 до 75 крб. на рік⁷. Чабани і пастухи тулилися в землянках. Справжнім лихом для них були численні інфекційні захворювання, особливо бруцельоз, що передавався через овець.
     Жили селяни в хатинах, критих соломою, без підлог, топили печі соломою і бур’яном. Одяг виготовляли самі — з льону, конопель і овечої вовни.
     Столипінська аграрна реформа прискорила процес класового розшарування на селі. Вже на 1908 рік сільська община остаточно розпалась. З 83 дворів, в користуванні яких було до цього 224,48 десятини землі, вийшли з общини 78 дворів, за якими закріпили 219 десятин. Більшість з них незабаром продали свої наділи або частину їх. В той час, як основна маса селян розорялася, 9 куркульських господарств мали 935,78 десятини землі. На один двір у Роздорах в середньому припадало 2,8 десятини землі, тоді як місцевий поміщик мав близько 5 тисяч, а куркульські господарства — по 104 десятини землі⁸. Злидні примушували бідняків іти в найми до поміщика і куркулів. Почастішали страйки сільськогосподарських робітників, які вимагали збільшення заробітків, поліпшення харчування, відмовлялися працювати вночі. В 1910 році були підпалені поміщицькі стайні та кошари.
     Тримати в покорі людей, нещадно їх експлуатувати поміщикові допомагали церковники, які були не лише «ідейними» пособниками багатіїв, а й самі експлуатували селян  Церкві належало 126 десятин землі, а її річні прибутки становили в середньому 3500 карбованців⁹. Жорстоко визискували селян також торгівці — в 1910 році на селі було 10 крамниць  власники яких наживалися за рахунок трудящих.
     «Лікувалися» селяни у знахарів або їздили за медичною допомогою в повітове місто Павлоград. В 1906 році в Роздорах було відкрито лікарню, в якій працювали фельдшер і акушерка. Такий медперсонал не міг забезпечити медичним обслуговуванням усе населення (тут жило тоді понад 900 чоловік), і доводилося здебільшого, як і раніше, звертатися до знахарів.
     У 1884 році в селі відкрили церковнопарафіальну школу. В 1897/1898 навчальному році в ній навчалося 13 хлопчиків і 2 дівчинки¹⁰.
     Перед імперіалістичною війною в 1914 році в однокласному земському училищі з 4 відділеннями і церковнопарафіальній школі навчалося 86 учнів, працювало 2 вчителі. Уже в перший рік війни школу залишила половина дітей. Одні замінили в господарствах узятих на фронт батьків, інші не мали взуття та одягу. Навчались лише діти крамарів, куркулів та службовців станції.

1    И. И. Танатар. Месторождения полезных ископаемых Днепропетровья. М.—Л;, 1931, стор. 55, 71, 78.
2    ЦДАДА, ф. 1355, оп. 1, спр. 27, арк. 32.
3    Приложение к трудам редакционных комиссий для составления положений о крестьянах, выходящих из крепостной зависимости. Сведения о помещичьих имениях, т. 6, стор. 24, 25.
4    Список населенных мест Павлоградского уезда Екатерипославской губернии. 1911, стор. 26.
5    ЦДАДА, ф. 1355, оп. 1, спр. 29, арк. 42, 43, ЦДІА СРСР, ф. 1281, оп. 5, спр. 70, арк. 116.
6    Волости и важнейшие селения Европейской России, вып. 8, стор. 6—7.
7    Памятная книжка и адрес-календарь Екатеринославской губернии на 1895 год. Екатеринослав, 1895, стор. 114.
8    Список населенных мест Павлоградского уезда, стор. 26.
9    Справочная книга Екатеринославской епархии за 1913 год, стор. 343.
10  Отчет Екатеринославского епархиального наблюдателя церковных школ за 1897/1898 учебный год. Екатеринослав, 1898, стор. 19.

Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка