Дворічна

     Дворічна —  селище міського типу Дворічанського району Харківської області, районний центр. Розташоване в межиріччі Осколу та його притоки Нижньої Дворічної, за 3 км на захід від залізничної станції Дворічна на лінії Куп’янськ — Валуйки. Відстань від Дворічної до Харкова — 162 кілометри.  
     Дворічна заснована близько 1660 року1. Виникнення її, як і багатьох інших міст і слобід на території Слобідської України, було пов’язане з масовим переселенням сюди козаків і селян у 60—70-х рр. XVII століття з Правобережної України. 
     В перші десятиліття свого існування Дворічна виконувала роль одного з прикордонних сторожових постів спочатку на території Харківського, а потім — Ізюмського полку. Це була добре укріплена слобода. Споруджена між двома річками Осколом та Нижньою Дворічною, вона мала острог з дубових палей, окружністю понад 115 сажнів, з п’ятьма вежами і проїзною брамою. Перед ровом завглибшки півтора сажня були встановлені надовбні. 
     Наприкінці XVII століття Дворічна була ще невеликим населеним пунктом. Тут проживали 48 жителів чоловічої статі, в т. ч. один отаман на коні з піщаллю, 35 чол. на конях з піщалями, один чоловік на коні без піщалі та 12 чол. без зброї2
     Жителі зазнавали багато лиха від набігів татар, які під час нападів вбивали людей або брали їх у полон, грабували худобу та майно, палили житла. Під час одного з набігів у 1668 році слобода була повністю спустошена і розорена. Дворічанці мусили звернутися до властей з проханням дати їм хліба, бо не мали чого їсти. «Сіяти хліб,— писали вони,— через татарські напади не можна: доводиться завжди стояти на чатах». 
     Дворічна майже повністю була зруйнована і в 1678 та 1698 роках3. Жителям, які врятувалися від загибелі, довелося з великими труднощами відбудовувати слободу. 
    В наступні роки Дворічна невпинно зростала. Якщо в 1712 році тут було тільки 260 жителів, то через двадцять років їх стало 587 чоловік. У 1750 році в Дворічній вже проживало 1224 чоловіки. Цьому сприяли вигідне географічне становище слободи та особливо припинення татарських нападів у 80-х рр. XVIII століття. У 1790 році тут вже проживало 2905 чол., а на 1850 рік — 3682 чоловіки4
     Зростання кількості населення супроводжувалося класовим розшаруванням. У 1732 році тут було 33 підданих черкасів, а в 1834 році, крім 2870 жителів слободи — державних селян, було 98 підданих підпрапорщика Капустянського, який одержав у Дворічній у власність 12 дворів. 
     Головним заняттям дворічан було хліборобство, тваринництво, бджільництво і частково рибальство. 
     Із місцевих промислів головне місце належало винокурінню, виробництву дьогтю і селітроварінню. Про різноманітний характер промислів свідчать предмети, якими торгували жителі Дворічної на місцевих базарах, а саме: домотканим сукном, дерев’яним посудом, полотном, возами, колесами, відрами, горшками, дьогтем, селітрою та солоною рибою5
     Повільно зростала культура. В 1732 році у Дворічній існувала початкова школа, в якій навчалося грамоти лише кілька дітей. 
     У дореформений період Дворічна була центром волості Куп’янського повіту, до якої входило 24 населені пункти. Згідно з положенням 1861 року, волость стала одиницею станового управління і об’єднувала 20 селянських общин. 
     В результаті реформи колишні державні селяни Дворічної — 1632 ревізькі душі — одержали від держави середній земельний наділ 5 десятин6
     Важким тягарем лягли на плечі селян викупні платежі та численні податки. У 1886 році селяни Дворічанської волості платили 4547 карбованців подушного, 8278 карбованців поземельного податку, 8685 карбованців лісного збору, 6 тис. карбованців викупної плати, 1704 карбованці земських, 818 карбованців волосних, 185 карбованців сільських — всього 22 тис. карбованців на рік7. З кожним роком збільшувалися державні, земські, волосні та інші недоїмки. 
   У селянській общині зростала кількість бідняцьких господарств, які потрапляли в залежність від сільських багатіїв. Розорення селян супроводилося збільшенням числа куркульських господарств. За 10 років — з 1886 по 1896 — у Дворічній кількість куркульських господарств зросла від 6,6 до 13,4 процента8
     У другій половині XIX століття в селі продовжували розвиватися дрібні селянські промисли, головним чином по виготовленню предметів господарського і побутового призначення: возів, коліс, саней, дерев’яних меблів тощо. Поряд із збутом товарів місцевого кустарного промислу селяни торгували продуктами сільського господарства: збіжжям, салом, маслом, медом, фруктами, овочами тощо. В селі з’явилися перші підприємства: кілька вітряків і один водяний млин. 
     З розвитком капіталізму в селі дедалі більшої сили набирали сільські багатії. Куркулі Оранський і Моргун мали тут магазини, Івлєв, Юхнов та інші — невеликі крамниці й ларки. На початку XX століття Оранський і Коненков побудували два невеликі цегельні заводи. У 1913 році місцеві торговці — брати Чалі і Томаровський — побудували ще один водяний млин та поблизу станції Дворічної — олійницю9
     Поміщики, куркулі, торговці нещадно експлуатували трудове селянство. На землях поміщиків Білібіна і Гейцова та куркулів Пруненка, Моргуна, Івлєва від зорі до зорі гнули спину наймити. За сезон тяжкої праці вони одержували поганий харч, нічліг — «де застане ніч», такий-сякий одяг і 5 крб. грошима. Поденники одержували й того менше — за день важкої праці — 10—15 копійок. Згадуючи про своє життя в дореволюційний час, колгоспниця О. А. Дорошенко, якій у 1938 році минуло 97 років, під час виборів до Верховної Ради УРСР говорила: «Тяжко й гірко жилося у проклятих панів. Працюєш, бувало, від зорі до пізньої ночі, а додому прийдеш — і їсти нічого»10
     Велике значення для зростання класової свідомості селянських мас мали події першої російської революції 1905 року. Дізнавшись, що селяни Куп’янської волості 10 червня 1906 року на сільському сході прийняли рішення вимагати від поміщика підвищення плати за роботу в маєтку, дворічанці й самі почали боротися за свої права. Місцевого багатія брянського, який набагато розширив свої володіння за рахунок розорених селянських господарств, особливо ненавиділи селяни, тому і спрямували свій гнів насамперед проти нього. Влітку 1906 року вони покосили його хліб, траву і забрали сіно. Оранський скаржився на це в Харківське жандармське управління, і на його прохання в село прибув військовий загін11
     Власті не дбали про охорону здоров’я трудящих. Тільки в 1913 році у Дворічній відкрили єдину на всю волость амбулаторію, в якій працював один лікар. 
     Трудове селянство не мало доступу до освіти. Церковнопарафіяльна школа, відкрита у Дворічній у 1782 році, понад сто років була єдиним навчальним закладом. Лише в 1835 році в селі відкрили однокласне училище, перетворене через півстоліття (1890 року) на двокласне. Двоє вчителів навчали тут 110 дітей з усієї волості12


1  Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства, т. 2, стор. 170. 
2  Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства, т. 1, стор. 126. 
3  Багалій Д. І. Історія Слобідської України, стор. 55. 
4  Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. V, стор. 248. 
5  Харківський облдержархів, ф. 24, оп. 3, спр. 7, арк. 16. 
6  Земельные наделы крестьян Харьковской губернии, X., 1907, стор. 59. 
7  Материалы по землевладению и земледелию Харьковской губернии, вып. VII. Купянский уезд, стор. 16. 
8  «Харьковский сборник», X., 1897, стор. 57. 
9  Харківський облдержархів, ф. P-3550, on. 1, спр. 10, арк. 25. 
10 Харківський облиартархів, ф. 35, on. 1, спр. 31, арк. 62. 
11 ЦДАЖР СРСР, ф. 102, оп. 236, спр. 900, 59, арк. 98. 
12 Харківський облдержархів, ф. 304, on. 1, спр. 246, арк. 134—135. 


Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • БороваВалки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате )  ДворічнаДергачіЗачепилівкаЗміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • ЗолочівІзюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • КегичівкаКрасноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • ЧугуївШевченкове ( Волоська Балаклія )