Кіндрашівка
Кіндрашівка — село в Україні, в Куп'янському районі Харківської області, розташоване на автодорозі районного значення Куп’янськ — Дворічна, на відстані 7 км від районного центру і 4 км від залізничної станції Сніжна на залізничній лінії Куп’янськ — Бєлгород.
За переказами, в кінці XVIII століття на місці сучасного села Кіндрашівки виник хутір. Першим поселенцем був Кіндрат Григоров (тобто син Григорія). Від його імені й походить назва села. Від нього ж, очевидно, походить і поширене в селі прізвище «Григоров». Кіндрашівка зростала повільно. На початку 60-х років XIX століття в ній налічувалося 13 дворів з 97 жителями1. В кінці XIX і на початку XX століття кількість населення збільшилась.
Хутір Кіндрашівка з другої половини XIX століття перебував у віданні казни, за адміністративним поділом належав до Куп’янської волості. Перші поселенці займалися хліборобством. Вони володіли землею на правах власності. Такої землі було близько 200 десятин. Населення, в міру його зростання, задовольнялося наділами з громадського фонду від Куп’янської сільської громади, до складу якої входила Кіндрашівка2.
Розвиток капіталізму, ріст населення призводили до зменшення земельних наділів переважної частини селян. На початку XX століття величина наділу коливалася від 0,5 до 3 десятин на господарство (в другій половині XIX століття 5—6 десятин).
Процес розшарування селянства на бідних та багатих особливо посилився проведенням столипінської земельної реформи. Ліквідація общинного землеволодіння (Куп’янська волость була цілком переведена на відруби) надавала широкі можливості куркулям скуповувати мізерні наділи бідноти. Напередодні 1917 року кіндрашівські куркулі зосередили в своїх руках близько половини всієї землі.
У дореволюційний час переважна більшість селян Кіндрашівки мала злиденне господарство. Частина їх змушена була поневірятися в наймах у поміщика Ігнатьєва, власника сусідньої економії, та куркулів, а частина цілком відривалася від хліборобства, перетворювалася в сільських пролетарів: копачів колодязів, пічників, теслярів. Особливо багато таких було на хуторі Книшівці (нині частина с. Кіндрашівка).
Злиденне життя бідняка виявлялося в усьому: в убогих хатах, домотканому грубому одязі, злиденному харчуванні. Ще й тепер згадують старожили, що цукор у ті часи був предметом розкоші, а одяг з фабричної тканини — вдивовижу. Темне, забобонне було селянське життя. Епідемії, інфекційні захворювання були постійними супутниками кіндрашівців. Тільки один раз у два місяці відвідував хутір фельдшер Куп’янської повітової земської лікарні. Більшість населення змушена була «лікуватись» у повитух, шептух, костоправів тощо.
До початку XX століття жителі Кіндрашівки були майже поголовно неписьменні. Відкриття в 1903 році трикласної земської школи (усі учні розміщувалися в одній кімнаті, а заняття проводила одна вчителька з помічницею) далеко не вирішувало справи з освітою. Школа не могла охопити усіх бажаючих вчитися. На 1 січня 1912 року в школі навчалося 59 хлопців і 9 дівчат з Кіндрашівки та сусідніх сіл. Понад 20 дітей не було прийнято3. Навчання розпочинали пізньої осені, коли закінчувалися збирання городини та випас худоби. Припиняли навчання рано навесні, коли для більшості школярів наставала пора працювати в господарстві. Багато школярів не закінчували навіть трьох класів. Так, 1913 року школу закінчили всього 8 учнів.
Певним кроком на шляху до поширення освіти на селі було відкриття при школі бібліотеки. У 1911 році в ній налічувалося 1095 книжок. Всі свої знання, багато сил і любові віддала народній освіті перша вчителька Кіндрашівки В. І. Вєткова. Вона була ініціатором створення в селі «недільної школи», де частина дорослого населення змогла навчитися читати й писати. З душевною теплотою і вдячністю ще й тепер згадують старі жителі Кіндрашівки свою першу вчительку, яка багато добра зробила селянам.
1 Списки населенных мест Российской империи. XLVI. Харьковская губерния, стор. 113.
2 Материалы по землевладению и земледелию Харьковской губернии, вып. VII, Купянский уезд, стор. 8.
3 Отчеты и доклады Купянской уездной земской управы, вып. 1, стор. 12.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )