Дніпропетровськ

     Дніпропетровськ — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Дніпропетровської області. Великий вузол залізничних, автомобільних, водних шляхів та авіаліній. Розташований на правому і лівому берегах Дніпра. Відстань до Києва залізницею 592 км, до Москви — 1014 км. 
     Про заселення в стародавні часи території, на якій розташоване місто, розповідають численні археологічні знахідки. В урочищі Аптекарській балці, на Комсомольському острові досліджено рештки стоянок доби палеоліту (40—16 тис. років тому). В парку ім. Т. Г. Шевчека (кол. Потьомкінський сад) знайдено рештки неолітичного поселення та майстерні по обробці каміння (VI—IV тисячоліття до н. е.)¹.
     Кількість стародавніх поселень на цій території значно зросла в період міді та бронзи (III—І тисячоліття до н. е.). По вулиці Серова, в Севастопольському парку та на місці Нагорного ринку досліджувалися поховання в курганах, в парку ім. Т. Г. Шевченка та інших місцях — залишки споруд тих часів². У V—III століттях до н. е. на території міста були окремі скіфські поселення. Про це свідчать знахідки на вулиці Барикадній (кол. Кудашівська) та на місці Нагорного ринку³.
     В околицях міста понад Дніпром збереглися рештки слов’янських поселень черняхівської культури (II—V) та VIII століть н. е. Біля селищ Лоцманської Камянки та Старої Ігрені збереглися рештки поселень періоду Київської Русі (XI—XII століття). Поховання кочівників (XIII—XV століття н. е.) досліджено на території гірничого інституту, історичного музею та заводу ім. Петровського⁴.
    В 1777 році азовським губернатором В. О. Чертковим за наказом Г. О. Потьомкіна в гирлі річки Кільчені, там, де вона впадає в Самару, на північ від сучасного Дніпропетровська, в межах нинішнього Новомосковського району було закладено місто, назване на честь Катерини II Катеринославом. Через 4 роки в ньому було понад 200 невеликих будинків і 2194 мешканці⁵. Проте місцевість для будівництва міста була невдалою. Ця низина весною затоплялася повінню, після спаду води надовго залишалось болото.
     22 січня 1784 року Катерина II підписала указ, в якому говорилося, що «губернскому городу под названием Екатеринослав быть по лучшей удобности на правой стороне реки Днепр у Кайдака...»⁶. Будувати його почали на місці запорізької слободи Половиці, яка виникла ще в 40-х рр. XVIII століття. Тут були зимівники козацьких старшин Микити Коржа, Лазаря Глоби й інших⁷. 9(20) травня 1787 року на горі, де Жовтнева площа, відбулась закладка Катеринослава — центра Катеринославського намісництва⁸.
     В проектуванні і будівництві міста брали участь видатні архітектори І. Є. Старов, В. П. Стасов, А. Д. Захаров. Забудова території почалася вздовж Дніпра з двох протилежних кінців, розділених глибокими ярами. В нагорній частині міста в 1790 році за проектом І. Є. Старова було споруджено палац князя Потьомкіна.
     У 1797 році Павло І перейменував місто на Новоросійськ. У 1802 році Катеринославу було повернутойого назву і надано ранг губернського міста.
     Уже восени 1794 року в Катеринославі почала працювати велика казенна мануфактура⁹, яка складалася з двох фабрик: суконної, що була переведена сюди разом з робітниками — кріпосними селянами з містечка Дубровного Могилівської губернії, та шовково-панчішної — з підмосковного села Купавни¹⁰, для якої закупили робітників за 16 тис. крб. на аукціоні¹¹.
     У 1797 році на суконній мануфактурі працювало 819 постійних робітників, у т. ч. 378 жінок, 115 дітей. Більшу частину робітників становили жінки на панчішній мануфактурі. Жили робітники в казармах, побудованих на місці сучасного Центрального ринку (Озерна площа) та на березі Дніпра, де виникла фабрична слобідка. До мануфактур було приписано також 1186 чол. сільського населення¹². Їх оселили на річці Мокрій Сурі, де виникла слобода Сурсько-Литовська.
     Крім багатьох дерев’яних будівель, зведених за проектом відомого архітектора Ф. І. Волкова, для мануфактур було споруджено 3 великі кам'яні корпуси, один з них зберігся до нашого часу. Умови роботи на мануфактурах і на будівництві міста були дуже тяжкими. Від холоду, голоду, непосильної роботи сотнями гинули люди. Це змушений був визнати навіть Потьомкін. В листі до підрядчика Фалеева (1789 р.), одного з винуватців масової загибелі людей, він писав: «А тепер тільки скажу про число померлих, яких не могло б більше і в чуму загинути. Що користі доставляти людей, коли їх морять, мов навмисне»¹³.
     Побої робітників були звичайним явищем. Без дозволу фабричного начальства вони не могли навіть одружуватися. Мануфактура часто через збитки припиняла роботу, затримуючи виплату грошей. В окремі періоди робітники одержували копійки за свою працю. Так, наприклад, на панчішній мануфактурі за перше півріччя 1795 року робітники-відрядники (72 чол.) одержали всього 47 крб. 08 коп. В іншому випадку 170 чоловікам не платили грошей протягом 9 місяців. З цього приводу в офіційних звітах повідомлялось, що «фабричні люди, не одержуючи вчасно платні, вкрай знесилюються». В звіті мануфактури від 26 березня 1797 року вказувалося також на «непорядне та недосконале» влаштування робітничих помешкань. Це були нашвидку збиті будинки, пристосовані тільки для літнього часу. Своєрідним протестом проти сваволі адміністрації та жахливих умов праці були часті втечі робітників з мануфактури.
     Підприємства міста переробляли в основному сільськогосподарську сировину. Лише в 1832 році було засновано невеликий чавуноливарний завод Заславського — перше підприємство на Катеринославщині такого профілю. Працювало тут 15 робітників. За даними 1850 року, крім нього, в місті діяли 1 суконна, 2 миловарні, 7 салотопних, 5 свічкових мануфактур та шкіряний завод¹⁴.
     Наявність цих, хоч і невеликих підприємств, сприяла пожвавленню торгівлі. З різних міст Росії до Катеринослава привозили сіль, металеві вироби, хутра, а звідси вивозили чавуноливарні вироби, сукна, шкіряні вироби, мило, свічки, продукти сільського господарства. П'ять разів на рік в місті збиралися ярмарки. Відомий етнограф і публіцист О. С. Афанасьєв-Чужбинський, який тричі побував у губернському центрі, писав: «Я пробув у Катеринославі днів чотири під час Петропавлівського ярмарку, бажаючи подивитися на різноманітний люд, що зійшовся та з'їхався сюди з околиць. ...Не скучно було ходити цими жвавими людськими коридорами й розглядати різноманітні групи покупців»¹⁵.
     Наприкінці 40-х років XIX століття в Катеринославі проживало близько 9 тис. чоловік, у 1853 році — 13 тис., на початку 60-х років — до 19,5 тис. чол.¹⁶. Соціальний склад населення у 1862 році був таким: дворян — 2075 чол., купців — 1042, міщан — 8119, селян — 1839, духівництва — 248, військових — 3611, майстрових робітників та інших — 2884 чоловіки. І все ж це ще було глухе провінціальне місто. На 1862 рік в ньому налічувалось 3060 дерев'яних і 315 кам'яних будинків.
     Під час своєї поїздки до Криму на лікування в Катеринославі деякий час (у червні 1846 року) перебував відомий революціонер-демократ В. Г. Бєлінський. В одному з своїх листів він писав: «Це місто, як і всі міста Новоросії, побудовано Потьомкіним, який хотів з нього зробити південну столицю Росії. І було де! Катеринослав стоїть біля Дніпра, на високому березі... Місто дуже оригінальне: вулиці прямі, широкі, є будинки порядні, але здебільшого мазанки»¹⁷. Таким лишився Катеринослав і на 60-і роки. Тільки 5 вулиць міста мали бруківку. В 1863 році Катеринослав мав лише 5 лікувальних установ, у т. ч. губернську лікарню¹⁸.
     Розвиток культури в місті в кінці XVIII та першій половині XIX століть відбувався під впливом великих політичних і культурних центрів Росії й України — Петербурга, Москви, Києва. При заснуванні Катеринослава передбачалось створити тут університет, музичну академію, театр. В 1787 році сюди було навіть відряджено композиторів Джузеппе Сарті, І. О. Хандошкіна, скульптора Ф. І. Шубіна, професора М. Г. Ліванова й інших. Та задум перетворити місто у великий культурний центр не здійснився в ті часи.
     Тільки 1793 року в Катеринославі відкрито перше народне училище, а 1809 року — гімназію. Тут працював відомий художник Ф. І. Рєпнін-Фомін, а в середині XIX століття викладав природничі науки вчений, композитор і громадський діяч П. П. Сокальський. У 1862 році в місті було 29 учбових закладів, де навчалося 895 чоловік. Крім гімназії, повітового і парафіального училищ, всі учбові заклади були приватними.
     Ще 1796 року тут вийшла друком книжка «Повчання сину», автором її був поміщик В. Золотницький. Друкувалась вона в колишній похідній потьомкінській друкарні, яку роком раніше передано місту Катеринославу.
      В різні часи в Катеринославі перебували видатні діячі російської та української культури і науки, які справили значний вплив на громадсько-культурне життя міста. В травні 1820 року тут відбував заслання О. С. Пушкін. У дні перебування поета в місті розповідали про втечу з катеринославської тюрми двох закутих в кайдани в’язнів (братів Засоріних). З цим випадком пов’язаний сюжет поеми О. С. Пушкіна «Брати-розбійники». В 1833 році сюди приїздив І. К. Айвазовський. Під час Кримської війни, коли в місті було розташовано багато госпіталів, тут побував видатний російський хірург М. І. Пірогов.
     В Катеринославі пройшли дитинство і юність однієї з перших російських письменниць О. А. Ган (1814—1842 рр.), самобутній талант якої оцінив В. Г. Бєлінський. В місті жив і працював В. М. Єлагін, автор романів «Губернський карнавал», «Відкупна справа», «Поль Іванович», «Вовчі сльози» (деякі з них були видруковані в некрасівському «Современнике»). 
     На початку 40-х років XIX століття антрепренер мандрівної трупи І. Ф. Штейн збудував в Катеринославі на Новодворянській вулиці (вул. Дзержинського) дерев’яне приміщення першого міського театру. Пізніше, в 1847 році, було збудовано кам’яне приміщення театру А. І. Луцького.
     У 1838 році в Катеринославі почала виходити перша газета «Екатеринославские губернские ведомости». Значною подією тут було відкриття 8 жовтня 1859 року першої телеграфної станції, яка зв’язала Катеринослав з Петербургом, Москвою, Варшавою, Києвом, Одесою та іншими містами.
     Важливі зміни в економічному і культурному розвитку міста відбулися після скасування кріпосного права. Особливо переломними в його історії стали 80-і роки XIX століття. 18 травня 1884 року було відкрито для експлуатації двоярусний залізничний міст через Дніпро, збудований за проектом видатного інженера М. А. Белелюбського. Через місто пройшла новозбудована Катерининська (тепер Придніпровська) залізниця, яка зв’язала вугільний Донбас з залізорудним Кривим Рогом.
     Катеринослав почав перетворюватися на значний центр чорної металургії. Одним з перших металургійних підприємств міста був Олександрівський Південно-Російський завод Брянського акціонерного товариства, який став до ладу 10 травня 1887 року. Того ж року на ньому вироблено 316 075 пудів чавуну, в 1890 році виплавлено 3 105 843 пуди заліза і 850 839 пудів сталі¹⁹. У 1889—1892 рр. змішане франко-бельгійське акціонерне товариство трубопрокатних заводів Шодуар збудувало в Катеринославі трубопрокатний завод «Шодуар А». Протягом кількох наступних років стали до ладу такі великі промислові підприємства, як трубопрокатний «Шодуар Б», завод Гантке, залізоробний і сталеливарний завод Езау і К° та інші.
     Наприкінці XIX століття (1899 рік) на 175 підприємствах Катеринослава працювало 13 793 робітники, з них на Брянському заводі — 7362 чоловіка²⁰. Більшість з них прибула з Орловської, Калузької, Смоленської, Тверської й Вітебської губерній. У 1897 році на Брянському заводі працювало 67 проц. росіян, 30 проц. українців, інших національностей — 3 проценти²¹.
     Бурхливий розвиток промисловості Катеринослава в останнє десятиліття XIX та на початку XX століття зумовив швидке зростання його населення. Якщо в 1887 році воно становило 48 100 чол., то в 1897 році — 121 216, а в 1912 році — 218 578 чоловік²². За кількістю жителів Катеринослав став четвертим містом на Україні після Одеси, Києва і Харкова.
     На економічному розвитку міста дуже позначилось промислове піднесення 1910—1914 рр. За даними звітів катеринославського губернатора у 1910—1913 рр. кількість фабрично-заводських підприємств міста збільшилась з 255 до 358, вартість промислової продукції цих підприємств — з 41,2 до 74,5 млн. крб. Найбільше зросло в ті роки виробництво чавуну і сталі. Металургійне та металообробне виробництва давали дві третини промислової продукції міста. Значного розвитку набула борошномельна промисловість. Великі парові млини переробляли на рік до 10 млн. пудів зерна. На промислових підприємствах працювало понад 50 тис. робітників. Катеринослав став також великим торговельним центром. Вже в 1910 році товарообіг 1659 торговельних підприємств міста становив 41 млн. крб., вантажообіг залізничної станції — 26 млн. пудів, дніпровської пристані — 13 млн. пудів. Звідси відвантажувалося багато металу і металевих виробів, будівельних матеріалів, борошна. В місто довозилося вугілля, зерно, цукор, текстильні товари та ін.
     З метою залучення нових капіталовкладень у промисловість та сільське господарство півдня країни, царський уряд влітку 1910 року влаштував у Катеринославі Південно-російську промислову, сільськогосподарську і кустарну виставку. Вона діяла з 1 липня по 10 жовтня і мала 14 відділів: машинобудування, сільське господарство, металургія, залізничний транспорт та інші²³. На виставці було представлено різноманітну продукцію катеринославських підприємств, а також інших міст країни.
     Найважливіші галузі промисловості в Катеринославі були в руках головним чином французьких, бельгійських та німецьких капіталістів. Найбільші трубопрокатні підприємства належали франко-бельгійському акціонерному товариству трубопрокатних заводів — братам Шодуар (три підприємства), один трубопрокатний завод — німцю Б. Гантке, засновнику акціонерного товариства металургійних заводів, трубо-залізопрокатний завод — німцю Ланге, сталеливарний завод — Езау і К°. Іноземні капіталісти особливо нещадно експлуатували робітників, одержуючи дуже великі прибутки. За 1910—1913 рр. на 4 найбільших заводах Катеринослава та губернії — Брянському, Нижньодніпровському і 2 катеринославських трубопрокатних — чистий прибуток заводовласників зріс у 2,5—3 рази²⁴.
     Представники великої буржуазії, які завжди мали абсолютну більшість в міському самоврядуванні — фабриканти, землевласники, купці, домовласники — майже не дбали про благоустрій міста. Всіма господарськими питаннями, що стосувалися благоустрою, міських ринків і торгівлі, промисловості та ін., відала управа, яка була виконавчим органом катеринославської думи. Вона підлягала губернаторові і міністрові внутрішніх справ. Незважаючи на швидку забудову міста, розширення його території, навіть у своїй центральній частині воно не було впорядковано. Забруковано було менше половини вулиць і площ. Зовсім невпорядкованими були фабричні селища — Чечелівка, Кайдаки, Амур-Нижньодніпровськ, що виникли на околицях Катеринослава.
     Влітку 1897 року в місті було здано в експлуатацію першу трамвайну лінію (то був другий трамвай після київського), збудовану бельгійським товариством. Пізніше нові трамвайні лінії споруджувались на кошти міської управи. Всі маршрути прокладались осторонь робітничих районів. Тільки центральні квартали міста обслуговувались водопровідною сіткою. Каналізації зовсім не було, її почали будувати 1914 року. В місті було 846 електричних ліхтарів, які освітлювали в основному центральні райони²⁵.
     У 1913 році на 220 тис. населення в місті було лише 11 лікарень на 827 місць, 23 приймальні покої, 28 аптек. Лікарів працювало 196, акушерок і повивальних бабок — 120, фельдшерів—163. Широку популярність серед трудящих мав молодий армійський лікар І. В. Лешко-Попель (1860—1903 рр.), який по-справжньому розумів свій громадський обов’язок перед народом, жив його турботами, намагаючись полегшити тяжке становище бідняків.
     Самодержавство робило все можливе, щоб затримати розвиток освіти та культури народндх мас і зокрема населення національних окраїн. Всіляко урізувались витрати на народну освіту. У 1897 році, за даними першого загального перепису Російської імперії, лише 54,8 проц. населення міста було письменним. На початок XX століття тут було 65 початкових та 30 середніх шкіл.
     Викликана бурхливим розвитком гірничорудної, металургійної і металообробної промисловості потреба у висококваліфікованих кадрах спричинила відкриття 30 вересня (12 жовтня) 1899 року в Катеринославі Вищого гірничого училища. Для занять студентів міська управа спочатку надала приміщення колишнього Потьомкінського палацу, пізніше (в 1903 році) за проектом відомого архітектора О. М. Бекетова побудовано постійне приміщення. В перший рік навчання до училища прийняли 77 чоловік.
     У 1912 році Вище гірниче училище перетворене на гірничий інститут, який став не лише провідною кузнею кадрів інженерів-металургів та гірників на півдні країни, а й центром науково-технічної думки, справжньою виробничою школою у цій галузі. Тут викладали відомі вчені О. М. Терпигорєв, М. М. Протодьяконов, Л. Д. Шевяков, М. М. Федоров, М. Й. Лебедев, О. М. Динник, М. О. Павлов, Л. М. Фортунато, Л. В. Писаржевський, В. М. Маковський та інші видатні представники вітчизняної науки.
     З Катеринославом пов’язане життя і творчість талановитого українського поета, публіциста й етнографа І. І. Манжури (1851—1893 рр.). Тут написана більша частина його творчого доробку.
     На матеріалах, зібраних у місті, створив свої романи «Збіглі в Новоросії» та «Збіглі повернулись» Г. П. Данилевський, який перебував тут у 60-х роках XIX століття.
     У 1911 році в місті відкрито Зимовий театр, в якому влаштовувались вистави приїжджих труп. З величезним успіхом завжди виступали тут українські театральні колективи, керовані корифеями сцени М. Л. Кропивницьким, П. К. Саксаганським, І. К. Карпенком-Карим (Тобілевичем). Значним культурним святом для катеринославців були приїзди і участь в спектаклях славнозвісних російських митців М. Г. Савіної, Г. М. Федотової, В. Ф. Коміссаржевської, Ф. І. Шаляпіна, Л. В. Собінова, композитора і піаніста А. С. Аренського та інших.
     До початку першої світової війни в Катеринославі виникло кілька кінематографів. Найстарішим серед них був «Вулкан» (кінотеатр ім. Петровського). Згодом замість маленьких, розрахованих на невелику кількість глядачів «біоскопів» або «ілюзіонів» було відкрито просторі, добре обладнані кінематографи на 800—1000 місць — «Гігант» (кінотеатр «Родина»), «Колізей» (кінотеатр «Победа»), «Модерн» та інші.
     У 1911 році в місті почалося виробництво художніх і хронікальних кінокартин. Першим оператором і постановщиком українських фільмів був талановитий режисер й оператор Д. Сахненко. Серед кращих художніх фільмів, створених ним, були «Наймичка» за участю М. Садовського і Л. Ліницької, «Наталка Полтавка» за участю М. Заньковецької, М. Садовського, Ф. Левицького, І. Мар’яненка, Г. Борисоглібської, «Богдан Хмельницький», «Запорізька Січ» та інші.
     В середині минулого століття в одній з кімнат колишнього Потьомкінського палацу було відкрито Катеринославський історико-краєзнавчий музей. Завдяки енергійній діяльності видатного українського вченого — історика, етнографа і філолога Д. І. Яворницького музей згодом перетворився на один з найвизначніших музейних закладів.
     У 1901 році передові вчені Катеринослава організували наукове товариство, при якому створили художню комісію. Навколо неї групувалися місцеві художники Н. О. Моргунов, М. І. Сапожников та інші. За їх ініціативою в 1901 році на громадські кошти споруджено пам'ятник О. С. Пушкіну. Майже за 15 років своєї діяльності художня комісія організувала 8 виставок при безпосередній участі видатних російських митців В. М. Васнецова, В. Д. Поленова, І. Ю. Рєпіна, І. І. Шишкіна, В. О. Серова, К. Ф. Юона та інших. У 1914 році, завдяки допомозі членів комісії, в Катеринославі відкрито художній музей.
     З містом була також пов'язана діяльність відомих архітекторів О. М. Бекетова, О. Ф. Достоєвського, О. Л. Красносельського й інших.
     Місцева преса тривалий час була представлена газетою «Екатеринославские губернские ведомости» та журналом «Екатеринославские епархиальные ведомости». У 80-х роках з'явилось кілька періодичних видань ліберально-буржуазного напряму, в т. ч. «Екатеринославский листок», що пізніше змінив свою назву на «Днепр», газети «Степь», «Днепровская молва», які швидко припинили своє існування. У 1898 році була заснована щоденна газета «Приднепровский край», розрахована на буржуазного читача. Водночас тут виходило чимало офіціальних статистичних, оглядових, наукових праць, у підготовці та виданні яких брала участь місцева інтелігенція.

1    «Краткие сообщения Института археологии АН УССР», 1953, вып. 2, стор. 74—75.
2    «Известия археологической комиссии», 1911, вып. 43, стор. 104—106. Журн. «Советская рхеология»,1960, № 4, стор. 31.
3    Сборник статей по археологии и византиеведению, вып. 2. Прага, 1928, стор. 336.
4    Д. І. Яворницький. Мапа археологічних розкопів тюркської культури на території Дніпропетровщини — Науковий архів Інституту археології АН УРСР, ф. ВУАК, N° 294, стор. 3.
5    С. К. Корольков. Столетний юбилей Екатеринослава, вып. 1. Екатеринослав, 1887, стор. 7, 9.
6    Полное собрание законов Российской империи, т. 21, СПб., 1847, ст. 15910, стор. 11.
7    Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии, вып. 8. Екатеринослав, 1912, стор. 318—319.
8    В. Машуков. Воспоминание о городе Екатеринославе (1887—1910).  катеринослав, 1910, стор. 6.
9    Е. И. Дружинина. Северное Причерноморье в 1775—1800 гг., стор. 235.
10  Дніпропетровський облдержархів, ф. 741, оп. 1, спр. 33, арк. 35.
11  Труд в России, кн. 2. М., 1924, стор. 5.
12  Історія робітничого класу Української РСР, т. 1. К., 1967, стор. 74.
13  Е. И. Дружинина. Северное Причерноморье в 1775—1800 гг., стор. 235—238.
14  Военно-статистическое обозрение Российской империи, т. 11, ч. 4, Екатеринославская губерния. СПб., 1850, стор. 156—157.
15  А. Афанасьев-Чужбинский. Поездка в Южную Россию, ч. 1. Очерки Днепра. СПб., 1891, стор. 57, 58.
16  Екатеринославская городская статистика, вып. 1. Екатеринослав, 1918, стор. 8—10.
17  В. Г. Белинский. Полное собрание сочинений, т. 12. М., 1956, стор. 291.
18  Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1864 г. Екатеринослав, 1864, стор. 165.
19  Е. И. Рогозин. Железо и уголь на Юге России. СПб., 1895, стор. 45.
20  Памятная книга и адрес-календарь на 1901 г. Екатеринослав, 1900, стор. 176.
21  Історія робітничого класу Української РСР, т. 1, стор. 134.
22  Вся Екатеринославская губерния. 1913 г. Екатеринослав, 1913, стор. 113.
23  Отчет-альбом Южно-Русской областной сельскохозяйственной, промышленной и кустарной выставки в Екатеринославе с 1-го июля по 10-е октября 1910 года. Екатеринослав, 1911, стор. 1.
24  П. Варгатюк. В роки реакції та нового революційного піднесення, стор. 31—32.
25  Вся Екатеринославская губерния. 1913 г., стор. 24.

Населені пункти Дніпропетровської області : Апостолове (Грушівка , Мар’янське) • Васильківка (Великоолександрівка , Чаплине) • Верхівцеве • Верхньодніпровськ (Мишурин Ріг) • Вільногірськ • Дніпродзержинськ • Дніпропетровськ (Підгородне , Сурсько-Литовське) • Жовті Води • Кривий Ріг (Лозуватка) • Кринички (Аули , Щорськ) • Магдалинівка (Котовка , Личкове) • Марганець • Межова (Слов’янка) • Нікополь (Покровське , Шолохове) • Новомосковськ (Перещепине , Голубівка , Знаменівка , Миколаївка , Попасне) • Орджонікідзе • Павлоград (Булахівка , Вербки , Межеріч , Троїцьке) • Першотравенськ • Петропавлівка (Троїцьке) • Петриківка • Покровське (Великомихайлівка) • П'ятихатки (Лихівка , Жовте , Саксагань) • Синельникове (Роздори , Славгород) • Cолоне (Військове) • Софіївка (Жовтневе , Ордо-Василівка) • Томаківка • Царичанка • Широке (Миколаївка) • Юр’ївка