Соколове
Соколове (до 23 серпня 1971 — Соколів) — село в Україні, в Зміївському районі Харківської області, розкинулось на правому березі річки Можу (притоки Сіверського Дінця), за 12 км на північний захід від районного центру, на відстані 6 км від найближчої залізничної станції — роз’їзду Первомайський.
На території нинішнього Соколова були розташовані древні поселення часів неоліту (IV тисячоліття до н. е.), періоду бронзи (II—І тисячоліття до н. е.) та скіфського часу (V—III ст. до н. е.)1.
Виникнення села припадає на 60-і рр. XVII ст., час, коли Слобожанщина інтенсивно заселялася втікачами-українцями з Правобережжя, які шукали порятунку від сваволі та гноблення польських панів2. Тут, на південних кордонах Російської держави, Соколів стає одним з численних укріплень проти нападу кримських татар. Але укріплення та сили захисників Соколова наприкінці XVII ст. були ще дуже слабкими, щоб стримати ворожий натиск. Розбійницькі набіги татар завдавали великої шкоди місцевому населенню. Так, в історичних джерелах вказується, що 1668 року «Соколів грабують татари, але хоробрий полковник Черніговець відбиває їх», і що особливо спустошливий характер мали напади татар на Соколів у 1692, 1694 та 1714 роках3.
На початку XVIII століття царський уряд вживає ряд заходів по зміцненню південних кордонів держави. Зокрема будується нова лінія укріплень: Валки — Коломак — Водолага — Мерефа — Соколів — Зміїв — Балаклія. У Соколові, який на той час став уже сотенним містечком Харківського полку, будується острог окружністю близько 300 метрів, з надовбнями та чотирма баштами; все це оточується глибоким ровом.
В 1732 році у містечку налічувалось 197 дворів, 839 жителів. Серед них 174 козаки, 548 козацьких підпомічників, 27 робітних людей, 14 російських військовослужилих людей та інші4.
У середині XVIII століття в Соколові щорічно відбувались три ярмарки, на які прибували жителі сусідніх сіл. Особливо багато на цих ярмарках продавалося місцевих товарів: шкіряних та гончарних виробів.
Поступово із козацької старшини та військовослужилих людей Соколова утворилася панівна верхівка, яка утискувала основну масу козаків та козацьких підпомічників, захоплювала общинні угіддя. Протягом першої половини XVIII століття великі земельні ділянки тут придбали соколівський сотник Жуков, майор драгунського полку Прокоф’єв та інші. Козацька верхівка Соколова збагачувалася також за рахунок різних промислів. Так, сотник Соколова у 1735 році здобув собі право поставити греблю на річці Можі й побудувати млин та винокурні.
Указом 1783 року на всій Слобожанщині був ліквідований полковий устрій. Рядове козацтво та підпомічники Соколова переводилися на становище державних селян і обкладалися непосильними податками. Селяни Соколова неодноразово виступали проти гноблення; царат жорстоко розправлявся з повсталими. Так, 23 грудня 1766 р. в село прибув каральний загін; жителів силоміць примушували здавати податки, багатьох селян було покарано шомполами, кинуто до в’язниці.
Після введення обов’язкових викупних платежів селяни Соколова були переобтяжені безліччю податків. Так, у 1887 році Соколівська громада змушена була платити 8642 крб. державного податку, 1313 — земського, 1003 — волосного, 540 — сільського, 730 крб.— страхового5. Якщо зважити на те, що чоловіче населення соколівської сільської громади в цей час становило всього 1197 чол., то можна уявити собі, яким великим тягарем для селянства була сплата цих численних податків. Багато селян були змушені тимчасово покидати село, йти на заробітки, щоб виплатити податки, якось підтримати своє занепадаюче господарство. Так, у 1882 році із Соколова на Кубань, Чорномор’я пішло 120 чол., у 1883 році — 166 чол., 1884 — 84 чоловіки. Внаслідок масового зубожіння селяни продавали свою землю або віддавали її під заклад куркулям та поміщикам.
Місцеві багатії, зокрема Збукар та Яковенко, в кінці XIX століття значно збільшили свої володіння і мали вже понад 2 тис. десятин орної землі. Майже стільки ж належало іншим селянам. Багато соколян, щоб якось прожити, назавжди покидали село і направлялися в Харків або йшли працювати на залізницю6.
Після поразки революції 1905—1907 рр., у період столипінської реакції, в Соколові виникають великі куркульські господарства Коваленка, Жукова, Єрьоміна, які володіли більше як тисячею десятин орної землі. І в той же час все більше і більше селян розоряється, йде на заробітки по глитайських господарствах та поміщицьких економіях.
Не тільки злидні, а й темнота і забобони гнітили селян. На більш як тритисячне населення соколівської громади в кінці 80-х років XIX століття припадала лише одна початкова школа. В 1887 році тут навчалося всього 72 учні, з них тільки 9 дівчаток. У 1914 році з великими труднощами Зміївській повітовій земській управі вдалося організувати в Соколові народну бібліотеку. Не кращою була і справа охорони здоров’я; напередодні Жовтневої революції в селі лише інколи бував роз’їзний земський фельдшер.
1 Б. А. Шрамко. Поселення скіфського часу в басейні Дінця, «Археологія», т. XIV, К., 1962, стор. 136.
2 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. 4, стор. 207—210.
3 Д. П. Щелков. Историческая хронология Харьковской губернии, стор. 33.
4 Д. I. Багалій. Історія Слобідської України, стор. 56, 68, 120.
5 Л. В. Ильяшевич. Змиевский уезд (беглый очерк), стор. 97.
6 Харківський державний історичний музей, інв. № 17 108.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )