Валки

     Валки — місто, центр Валківського району Харківської області. Розташоване на річці Можі (басейн Дону), на автомагістралі Київ — Харків, за 55 км від Харкова і за 12 км від найближчої залізничної станції Ков’яги.
     На території сучасного міста Валки в середині І тисячоліття до н. е. існувало скіфське поселення¹.
     Валки — одне із стародавніх поселень Слобідської України. Воно засноване в 1646 році як фортеця Російської держави на її південних кордонах для захисту від нападів кримських і ногайських татар². Укріплення, або острог, як тоді називали, споруджено за наказом бєлгородського воєводи Ф. А. Хілкова³. Воно розташоване на пересіченій місцевості, оточене насипаними земляними валами і стінами довжиною близько 45 м. На стиках стін були споруджені башти; найвища з них досягала 12 м. В середині острогу було викопано льох для зберігання пороху, сірки, селітри, зброї. Острог оперізував рів шириною 5 м і глибиною близько 4 м, а також частокіл «в три колоди дубові». Фортецю обороняло 300 чоловік, які мали на озброєнні 7 пищалей (гармат). Протягом другої половини 1646 року до острогу було прибудоване «рублене місто» на відстані 2,5 км від річки.
     З 1660 року Валківська фортеця з усіма будівлями передана українським переселенцям, які взяли на себе обов’язок нести сторожову службу. Кількома роками пізніше, у зв’язку з нестачею води, місто було перенесене нижче по річці Можі, - до гирла річки Турушки. На цьому місці Валки розташовані і тепер.
     Населенню Валок не раз доводилося давати відсіч татарським нападам. Так, у 1661, 1667, 1673 і 1689 рр. до Валок підступали татарські загони. Жителі разом з військовим гарнізоном російських служилих людей чинили ворогам запеклий опір. Під час цих нападів татарам жодного разу не вдалося захопити фортецю, і вони змушені були відступати, залишаючи на полі бою багато вбитих і поранених⁴. Набіги татар погіршували становище селян, яке і без цього було нелегким, оскільки козацька старшина разом з російськими поміщиками посилювали кріпосницький гніт. Знедолені селяни піднімалися на боротьбу проти експлуататорів. Влітку 1670 року до Валок підійшли невеликі загони разінського повстанського війська, а 16 жовтня 1670 року через Валки до Полтави проїхала група повстанців із загонів Разіна, які піднімали на боротьбу проти поміщиків місцевих жителів.
     У квітні 1780 року з заснуванням Харківського намісництва Валки стали повітовим містом, а в грудні 1796 року — заштатним містом Харківського повіту. З 1802 року Валки знову стали повітовим містом.
     Основним заняттям населення Валок було землеробство. З другої половини XVIII століття поряд з зерновими культурами тут почали вирощувати картоплю; набуло поширення бджільництво. Розвивалися ремесла, зокрема ковальське, шевське, кравецьке, ткацьке, теслярське, гончарне, бондарське, шаповаляльне, лимарське та інші. Наприкінці XVIII і на початку XIX століть Валки стають одним із центрів шкіряного виробництва у Харківській губернії⁵.
     До середини XIX століття значних розмірів у Валках набрала ярмаркова торгівля. Щороку відбувалося 5 ярмарків. У 1837 році у Валках було 8 крамниць, щотижня відбувалися базари.
     У Валках в 1861 році існувало три початкові школи, в т. ч. приватна школа для дівчат. У 2-й половині XIX століття відкрито повітове училище і церковно-парафіальну школу. Навчалися в них переважно діти заможних верств населення. Більшість селянських дітей до школи не ходила. Освітній рівень населення був надзвичайно низьким.
     За відомостями 1897 року, у Валках проживало 7938 чоловік, серед них: дворян — 255, осіб духовного звання — 67, купців — 50, міщан — понад 1000, селян — 6,4 тис. чоловік.
     На початку XX століття у Валківському повіті майже п’ята частина селян зовсім не мала землі. Переважна більшість селян (78,8 проц.) мала наділи від однієї до п’яти десятин. На фоні безземелля і малоземелля особливо виділялися великі маєтки. Лише дев’яти поміщикам повіту належало 26,3 тис. десятин землі.
     Внаслідок неврожаю 1901 року бідняцька частина селян вже на початку 1902 року голодувала. Голод, епідемії внаслідок голоду, гніт поміщиків і куркулів, звірячі розправи поліції і жандармерії — все це було безпосередніми причинами повстання селян у 1902 році у Валках і Валківському повіті, так само як і в багатьох повітах Харківської та Полтавської губерній. В результаті цих виступів у Валках і повіті у березні — квітні 1902 року розгромлено більше 20 поміщицьких економій. Газета «Искра» так описувала ці події: «Підійде натовп до панської садиби, викличе її господаря і вимагає, щоб він з усією своєю родиною негайно залишив маєток. Земля залишається селянам, хліб і худоба тут же розподіляються між селянами, решта розламується і спалюється». Так було і в маєтку купця Молдавського, в розгромі якого брали участь і повстанці з Валок. Селяни прибули на підводах, зруйнували цукровий завод, навантажили на підводи 30 тис. пудів цукру, сільськогосподарські машини та інше майно. Забрали з собою сотні голів коней, волів і корів⁶. Газета «Искра» в замітці «Селянські заворушення» писала, що селянський рух охопив у Валківському повіті 18 волостей. «Поміщики виїжджають не тільки з сіл, а й з м. Валок. Вони залишають майже все майно і вирушають із своїх насиджених місць у Харків»⁷.
     Царський уряд жорстоко придушив повстання. Сюди були послані козаки і драгуни. Про розправу над беззбройними селянами Валківського повіту газета «Искра» писала: «Губернатор кн. Оболенський (російський Кітчинер) спалив село, перешмагав три села поголовно: і мужиків, і старих, і дітей, і дівчат. Було кілька випадків самогубств. Офіцер, який приїхав з „театру воєнних дій", говорив, що шмагають так, що шматки м’яса відвалюються. Декого засікли насмерть»⁸.
     Царський уряд, розгромивши повстання, провів і комедію суду над так званими зачинщиками і підбурювачами. До суду було віддано 992 селян. Під час допиту повстанців було виявлено, що вони мали зв’язки з харківськими соціал-демократами, які були встановлені ще до початку виступу. В заарештованого у Валках селянина Д. Цехмистра була знайдена листівка «До робітників Харківського паровозобудівного заводу»⁹. Судили повстанців у кількох містах, побоюючись тримати їх в одному місці,  у місцях суду були сконцентровані великі сили військ, поліції і жандармерії. Так, у Валки, крім розташованої тут артилерійської батареї, було введено піхотний батальйон і козачу сотню. Вулиці, перехрестя і площі під час процесу охороняли десятки городових і соцьких. На суді, писав В. І. Ленін, «не дозволили навіть оборонцям розповісти, як катували і мучили селян царські посланці, губернатор Оболенський та інші царські слуги»¹⁰.
     Розправа над повстанцями була винятково жорстокою. 836 з відданих до суду були засуджені на різні строки ув’язнення. Селянські громади, члени яких брали участь у повстанні, зобов’язані були сплатити поміщикам 800 тис. крб. контрибуції¹¹.
     Захищати селян повинні були московські адвокати. Але вони, переконавшись, що їм створено неможливі для будь-якого захисту умови (на суді заборонялося підсудним відповідати на запитання адвокатів тощо), виступили з протестом проти такої сваволі і відмовилися брати участь у процесі. В листі до В. Г. Короленка в жовтні 1902 року О. М. Горький писав: «Відмова групи московських оборонців від захисту у Валках має величезне громадсько-виховне значення... Вона бентежить і турбує начальство, все вище здіймаючи хвилю громадського протесту проти беззаконня»¹².
     Ленінська «Искра» в кореспонденції «Шемякин суд в Валках» писала: «Харківська судова палата, в особливому присутствії якої розглядалася справа валківських селян, зайвий раз виявила холопську залежність нашого „швидкого, правого і милостивого суду" від наказів зверху»¹³.
     Столипінська аграрна реформа ще більше посилила класове розшарування у Валках і повіті. В цей період тут виникло багато хуторів, значно зросла кількість куркульських господарств. У той же час збільшувалась і кількість безземельних і малоземельних селян.
     Перша світова імперіалістична війна призвела до занепаду виробництва як на кустарних підприємствах Валок, так і в селянських господарствах. У 1916 році посівні площі, порівняно з 1913 роком, скоротилися. Зросли ціни на землю і продукти харчування. Особливо страждали селяни від усяких поборів, що набрали характеру реквізицій. Менш як за рік (з квітня 1916 по січень 1917 року) з повіту було примусово вилучено для армії 3,2 тис. голів великої рогатої худоби, 1,2 тис. овець тощо.

1  «Археологія», т.XIV, К., 1962, стор.136.
2  Сборник Харьковского историко-филологического общества, т.16, X., 1905, стор.22.
3  Д.І.Баталій. Історія Слобідської України. X., 1918, стор.17.
4  Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд.2, М., 1857, стор.62,198.
5  О.О.Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч.I, К. 1959, стор.173.
6  Газ. «Искра», 1 червня 1902р.
7  Газ. «Искра», 1 травня 1902р.
8  Газ. «Искра», 1 червня 1902р.
9  Сборник научных работ кафедр общественных наук Харьковского института инженеров железнодорожного транспорта, 1958, стор.101.
10 В.І.Ленін. Твори, т.6, стор.374.
11 Искровские организации на Украине. Держполітвидав УРСР, 1950, стор.239.
12 А.М.Горький. Соч., т.28, М., 1958, стор.242.
13 Газ. «Искра», 6 листопада 1902р.

Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )