Савинці

     Савинці — селище міського типу Балаклійського району Харківської області, розташоване на лівому березі річки Сіверського Дінця, за 20 км на південний схід від Балаклії. Через селище проходить залізниця, що зв’язує Донбас з Харковом та іншими промисловими центрами країни.
     Територія, де тепер розташоване селище, була заселена здавна. Археологами виявлені тут 8 поселень епохи неоліту, поховання древньоямної (III тис. до н. е.), катакомбної (II тис. до н. е.) та зрубної (І тис. до н. е.) культур і стоянки тих часів. Знайдено також пам’ятки салтово-аланської культури (VIII—IX ст. н. е.), кам’яні кочівницькі скульптури — баби (X—XI ст. н. е.) та золотоординські монети XIV—XV ст. н. е.1
     Історія виникнення селища нерозривно пов’язана з історією заселення Слобідської України. В кінці XV — на початку XVT століття, коли для охорони південних кордонів Російської держави від спустошливих набігів татар створювалася військово-сторожова служба, сторожові пости, або як їх тоді називали «сторожі», з’явилися і по річці Сіверському Дінцю. Однією з таких сторож була Савинська. Протягом цілого століття, аж до 1671 року, біля Савинського броду стояв сторожовий пост.
     В 1671 році на постійне поселення сюди прибуло сто сімей «черкас» на чолі з сотником Г. Могилкою2. Так виникла Савинська слобода. В деяких документах Савинці називаються і містом, і містечком. За версту від слободи переселенці побудували острожок з караульними баштами, встановили надовбні, за якими насипали земляний вал, огородивши його частоколом. Козацька сотня, що перебувала в Савинцях, належала до Харківського полку. Але в 1685 році, після того, як в Ізюмі була збудована фортеця і виділився Ізюмський полк, «старшина, урядники і козаки міста Савинського» були приписані до цього полку.
     Розташована на одному з шляхів, що вели у внутрішні райони країни, слобода часто зазнавала грабіжницьких нападів татар. Влітку 1678 року татари спалили слободу і забрали в полон багатьох жителів. Набіги повторювалися у 1688, 1697 та 1736 роках. Татарські напади, а також епідемії чуми 1718—1739 рр. спричинились до того, що кількість населення слободи дуже зменшилась. Щоб залучити нових «служилих людей», царський уряд надав переселенцям ряд привілеїв: вони звільнялися на 10—15 років від усяких податків та від «дальньої полкової служби», могли без оподаткування торгувати тощо.
     В 1732 році в слободі проживало всього 494 жителі3. Це були в основному козаки. У 1765 році майже всі вони переведені на становище військових обивателів. За даними 1778 року тут проживали 1481 військовий обиватель та 67 «підданих», тобто кріпосних селян4.
     Населення слободи займалося хліборобством, скотарством і ремеслами. Сіяли головним чином яру пшеницю, жито та ячмінь, виготовляли дерев’яні та ковальські вироби, ткали полотна, сукна для себе і на продаж, добували камінь, що використовувався на мощення доріг. У 1768 році багаті обивателі мали 11 винокурень на 30 казанів5.
     Зручне географічне положення — через слободу проходив торговий шлях — сприяло її розвиткові. Зберігся опис Савинець за 1767 рік. В слободі було 11 вулиць та перевулків, налічувалося 267 дворів. Тричі на рік тут відбувалися ярмарки, куди привозили сукна, шовкові та бавовняні тканини, хліб, вино, овочі та фрукти6.
     Ще з перших часів заселення слободи швидкими темпами зростало землеволодіння козацької старшини та поміщиків. Місцеві багатії скуповували у збіднілих козаків кращі землі, збагачувалися лихварством. Дуже погіршало становище населення із запровадженням військових поселень. У 1828 році в слободі проживало 2274 чол. військових поселенців7, які, відбуваючи важку муштру, займалися також і сільським господарством.
     Після скасування військових поселень вони були переведені на становище державних селян. На середину XIX століття значна частина селян залишилася без землі і змушена була йти у найми до поміщиків та куркулів або подавалася на заробітки в Таврію чи на Кубань.
     За даними на 1889 рік в Савинцях засівали 3950 дес. землі8. Обробляли землю примітивним знаряддям, добрив вносили мало, тому врожаї були дуже низькими. Найкращі землі належали поміщику Міллер-Закомельському та куркулям — братам Губаренкам, Наріжним. Їм належали і підприємства, збудовані на початку XX століття: пивоварний завод, паровий млин, крупорушка, цегельня.
     Тільки в 40-х роках XIX ст. в слободі відкрили церковно-приходську школу; у 1892 році тут навчалося 164 учні та працювало два вчителі9.
     Напередодні революції у Савинцях — тоді волосному центрі Ізюмського повіту — діяли три земські змішані училища, в них працювали всього чотири вчителі. Заняття відбувалися в три зміни і лише російською мовою. Тільки у 1917 році в прийомі до школи було відмовлено 100 дітям шкільного віку10.


1  В.И.Городцов. Результаты археологических исследований в Изюмском уезде Харьковской губернии. Труды XII Археологического съезда, т.I, стор.336—338; М.В.Сібільов. Старовинності Ізюмщини, вип.1,1926, стор.24; вин.III, 1928, стор.17; вип.IV, 1930, стор.20; Д.И.Багалей. Объяснительный текст к археологической карте Харьковской губернии, стор.44—45,336—338; Д.Я.Телегин. Отчет о работе Донецкой археологической экспедиции в 1950 г. Рукописний архів Інституту археології АН УPСP.
2  Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд.5, стор.73.
3  Філіал ЦДІА УРСР у м.Харкові, ф.28, спр.57, арк.173 (зв.).
4  Там же, ф.399, спр.181, арк.89 (зв.).
5  Там же, ф.378, спр.73, арк.19.
6  Філіал ЦДІА УРСР у м.Харкові, ф.378, спр.94, арк19—21.
7  ЦДІА УРСР, ф.1353, on.1, спр.70, арк.26.
8  Материалы по землевладению и земледелию Харьковской губернии, X., 1885, стор.96.
9  Харківський облдержархів, ф.304, on.1, спр.247, арк.30—31.
10 Там же, спр.3066, арк.148,152,156,165.


Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • БороваВалки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате )  ДворічнаДергачіЗачепилівкаЗміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • ЗолочівІзюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • КегичівкаКрасноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • ЧугуївШевченкове ( Волоська Балаклія )