Петрівське
Петрівське — село в Україні, в Балаклійському районі Харківської області. Розташоване на річці Сіверському Дінці, за 45 км від районного центру ,та за 145 км на південний схід від Харкова, з якими сполучене автошляхом.
Місцевість, де розташоване село, була заселена з давніх часів. Археологічними розкопками тут виявлено стоянки людини періоду мезоліту (X—VIII тисячоліття до н. е.), неоліту (VI—V тисячоліття до н. е.), поселення періоду бронзи (III тисячоліття до н. е.) та скіфського часу (VI—V століття до н. е.)1.
Письмові джерела свідчать, що заселення села припадає на першу половину XVII століття. Воно було типовим козацько-військовим поселенням. Козакам не раз доводилось відбивати набіги кримських татар, рятуючи мешканців слободи від татарського полону2.
Основним господарським заняттям поселенців було хліборобство. Займалися вони також скотарством і різними промислами. .
Не припинялися грабіжницькі напади татар і в першій половині XVIII століття. Це примусило російський уряд побудувати т. зв. Українську лінію, яка простяглася від Дніпра до Сіверського Дінця.
В 1731 році за три версти від села Петрівського, на узгір’ї, поблизу кордону, який охороняв сторожовий полк, було споруджено Петрівську фортецю. Звідси і походить назва села3. Після ліквідації Української лінії мешканці фортеці увійшли до складу жителів слободи. В 1731 році в селі жило 3,5 тис. чоловік.
Переважну більшість населення становили рядові козаки, підпомічники, підсусідки. Частина з них, що не мала свого майна, жила в господарствах козацької старшини та заможних козаків. Старшина зосереджувала в своїх руках кращі землі і промисли. Біднота, пригноблювана багатіями, терпіла також від частих неврожаїв, стихійного лиха.
Селяни по-різному проявляли своє незадоволення феодальним гнобленням. Часто виступали вони і проти духовенства. У 1829 році населення Петрівського взяло активну участь у Шебелинському повстанні.
Після реформи 1861 року класове розшарування на селі ще більше посилилося. У 1879 році тут налічувалося 600 дворів, які мали 8447 десятин землі, в тому числі 2462 десятини орної. Кращі землі належали куркульській верхівці, а також поміщикам, яких було чимало навколо Петрівського: на північ від села були землі поміщика Володіна, на захід — Зам’ятіної, на південний захід — Косікова.
Зубожілі селяни продавали своє майно, йшли в найми до поміщиків і куркулів. Частина розорених селян пішла працювати на вугільні шахти, відкриті поблизу села.
Відгомін революційних подій 1905—1907 рр. докотився і до Петрівського. В селі революційну пропаганду провадили висланий з Донбасу за антиурядову діяльність О. Ф. Лембік і Г. Н. Непочатов, що прибув сюди із Севастополя і розповсюджував політичну літературу та листівки.
В 1905 році мешканець села Верьовкіна В. Ф. Рощупкін на базарі в Петрівському закликав селян не платити податків, не йти в солдати, а об’єднатись усім і, скинувши царя, відібрати землю у панів і поділити її між собою4.
1 Б.А.Шрамко. Древности Северского Донца. X., 1962, стор.54,56,76,151.
2 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд.1, 1852, стор.24.
3 Там же, стор.443.
4 Газ. «Червона зоря», 23 січня 1925р.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )