Золочів
Золочів — селище міського типу, районний центр Золочівського району Харківської області. Розташований на лівому березі річки Уди, притоки Сіверського Дінця, за 41 км на північний захід від Харкова.
Територія Золочева вже була заселена ще з середини першого тисячоліття нашої ери. Про це свідчать рештки ранньослов’янського поселення Черняхівської культури, що виявлені на правому березі річки Уди1. Сучасне селище виникло в 1677 році. Першими поселенцями його були вихідці з задніпровського міста Мишуриного Рогу (тепер Верхньодніпровського району Дніпропетровської області). Очолював їх Костянтин Федорів2.
З 1685 року Золочів стає сотенним містечком Харківського полку. Населення його не раз бралося за зброю, щоб відбивати напади татарських орд, які йшли на Україну і Росію Муравським шляхом. Про грабіжницький напад татар згадується в письмових джерелах. В них говориться, що в 1680 році великої поразки татарам було завдано під Золочевом. Під час цього нападу татари захопили в полон 156 чоловік, пограбували 1697 голів різної худоби, зруйнували багато дворів3.
Козакам Золочівської сотні доводилось брати участь у війнах проти султанської Туреччини, Кримського ханства, проти шведських інтервентів, у семилітній війні 1756—1763 рр.
Основним господарським заняттям населення було землеробство. Певний час земля, ліси, сіножаті навколо Золочева належали усій сотні.
Та згодом козацька старшина — сотники, осавули — під різним приводом прибрали ці землі до своїх рук. У 20-х рр. XVIII століття золочівський сотник Роман Квітка захопив з фонду козацьких земель урочище Горіхове під Золочевом і поселив там зубожілих селян, заснувавши села Орішанку та Нехотіївку. Десь близько 1724 року цей же сотник загарбав урочище Волноги в долині Дохни і оселив там нову групу закріпачених людей, заснувавши село Одноробівку (воно ж Романівна). Козацькі землі в долині Березовій прибрав до своїх рук сотник Михайло Байковський, заснувавши хутір Березівку. Харківський городничий Голухович привласнив землі в долині Хвощеватій, де згодом виросло село Карасівка, а генерал Косогов, відібравши землю у золочівських козаків, заснував села Петрівку і Андріївку4. Пограбовані старшиною, козаки в 1748 році надіслали скаргу до цариці Єлизавети, в якій писали, що з 1040 козаків, які були раніше в Золочеві, залишилось менше 50, та й ті без землі, бо, всі землі навколо міста захоплені то харківським городничим Голуховичем, то князем Кропоткіним5.
В Золочеві і навколо нього було багато фруктових садів. Саме тому на старовинному гербі містечка зображено дві груші на зеленому полі6.
Безземельні селяни, щоб прожити, ставали шевцями, кравцями, теслярами, інші йшли на заробітки до Харкова та інших міст.
В 60-х рр. XVIII століття Золочів належав до комісарства міста Ольшаної, а з 1780 року став повітовим містом Харківського намісництва. На ті часи Золочів — уже значний торговельний пункт. У ньому щороку відбувалося чотири ярмарки, які тривали по два-три дні. Сюди приїжджали купці з Харкова, Охтирки, Бєлгорода, Курська, з міст Астраханської і Бєлгородської губерній. На ярмарки привозили сукно, шовк, шкіряні, залізні, теслярські вироби. Торгували кіньми, різною худобою, хлібом, м’ясом, городиною, фруктами; скляним, глиняним і дерев’яним посудом та іншими товарами7. Із зростанням економіки поступово зростало і населення міста. В другій половині XVIII століття воно збільшилось у півтора раза і на 1790 рік вже становило понад 5200 чоловік8.
Як у дореформені, так і в післяреформені часи збагачувалась незначна частина населення. Становище трудящих гіршало з кожним роком. Вони не раз зверталися до царського уряду зі скаргами на тяжку долю. Та всі ці скарги залишались без уваги9.
Після реформи 1861 року дедалі більше поглиблюється суспільний поділ праці, зростає кількість господарств, які виробляють товари для продажу на ринок, зростає обсяг торгівлі. Цьому процесові сприяла диференціація селян, розшарування на бідноту, наймитів — на одному полюсі та зростання куркульських господарств — на другому.
В 1865 році в Золочеві вже було немало майстрів-хазяїв, які експлуатували робітників та учнів, що оволодівали їх професіями. Так, 6 ткачів мали по 4 робітники та 1 учню, 5 ковалів — 5 робітників та 3 учні, 6 шевців — 6 робітників та 4 учні. Важка була доля дітей, яких віддавали для навчання ремеслам. Протягом З—6 років вони безкоштовно працювали на своїх хазяїв.
З розвитком промисловості в країні виникають підприємства і в Золочеві. Так, в 1875 році тут відкрито два горілчаних заводи10. В країні виникають банки. В цей час створюються вони у 7 містах губернії, в т. ч. один у Золочеві. В 1885 році обіг його становив 77 893 карбованці. Розвиткові торгівлі сприяли різні фінансові установи, які працювали в Харкові, а також місцевий банк. На той час в Золочеві вже налічувалось 18 лавок.
Дедалі більше розорювались селяни, значна частина їх ішла в найми до місцевих куркулів і багатих ремісників, а також до Сум, Харкова та інших міст. Крім збіднілих селян, що виконували різні роботи, в Золочеві на кінець XIX століття було чимало таких, які постійно займались ремеслами. Серед них 22 кравці, 73 шевці, 20 ткачів, 8 кожушників, 28 теслярів, 7 каменярів та пічників.
Соціальний склад населення того часу красномовно свідчить, на кого працювала більшість населення — селяни та робітники ремісничих майстерень і заводів Золочева. В 1897 році в Золочеві було 33 дворянини, 33 представники духовного стану, 16 купців, 256 міщан та 6213 селян. 58 господарств мали по 6—10 робітників. Купці, поміщики, куркулі дбали перш за все, щоб якомога більше визискувати селян, дешевше купити в них сільськогосподарських продуктів для перепродажу на Харківському та інших ринках з великими прибутками.
Незважаючи на зростання економіки наприкінці XIX і на початку XX століть, невеличка верхівка міста на чолі з поміщиками, купцями, лихварями давала на народну освіту дуже мізерні суми. Так, у 1900 році із 7 тис. 993 крб. міських витрат на утримання поліції витрачено 936 крб., на утримання міського управління — 1174 крб., а на школи — лише 320 карбованців. Звичайно, що за таких обставин більшість населення залишалась неписьменною. Так, на початок XX століття в Золочеві налічувалось лише 847 письменних.
Не дбали експлуататорські класи і про охорону здоров’я селян, робітників, ремісників. Так, тільки за один 1865 рік дітей до 5 років, яким своєчасно не подали медичної допомоги, померло 156 чоловік.
1 Е. В. Махно. Памятники Черняховской культуры на территории УССР. Материалы и исследования по археологии СССР. Вин. 82, 1960, стор. 49.
2 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. 2, стор. 134.
3 Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ., стор. 97, 98, 101.
4 А. Г. Слюсарський. Слобідська Україна XVII — XVIII ст., X., 1954, стор. 146.
5 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. 2, стор. 139.
6 Д. И. Багалей. Материалы для истории колонизации и быта, стор. 28.
7 Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ., стор. 221, 404.
8 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. 2, стор. 137—138.
9 Харківський облдержархів, ф. 304, оп. 1, спр. 248, арк. 82, 86.
10 О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. II, 1962, стор. 137.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )