Лиман
Лиман — село в Україні, в Зміївському районі Харківської області, розташоване за 15 км від районного центру та за 6 км від найближчої залізничної станції Занки на лінії Харків — Святогорськ.
Як свідчать дані археологічних розвідок, на території сучасного Лимана були неолітична стоянка (V—IV тисячоліття до н. е.), поселення епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.) та поселення скіфського часу (V—III століття до н. е.)1.
Заснування Лимана датується 80-ми рр. XVII століття — часом інтенсивного заселення території Слобідської України.
Одним з перших документальних свідчень про існування Лимана є царська грамота від 1682 року, де він згадується як поселення, що переходило з Харківського полку у відання Ізюмського.
Це була малолюдна слобода. Тут був острог, але укріплення він мав слабкі. За даними 1683 року, в Лимані налічувалось тільки 23 жителі2.
Як і багато інших українських слобід на південних рубежах Російської держави, Лиман довгий час зазнавав руйнівних набігів татарських орд. Наприкінці XVII та на початку XVIII століть кримські татари вчинили кілька нападів на слободу. Спустошливим був напад 1689 року, коли вороги вбили або полонили більш ніж половину жителів, також захопили багато коней, худоби, майна3. Але незважаючи на агресію татар, слобода зростала. Цьому значно сприяло її вигідне географічне положення. В озерах Лиман та Сухий Лиман водилось також багато риби, а лиманські луки були багатими пасовиськами для худоби. До того ж через Лиман пролягала велика дорога з Харкова на Ізюм.
З розвитком господарства зростала й кількість населення. Так, за даними 1732 року, в, Лимані було старшин і козаків 446 чол., підпомічників 906 (всього 1484 чоловіки). Але особливо велике значення для дальшого розвитку й зростання слободи, як і для інших міст та слобід, мало закінчення будівництва Української укріпленої лінії. Вже в 1765 році тут проживало 3109 чоловік, в т. ч. військових обивателів 2992 чоловіки4.
За переписом 1732 року в Лимані налічувалось 3 церковнопарафіяльні школи з незначною кількістю учнів. Так, в одній із шкіл навчалося всього 18 учнів.
Жителі слободи жили з хліборобства, скотарства, рибальства. Розвивались тут і різні промисли. У вільний від польових робіт час вони вичинювали й дубили шкіру, виготовляли взуття, столярні та бондарні вироби для власних потреб та на місцеві базари. В другій половині XVIII століття у Лимані щороку відбувалося 4 ярмарки, щонеділі — базари, на яких була широко представлена продукція місцевих ремесел5.
В першій чверті XVIII століття на Слобожанщині почало інтенсивно розвиватися селітроваріння. Відомо, що в 1768 році в Лимані була селітроварня, яка належала великому поміщикові М. Милорадовичу. В 1807 році тут працювало 20 робітників. Становище їх було таким тяжким, що всі вони змушені були втекти. Власник селітроварні звертався до Слобідсько-Української губернської канцелярії по допомогу в справі повернення втікачів на завод. У відповідь на скаргу поміщика губернська канцелярія наказала місцевим органам влади розшукати і повернути втікачів6.
Були в Лимані й винокурні. Одна належала громаді, яка здавала її на певних умовах у тимчасове користування приватним особам.
Після селянської реформи 1861 року становище колишніх державних селян, які населяли Лиман, нічим, по суті, не відрізнялося від становища поміщицьких. Середній селянський наділ тут був 4,1 десятини, тобто значно меншим від середнього наділу колишніх державних селян Харківської губернії (5 десятин на господарство), який вважався мінімальним.
За даними 1885 року, із загальної кількості (827) господарств не мали землі 75 господарств, а таких, у яких не було мінімальної норми і які ледве животіли на убогому клапті землі, було 332. Близько 200 господарств не могли обробляти землю, бо не мали ні коней, ні робочої худоби, ні реманенту. Не маючи змоги зводити кінці з кінцями, 205 лиманців здавали землю в оренду заможним жителям слободи7.
Селяни мусили платити державі безліч різних податків. Так, у 1887 році вони сплачували: державних податків — 10 488 крб., земельних — 922 крб., волосних — 184 крб., сільських — 2062 крб., страхових — 1029 карбованців8.
Багато селян змушені були йти на заробітки в інші села і краї. Тільки в 1884 році з Лимана виїхали 144 чоловіки.
Власті мало дбали про розвиток освіти й культури населення. На початку XX століття в Лимані працювали церковнопарафіальне та земське змішане однокласне (трирічне) училища. Наприкінці XIX століття Зміївська повітова земська управа ледве спромоглася відкрити в Лимані невелику народну бібліотеку, причому асигнування на поповнення книжкового фонду виділялись мізерні. З справою охорони здоров’я було не краще. На всю Лиманську волость, в якій проживало близько 11 тис. чоловік, був тільки один земський фельдшер9.
1 Н. В. Сибилев. Донецкие городища и стоянки по Осколу. Архів Інституту археології АН УРСР № 165—126; Б. А. Шрамко. Отчет о разведках и раскопках археологической экспедиции ХГУ в 1958 году. Архів інституту археології АН УРСР, стор. 4; Б. А. Шрамко. Поселення скіфського часу в басейні Дінця. Археологія, т. XIV, К., 1962, стор. 136.
2 Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства, М., 1887, стор. 482, 535.
3 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. IV, стор. 203, 204.
4 Материалы для истории колонизации Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ., стор. 186.
5 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. IV, стор. 206.
6 А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщини XVII— XVIII вв., стор. 279—280.
7 Материалы по землевладению и земледелию Харьковской губернии, вып. V, X., 1885, стор. 22—23; 24—25.
8 Л. В. Ильяшевич. Змиевский уезд (беглый очерк), стор. 10, 97.
9 Харківський облдержархів, ф. 3, on. 287, спр. 1534, арк. 1.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )