Хрестище
Хрестище — село Красноградського району Харківської області. Розташоване на північному заході Красноградського району, на автостраді Москва — Крим. Віддаль від райцентру — 20 км. Найближча залізнична станція — Берестовеньки Південної залізниці (за 12 км).
Виникло Хрестище в першій половині XVIII століття, після побудови Української оборонної лінії. Тривалий час село мало також назву Дзябурівка. Прізвище Дзябура і досі дуже поширене тут. Землі, на яких розташоване село, після побудови Української лінії були пожалувані Карлу Мініху, фаворитові російської цариці Анни Іоанівни. Наприкінці XVIII століття вони належали графу К. Г. Разумовському1, а згодом стали власністю герцога Мекленбург-Стреліцького, що володів лише в Костянтиноградському повіті 60 тис. десятин землі.
У 1859 році в селі було 190 дворів з 1061 жителем2. Землі навколо села належали тоді до управительства Цехмистрівки Карлівської економії герцога Мекленбург-Стреліцького та принцеси Саксен-Альтенбурзької. Тяжким було життя кріпаків. Протягом року вони працювали на пана 3 дні на тиждень, а в жнива — щодня. З селян стягували ще й різні побори. За випас корови на панському пасовищі треба було своїм тяглом обробити і зібрати у пана 1,25 десятини посіву жита чи пшениці (скосити, пов’язати у снопи, звезти на панський тік). До того ж поміщик відібрав наділи в багатьох селян, перевівши їх у розряд дворових. Жили селяни надголодь. Майже не поліпшилося їхнє економічне становище і після реформи 1861 року. За уставною грамотою, жителі Хрестища одержали від поміщика 2255 дес. землі 3, по 4 десятини на ревізьку душу. Дворові люди землі не одержали.
Наприкінці XIX століття в користуванні 278 господарств (1607 чоловік) селян-власників було 1914 дес. орної та 122 дес. присадибної землі, 12 господарств мали тільки садибу, від 3 до 6 дес. орної землі мало 121 господарство, зате 42 куркульським господарствам належало від 9 до 15 дес. землі, 4 — від 15 до 20 десятин. Своєю худобою обробляли землю тільки 66 господарств; 158 — об’єднувалися в супряги; більше 30 господарств наймали худобу для обробітку своїх наділів4. Більшість селянських господарств була погано забезпечена фуражем для худоби. Хрестищенська громада зовсім не мала пасовищ та сіножатей. Щороку вона наймала за відробітки толоку в сусідній Карлівській економії. У 1888 році, наприклад, селяни Хрестища за випаси з водопоєм зібрали і перевезли хліб з 200 дес. поміщицької землі 5.
На початку XX століття в селах повіту, де за уставними грамотами колишні кріпаки одержували по 4 дес. землі, на двір припадало тільки від 1 до 1,3 десятини. В 1908 році по Берестовеньківській волості, до якої входило і с. Хрестище, безземельних і тих, що не мали ріллі, на 1000 було 126 господарств, а тих, що мали від 1 до 4 дес. землі і водночас купували хліб,— 236. Середній урожай за 8 років (1900— 1907) становив тут 47 пудів на 1 десятину6. Селянський наділ був, по суті, засобом для забезпечення поміщика робочими руками7. Біднота села потрапляла в кабалу і до куркулів. Місцеві багатії орендували в поміщиків землю по 5 крб., а здавали її селянам по 12—18 крб. за десятину8. Переважала оренда землі за відробіток, яку В. І. Ленін характеризував як одну з найтяжчих у той період форм кабальної залежності9. У жнива селянин збирав 6—7 дес. хазяйського хліба, лишаючи свій стиглий хліб на пні, і, тільки відробивши оренду, починав працювати на своїй ділянці.
У 1889 році 34 жителі села постійно батракували в куркульських господарствах, багато наймалося в економії поміщиків.
У Карлівській економії та її управительствах, куди населення Хрестища йшло на заробітки, дорослий чоловік заробляв узимку не більш як 19 коп. за день, а влітку, під час збирання врожаю,— 79 коп. Для жінок і підлітків розцінки були ще нижчими. Велику частину селянського бюджету поглинали численні побори та податки. Тільки в 1900 році за Хрестищенською сільською громадою було 4255 крб. недоїмок, більше половини цієї суми — 2594 крб. — припадало на викупні платежі10.
Тяжке економічне становище селян погіршувалось повним політичним безправ’ям. Сільський староста, який стояв на чолі громади і обирався, як правило, з числа куркулів, стежив за сплатою селянами податків та виконанням повинностей. Порядкувати в сільській управі, влучно названій селянами «розправою», багатіям всіляко допомагав піп.
За відомостями 1889 року, читати й писати в селі вміли тільки 16 чоловік11: староста, писар, шинкар та деякі заможні селяни. В земській та церковнопарафіальній школі навчалося тільки 50 учнів, хоч у селі було 300 дітей шкільного віку. Вчилися переважно хлопчики. Більше половини дітей, що починали вчитися, залишали школу через тяжкі матеріальні умови і йшли в найми. В селі, де на 1900 рік налічувалося 1789 чоловік, не було ні лікарні, ні аптеки12.
Навесні 1902 року в повіті почався селянський рух, що захопив і Хрестище. Після кількох місяців недоїдання й голоду наставала пора весняної сівби, а сіяти було нічим. Розореному селянинові лишалось одне — продавати свою працю куркулям та поміщикам або йти на заробітки до міст. 12 березня 1902 року величезна Карлівська економія, в т. ч. і Цехмистрівське управительство, стали ареною масових виступів селян. Хвиля обурення весь час наростала. Селяни відкрито приїздили в економію, відмикали амбари, склади і вивозили звідти зерно, фураж, картоплю, сільськогосподарський реманент, виганяли худобу.
30 березня в Карлівку і Цехмистрівку прибув Орловський піхотний полк. Два тижні тривала жорстока розправа над селянами. У Хрестищі в ці дні були заарештовані 12 селян і відправлені до повітової в’язниці. А волосний старшина та староста Хрестищенської управи за ревну службу і допомогу карателям одержали нагороди від царського уряду.
Після поразки революції бідняки та середняки села рішуче виступали проти столипінської аграрної реформи, спрямованої на зміцнення куркульства. Незважаючи на погрози місцевих властей, переважна більшість селян відмовлялася виходити на відруби. 6 березня 1914 року Костянтиноградський повітовий справник доповідав начальнику Полтавського губернського жандармського управління, що майже всі учасники сільського сходу в Хрестищі одностайно відмовилися підкорятись направленому сюди повітовою землевпорядною комісією землеміру.
Призвідниками виступу справник вважав селян І. Л. Дернового, Ф. І. Бойка, С. Н. Дзябуру та О. І. Тарана, які не тільки закликали селян не слухатись землеміра, а й вимагали вигнати його геть. На вимогу більшості жителів села С. П. Таран силою відібрав у землеміра список куркульських господарств, які хотіли виділитися з общини. Тільки після цього учасники сходу розійшлися13.
В роки імперіалістичної війни до царської армії з села було мобілізовано близько 300 чол., понад 100 з них загинуло, 90 чол. повернулись додому інвалідами. На потреби війни у селян реквізували коней та худобу. Все це призвело до цілковитого занепаду економічно слабких господарств, з чого скористалося куркульство. Багатії за безцінь скуповували землю бідняків.
1 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. 629, спр. 549, арк. 1.
2 Списки населённых мест Российской империи по сведениям 1859 года. XXXIII. Полтавская губерния, стор. 96.
3 Список населенных мест Полтавской губернии па 1900 год, стор. 408—409.
4 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, XIV, Константинеградский уезд. Таблицы, показывающие хозяйственное положение селений каждой волости, стор. 99—101.
5 Там же, стор. 322.
6 Статистический ежегодник Полтавского губернского земства на 1908 г. Полтава, 1908. Приложения, стор. 64.
7 В. І. Ленін. Твори, т. 18, стор. 55.
8 Крестьянское движение в Полтавской и Харьковской губерниях в 1902 г., стор. 9.
9 В. І. Ленін. Твори, т. 15, стор. 64—65, 75.
10 Список населенных мест Полтавской губернии на 1900 год, стор. 408—409.
11 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, XIV. Константиноградский уезд. Таблицы, показывающие хозяйственное положение селений каждой волости, стор. 99.
12 Список населенных мест Полтавской губернии на 1900 год, стор. 408—409.
13 ЦДІА УРСР, ф. 320, on. 1, спр. 1321, арк. 22.
Населені пункти Харківської області: Балаклія ( Савинці , Петрівське , Червоний Донець ) • Барвінкове • Близнюки ( Добровілля ) • Богодухів ( Полкова Микитівка , Шарівка ) • Борова • Валки ( Сніжків ) • Вовчанськ ( Білий Колодязь , Жовтневе Друге , Старий Салтів ) • Великий Бурлук ( Шипувате ) • Дворічна • Дергачі • Зачепилівка • Зміїв ( Лиман , Соколове , Таранівка ) • Золочів • Ізюм ( Червоний Оскіл , Червоний Шахтар ) • Кегичівка • Красноград ( Хрестище ) • Краснокутськ ( Козіївка , Мурафа , Пархомівка ) • Куп'янськ ( Гусинка , Кіндрашівка , Сенькове ) • Лозова ( Панютине , Катеринівка , Краснопавлівка ) • Нова Водолага • Первомайський • Печеніги ( Мартове ) • Південне • Сахновщина ( Багата Чернещина , Лебедівка ) • Харків ( Люботин , Мерефа ) • Чугуїв • Шевченкове ( Волоська Балаклія )