Шарівка

     Шарівка —  селище міського типу Богодухівського району, Харківської області. Розташоване по обидва боки річки Мерчика, за 20 км на південь від районного центру і за 13 км від найближчої залізничної станції Водяна.
     Виникнення селища відноситься до початку XVIII ст. Свою назву воно дістало від імені осавула Охтирського полку М. О. Шарія, який ще в 1700 році збудував тут біля річки Мерчика хутір. У 1709 році Шарію, згідно з його проханням, було дозволено поселити на хуторі переселенців з-за Дніпра в кількості двадцяти сімей.
     За даними Охтирської полкової канцелярії, в 1732 році в слободі було 23 двори і проживало всього 69 «підданих черкас», які працювали в господарстві поміщика.
     Важким тягарем для жителів слободи були міжусобиці їх власника з сусідами-поміщиками. Не раз нападав на Шарівку, грабував і розоряв її мурафський полковник Танський¹. Нерідко мешканці слободи кидали рідні місця і шукали притулку в донецьких степах, на Кубані і навіть в Приураллі. В умовах посилення феодально-кріпосницького гніту населення слободи майже не зростало. У відомостях про провінції і комісарства Слобідсько-Української губернії за 1773 рік зазначається, що в Шарівці проживає всього 343 чоловіки, з них 308 «підданих черкас»². Через півстоліття — у 1836 році в Шарівці налічувалося 342 чоловіки. Всі вони були кріпаками поміщика Ольховського.
     Під час реформи 1861 року населення слободи було пограбоване поміщиком, в руках якого залишилися кращі землі. За мізерні наділи, що не перевищували 2,17 дес. на ревізьку душу, селян примушували платити величезний викуп. Населення Шарівки рішуче відмовлялося підписувати уставні грамоти, вбачаючи в них новий прояв поміщицької експлуатації³. Улітку 1861 року, вже після оголошення царського маніфесту про «волю», син шарівського купця Ростовцева у шинку сказав, що «селяни є й будуть кріпаками». У відповідь на це два брати Шульги, як писав богодухівський справник у рапорті харківському губернатору, «лаючись, підступили до нього і почали доводити, що вони не хочуть бути більше кріпаками». Купецький син ударив одного з братів в обличчя. Тоді селяни, що були тут присутні, проголосили сход. Зібралося близько 100 чоловік і, користуючись правом громади, вирішили покарати Ростовцева. Того сховав шинкар. Вирішено було покарати і його. Громада вимагала стягнути з Ростовцева 100 крб. сріблом на користь Шульги і змінити шинкаря. Разом з тим учасники сходу попереджували, що коли їхні вимоги не будуть задоволені, вони всі відмовляться від роботи.
     Справник у своєму рапорті намагався висвітлити справу так, нібито це була п’яна бійка. Але насправді йшлося про обурення всього населення села, про пробудження людської гідності.
     У 1869 році в селі був збудований винокурний завод, який належав поміщику Ольховському. Господарство поміщика розвивалося за рахунок тимчасово зобов’язаних селян, більшість яких, не маючи змоги викупити наділи, «відробляли» їх на поміщицьких ланах та підприємстві.
     У 1895 році недалеко від заводу було збудовано ректифікаційне відділення, де перероблявся весь сирий спирт, а в 1900 році — вальцьовий млин.
     Населення села в ці роки помітно зросло за рахунок прийшлих найманих робітників. У 1864 році в Шарівці проживало 736 чол., а на початку XX ст.— близько 1400 чоловік⁴.
     У 1876 році тут було відкрито початкову школу, в якій на 49 учнів працював один вчитель. У 80-х та на початку 90-х рр. XIX ст. навчалося 114 учнів (77 хлопців та 37 дівчаток)⁵.
     Наприкінці XIX ст. шарівський маєток став власністю поміщика X. Гебенштрейна, який виграв його у Ольховського в карти. Про становище населення слободи у цей період яскраво свідчить розрахункова книжка, видана конторою шарівської економії поміщика Гебенштрейна в січні 1893 року селянинові П. В. Бабченку. За кожний робочий день червня йому обіцяли по 24 коп., а виплатили по 11 копійок.
     У 1900 році маєток купив барон Л. Кеніг. Йому належали також три цегельні заводи, збудовані в слободі. Житель Шарівки Т. Ф. Чабан, який працював у маєтку Кеніга в наймах, розповідав: «І старі, і малі робили, як чорні воли, на землі кенігівській. Дорослому платив пан 10—15 копійок за день, а підлітку п’ятачок. Та хіба дістав хто сповна оті гроші? Штрафами жили з нас висотували. Сякий-такий огрішок — і пропав твій заробіток. Зламав кілочок на граблях — плати штраф. А спробуй-но заперечити,— нагаями аж до п’ят спишуть кенігівські лакизи. Мені навіть від самого управителя перепало. Жили взагалі — не доведи боже. Гірше за свиней. Хто хату мав, хоч піч гріла та покрівля від дощу заслоняла. А були люди, що й хати не мали. Ставали вони на роботу в економії. Де жити? Управитель улітку гнав волів на пасовище. От і давали притулок робітникам у воловнях. Гній підбери, соломки підстели — і лягай опочивати...»⁶.
     У квітні 1902 року в селі почалися революційні заворушення. В своїй доповідній міністру внутрішніх справ Плеве харківський губернатор Оболенський писав, що повсталі селяни Шарівки забирають майно в поміщицькій економії, вбивають службовців Кеніга, палять і знищують маєтки і що він розпорядився відправити у Шарівку козаків. В село, як писав у своєму рапорті від 4 квітня 1902 року богодухівський повітовий справник харківському губернатору, прибуло три взводи козаків з Костянтинівки⁷. На вимогу Кеніга сто чоловік було побито нагаями, інших кинули до тюрми, деяких відправили на каторгу. А через рік селян примусили продати і свої наділи й переселитися в Уфімську губернію. Зроблено це було так. Кеніг купив в Уфімській губернії 6 тис. десятин землі. Згодом він покликав до себе лихваря Балабанова, куркулів Р. Мороза, Ф. Харченка та інших і домовився з ними переконати селян виїхати з Шарівки. За кілька днів на сходку зігнали всю громаду. «Отці» села були виділені ходаками до Уфімської губернії, щоб подивитися ту землю, яку пропонував селянам Кеніг. Ходаки повернулися на початку 1903 року і доповіли, що їм земля сподобалась.
     Багато жителів села сподівалися, що, переселившись на нове місце, вони зможуть піднести своє господарство, бо в селі, як вони говорили, «малоземелля заїло так, що не тільки худоби, а й курки не було куди випустити»⁸. Склали так званий «приговор» про переселення, яким намічався виїзд 1200 чол. (майже 300 сімей) трьома-чотирма партіями з квітня 1903 року. І все ж за кілька днів до початку переселення більшість селян відмовилась їхати. Однак їх силоміць вигнали з села. Стогін і плач стояли над Шарівкою, коли люди залишали село. На Уфімщині землі було багато, але обробляти її не було чим. Селяни опинились не тільки без будь-яких засобів до існування, реманенту, але й без житла і хліба.
     Майже всі змушені були повернутися назад. Багато хто не доїхав додому, а ті, кому й пощастило повернутися живими, не застали села. Хати, комори були знесені, село спалено. Так закінчила своє існування стара Шарівка.
     Кеніг розпорядився зорати згарище і посадити на попелищах сосновий ліс. Створивши на території Шарівки нову економію, поміщик дав їй своє ім’я — віднині вона називалася Леопольдівка. А селяни, що повернулися з Уфімщини, змушені були оселитися на новому місці, за 1,5—2 км від старого села.

1 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд.3, стор.208.
2 Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ. в XVI—XVIII ст., стор.347.
3 Журн. «Красный архив», 1941, № 3, стор.77—78.
4 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т.VII, стор.313.
5 Харківський облдержархів, ф.304, on.1, спр.246-а, арк.56,58.
6 Журн. «Прапор», 1956, № 5, стор.4.
7 Харківський облдержархів, ф.3, on.287, спр.1071, арк.144.
8 Книга для читання з історії Української РСР, ч.II, К., 1961, стор.146.

Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )